ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
ПОСТАНОВА
27.11.07 Справа№ 18/334А
Господарський суд Львівської області в складі:
головуючого-судді Мартинюка В.Я.
при секретарі судового засідання Колтун Ю.М.
у відкритому судовому засіданні у м.Львові
розглянувши справу за позовом | Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Залізничному районі м.Львова |
до | Приватного підприємства (надалі ПП) „Форштаг” |
до | ТзОВ „Компанія „Селіон” |
про | визнання недійсним господарського зобов‘язання та застосування наслідків передбачених ст.208 ГК України |
з участю представників:
представника позивача – Карпин Я.С. –головний державний податковий інспектор (довіреність за №15208/8/10-016/19 від 18.05.2006 року);
представника відповідача ПП “Форштаг” –Івануса Т.І. –юрист (довіреність за №2007-376 від 26.11.2007 року),
ВСТАНОВИВ:
що ДПІ у Залізничному районі м.Львова звернулась з позовом в господарський суд про визнання недійсним господарського зобов‘язання між ПП „Форштаг” та ТзОВ „Компанія Селіон”, яке виникло на підставі договорів за №23/06 від 14.03.2006 року, за №24/06 від 21.03.2006 року, за №25/06 від 14.04.2006 року, за №26/06 від 20.04.2006 року та за №27/06 від 03.05.2006 року та застосування наслідків передбачених ч.1 ст.208 ГК України, за наявністю умислу у ТзОВ „Компанія Селіон”.
Підставами позову є те, що оспорене господарське зобов‘язання є вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зі сторони ТзОВ „Компанія „Селіон”, та підлягає визнанню недійсним із підстав визначених ст.207 ГК України, оскільки спрямоване на не несплату останнім сум податків.
В судовому засіданні представник позивача вимоги підтримав з викладених підстав, просить їх задоволити.
Відповідач –ПП „Форштаг” проти позову заперечує у запереченні на адміністративний позов та вважає, що в даному випадку немає завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети, оскільки господарські зобов‘язання підкріплені реальними фінансово-господарськими взаємовідносинами. Позивачем, вважає згаданий відповідач, не доведено, що спірні договори були укладені відповідачами з метою саме заздалегідь суперечною інтересам держави, а не з будь-якою іншою, не доведено наявності в діях відповідачів вини у формі умислу.
Представник згаданого відповідача заперечив проти позову, давши аналогічні пояснення викладеним у запереченні на позовну заяву. Просить в позові відмовити.
Кореспонденція від відповідача ТзОВ “Компанія Селіон” повертається на адресу суду.
Враховуючи викладені обставини, справа розглядається у відповідності до вимог ч.6 ст.71 КАС України, на основі наявних доказів.
У відповідності до вимог п.11 ст.10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, органи державної податкової служби уповноважені подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними, а тому справа згідно п.8 ст.3 КАС України, розглядається за правилами цього Кодексу.
Заслухавши присутніх представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.
14 березня 2006 року між ПП „Форштаг” (замовник) та ТзОВ „Компанія Селіон” (виконавець) уклали договір за №23/06, згідно якого виконавець зобов‘язувався виконати комплекс робіт по виготовленню гарячеоцинкованих кабель ростів довжиною 2 м –340 шт.
В матеріалах справи наявні акт за №23/06 від 11.04.2006 року, податкова накладна за №12/04/06 від 12.04.2006 року та платіжне доручення за №3239726866 від 12.04.2006 року, які підтверджують факт виконання згаданих робіт.
21 березня 2006 року між ПП „Форштаг” (замовник) та ТзОВ „Компанія Селіон” (виконавець) уклали договір за №24/06, згідно якого виконавець зобов‘язувався виконати комплекс робіт по виготовленню вільно стоячої башти Н=33 м.
В матеріалах справи наявні акт за №24/06 від 18.04.2006 року, податкова накладна за №19/04/06 від 19.04.2006 року та платіжне доручення за №3239726931 від 19.04.2006 року, які підтверджують факт виконання згаданих робіт.
14 квітня 2006 року між ПП „Форштаг” (замовник) та ТзОВ „Компанія Селіон” (виконавець) уклали договір за №25/06, згідно якого виконавець зобов‘язувався виконати комплекс робіт по виготовленню вільно стоячої башти Н=33 м.
В матеріалах справи наявні акт за №25/06 від 12.05.2006 року, податкова накладна за №12/05/06 від 12.05.2006 року та платіжне доручення за №3239727111 від 12.05.2007 року, які підтверджують факт виконання згаданих робіт.
20 квітня 2006 року між ПП „Форштаг” (замовник) та ТзОВ „Компанія Селіон” (виконавець) уклали договір за №26/06, згідно якого виконавець зобов‘язувався виконати комплекс робіт по виготовленню секцій щогли –42 шт.
В матеріалах справи наявні акт за №26/06 від 20.04.2006 року, податкова накладна за №17/05/06 від 17.05.2006 року та платіжне доручення за №3239727172 від 17.05.2006 року, які підтверджують факт виконання згаданих робіт.
03 травня 2006 року між ПП „Форштаг” (замовник) та ТзОВ „Компанія Селіон” (виконавець) уклали договір за №27/06, згідно якого виконавець зобов‘язувався виконати комплекс робіт по виготовленню секцій щогли –48 шт.
В матеріалах справи наявні акт за №27/06 від 28.05.2006 року, податкова накладна за №29/05/06 від 29.05.2006 року та платіжне доручення за №3239727304 від 29.05.2006 року, які підтверджують факт виконання згаданих робіт.
Орган державної податкової служби вважає, що згадане господарське зобов‘язання вчинялось з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та підлягає визнанню недійсним із підстав визначених ст.207 ГК України, оскільки спрямовано на несплату сум податків ТзОВ „Компанія „Селіон”.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
При цьому, суд звертає увагу на те, що положення ст. ст. 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону „Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Однак, орган державної податкової служби звернувся з позовом про визнання недійсним господарського зобов‘язання на підставі ст.207 ГК України та застосування наслідків передбачених ст.208 ГК України.
Необхідними умовами для визнання зобов‘язання недійсним відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов‘язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Умисел юридичної особи, в даному випадку, визначається за умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов‘язання.
Орган державної податкової служби вважає, що згадане господарське зобов‘язання вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за наявності наміру у ТзОВ „Компанія „Селіон”.
В підтвердження згаданого наміру у ТзОВ „Компанія „Селіон” орган державної податкової служби посилається на обставини викладені у листі ДПІ у Солом‘янському районі м.Києва за №1450/7/23-1008 від 02.03.2007 року, згідно якого підприємство, в даному випадку ТзОВ „Компанія „Селіон” з початку своєї діяльності звітує з нульовими показниками.
Окрім того, органом державної податкової служби додано до матеріалів справи рішення Солом‘янського районного суду м.Києва , яким визнано недійсним статут ТзОВ „Компанія „Селіон” з моменту його реєстрації; визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТзОВ „Компанії „Селіон” за №36121846 від 29.12.2005 року з моменту внесення до реєстру платників податків на додану вартість; визнано недійсним свідоцтво про державну реєстрацію ТзОВ „Компанія „Селіон” від 06.12.2005 року з моменту його реєстрації.
Також, позивачем додано до матеріалів справи лист Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю за №14/16214 від 28.07.2007 року, пояснення керівника ТзОВ „Компанія Селіон” Медведