Справа № 2-а-1111/2010р.  

П О С Т А Н О В А  

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И  

  30 грудня 2010  року                                        Корюківський районний суд Чернігівської області у складі:  

  головуючого – судді  Чурупченка М.І.,  

  при секретарі – Макуха О.О.,  

за участю представника позивача – ОСОБА_1,  

  розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду адміністративну справу за  позовом ОСОБА_2 до Управління праці і соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання дій протиправними та зобов’язання виплатити разову щорічну допомогу на оздоровлення, як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи за 2010, -  

в с т а н о в и в:  

ОСОБА_2 (далі – позивач) звернулась до суду з вказаним позовом до Управління   праці і соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області   і просить:

 1)  В изнати дії відповідача неправомірними по наданню їй, як особі, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інваліда 2-ї групи, разової щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік в меншому розмірі, ніж у розмірі, встановленому частиною четвертою статті 48 Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;  

2) Зобов’язати відповідача провести перерахунок та виплатити суму недоплаченої щорічної грошової допомоги на оздоровлення на її користь, як особі, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інваліда 2-ї групи, в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат на час виплати.  

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що перебуває на обліку в управлінні. Згідно довідки медико-соціальної (експертної) комісії НОМЕР_1 від 12.09.2001 року їй встановлена 2-а група інвалідності, захворювання пов’язане з аварією на Чорнобильській АЕС, безстроково. Відповідно до ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», особам, віднесеним до категорії 1, інвалідам 2-ї групи, призначається щорічна допомога на оздоровлення у розмірі п’ятьох мінімальних заробітних плат  . Однак, Позивач отримала щорічну допомогу на оздоровлення в значно нижчому розмірі ніж передбачено вказаним законом, що є порушенням її прав та інтересів. Здійснити перерахунок Управління відмовилось, посилаючись на відповідні Постанови Кабінету Міністрів України.          

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав та просить задовольнити його у повному обсязі.  

В судове засідання представник відповідача не з’явився, надав заяву, в якій просить розгляд справи провести без його участі та відмовити позивачу у задоволенні її позовних вимог. Свої заперечення надав у письмовому вигляді і обгрунтовує тим, що виконання Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в тому числі в частині виплат у розмірах, встановлених від мінімальної заробітної плати (ст.48), залежить від фінансових ресурсів дохідної частини Державного бюджету України.

Відповідно статті 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету.  

Відповідно до ч.2 ст. 95 Конституції України виключно законами України про Державний бюджет України на відповідний рік визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.  

Відповідно до п.3 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту. Виходячи з фінансових ресурсів Державного бюджету, відповідно до Закону про Державний бюджет України, Кабінету Міністрів України надавалося право встановлювати розміри соціальних виплат громадянам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених відповідними бюджетними програмами.  

Ураховуючи бюджетні призначення, Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог, зокрема в розмірах, визначених постановами Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Даними постановами Кабінет Міністрів України встановив гарантований мінімальний розмір розрахункової величини для виплат, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зокрема, постановою КМУ №562 встановлено розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а саме: інвалідам І та ІІ групи – 120 гривень.  

Таким чином щорічна допомога на оздоровлення нарахована та виплачена позивачу відповідно чинного законодавства.  

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 знаходиться на обліку в Управлінні, як отримувач щорічної допомоги на оздоровлення, та отримує щорічну допомогу на оздоровлення, як особа, віднесена до 2-ї групи інвалідності, пов’язаної з впливом аварії на ЧАЕС.

Відповідно до ч.4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991р. N796-ХІІ (надалі за текстом - «Закон України №796-ХІІ») щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам 1, 2 групи – п’ять мінімальних заробітних плат, а відповідно до частини сьомої ст. 48 згаданого Закону розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.  

 Розміри щорічної допомоги на оздоровлення зазначеним особам визначені ч.4 ст. 48 зазначеного Закону.

12.09.2001 року, згідно довідки медико-соціальної (експертної) комісії, позивачу встановлено 2-у групу інвалідності безстроково. 03.10.2001 року Позивач отримала посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), яке дійсне безстроково з 12.09.2001 року.

30.11.2010 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила провести перерахунок та виплату недоотриманих коштів щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік відповідно до положень ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У відповідь на вказану заяву Управління   праці і соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області  у листі від 03.12.2010 року №01-24/2705 відмовило позивачу у проведенні перерахунку та у виплаті щорічної допомоги на оздоровлення, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991р. N796-ХІІ (надалі за текстом - «Закон України №796-ХІІ») передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам 1, 2 групи – п’ять мінімальних заробітних плат, а відповідно до частини сьомої ст. 48 згаданого Закону розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.  

Згідно з ст. 67 Закону України №796-ХІІ конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.          

Пунктом 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 року положення ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції від 06.06.1996 року), були змінені.  

Рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 положення п.28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 року визнані неконституційними.

Статтею 152 Конституції України встановлено, що закони і інші правові акти, які за рішенням Конституційного Суду України визнані неконституційними втрачають свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, тому, при визначені розміру щорічної допомоги на оздоровлення необхідно застосовувати розміри визначені ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції від 06.06.1996 року.  

Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Кабінет Міністрів України уповноважено приймати виключно роз’яснення порядку застосування Закону, а не визначати сам порядок. Таким чином, статтею 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на Кабінет Міністрів України покладена функція роз’яснення порядку застосування цього закону, а не встановлення нових розмірів щорічної допомоги на оздоровлення.  

Відповідно до Закону України від 05.10.2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було доповнено вказаний Закон ст. 71, згідно якої дія положень цього Закону не може призупинятись іншими законами, крім Законів про внесення змін до цього Закону.

У зв’язку із визнанням згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. N10-рп/2008) змін, внесених до статті 48 Закону України № 796-ХІІ підпунктами 12 та 15 пункту 28 розділу II Закону України від 28.12.2007р. N107-VI такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), відповідно:  

-  диспозиція статті 48 повинна застосовуватися у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом України від 01.07.92 р. N2532-ХІІ, у редакції Закону України від 06.06.96р. N230/96-ВР.

Розрахунковою величиною для визначення розмірів компенсацій і допомог, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991р. N796-ХІІ, є мінімальна заробітна плата,  розмір якої встановлюється у Законі України про Державний бюджет України на відповідний рік.          

Статтею 53 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік», який діє  мінімальна заробітна плата встановлена у розмірі: з 01 січня – 869,00 гривень на місяць; з 01 квітня – 884,00 гривень на місяць; з 01 липня – 888,00 гривень на місяць; з 01 жовтня – 907,00 гривень на місяць; з 01 грудня – 922,00 гривень на місяць.          

Таким чином, відповідно до частини 4 ст. 48 Закону України №796-ХІІ (у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом України від 01.07.92р. N2532-XII, у редакції Закону України від 06.06.96р. N 230/96-ВР), розмір щорічної допомоги на оздоровлення Позивача, як інваліда 2-ї групи, настання інвалідності якого пов’язано із Чорнобильською катастрофою, повинен бути не нижчим п’яти мінімальних заробітних плат.  

Правовою підставою позовних вимог є стаття 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою зазначено, що у разі зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, визначеної законом, підвищується розмір щорічної допомоги на оздоровлення, визначений відповідно до статті 48 цього Закону, особам, у тому числі віднесеним до категорії 1, перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення здійснюється з дня встановлення нового розміру мінімальної заробітної плати.  

Щорічна допомога на оздоровлення повинна бути нарахована та виплачена відповідачем позивачу згідно ст. 48 Закону України № 796-12 ,   зокрема в гривнях.

Обов’язок держави перед громадянами за шкоду, завдану внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначений статтею 13 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від  28 лютого 1991 року №796-12. Зазначена стаття передбачає, що Держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та  зобов’язується відшкодувати її за у тому числі (пункт 3) матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім’ї у зв’язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.    

Обґрунтування відповідачем своєї позиції з посиланням на застосування у межах спірних відносин постанов Кабінету Міністрів України, спростовується також приписами пункту першого та шостого статті 92 Конституції України (254к/96-ВР), статті 71 спеціального закону, відповідно до якого дія його положень не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України основних соціальних гарантій визначені Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року (2017-3).

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, (про що зокрема зазначено у рішенні №8-рп/2005 від 11 жовтня по справі №1-21/2005) пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким щорічна допомога на оздоровлення призначається за законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Підтвердженням неконституційності положень нормативно-правових (підзаконних актів виконавчого органу влади) деяких Законів «Про державний бюджет України на певні роки» викладені у Рішеннях Конституційного Суду України: від 6 липня 1999 року №8-рп/99 (у008р710-99) (справа щодо права на пільги); від 20 березня 2002 року №5-рп/2ОО2 (уОО5р7 10-02) (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій; від 17 березня 2004 року N27-рп/2004 (уОО7р710-04) (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів); від 01 грудня 2004 року №20-рп/2004 (уО2Ор710-04) (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій); від 09.07.2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян); від 22.05.2008 року №10-рп/2008; від 27.11.2008 року №26-рп/2008.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року №8 «Про незалежність судової влади» (абз.1п.19) визначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються    конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Необхідно також зазначити, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на соціальне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, статтею 8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України (254к/96-ВР), набуте у сфері соціального забезпечення, не може бути скасоване, звужене.

Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов’язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України (254к/96-ВР), так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 19  Конституції України ((254к/96-ВР), - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією та законами України.                        

У даному випадку державний орган в особі Управління праці і соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області грубо порушив норми Конституції України, а також Закони України при призначенні та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам - громадянам віднесеним до категорії 1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».  

 Правовідносини між Позивачем та Відповідачем, які є предметом розгляду даної справи, не є тими правовідносинами, які регулюються Цивільним кодексом України, тому підстав для вирішення питання застосування чи незастосування строків позовної давності відповідно до ст.ст. 256, 257, 267 ЦК України, у суду відсутні.  

Обов’язок проведення перерахунку покладено на органи соціального забезпечення, незалежно від наявності заяви інваліда, захворювання якого пов’язано з наслідками аварії на ЧАЕС, про проведення такого перерахунку.     

 Відповідно до частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-12, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року були  встановлені обов’язки  Управління праці та соціального захисту населення робити перерахунки щорічної допомоги на оздоровлення.  

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.                    

Отже, суд вважає доведеним факт протиправного діяння (бездіяльності) відповідача, а також факт протиправного діяння (дій) щодо відмови позивачу в здійсненні перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення.  

Виходячи з викладеного, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки вимоги підлягають задоволенню, а сторони звільнені від сплати державного мита відповідно законодавства, тому ці витрати слід віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 1, 3, 19, 21, 22, 46, 48, 55, 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 48, 67, 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати», ст. 53  Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік»,  ст.ст. 7-14, 71, 99-100, 122, 158-163, 167 КАС України, -    

        п о с т а н о в и в:  

  Позов ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання дій протиправними та зобов’язання виплатити разову щорічну допомогу на оздоровлення, як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи за 2010 рік – задовольнити.     Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області щодо не нарахування грошової  допомоги на оздоровлення позивачу за 2010 рік – протиправними.  

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову допомогу на оздоровлення за 2010 рік згідно ст. 48 ч.5 Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інваліда 2-ї групи в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат на час виплати.  

Звільнити сторони від сплати державного мита та віднести їх на рахунок держави.  

Копію постанови направити учасникам процесу до відому.  

На постанову суду протягом десяти днів з часу її проголошення може бути подана апеляційна скарга. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови в повному обсязі.  

        Суддя         М.І. Чурупченко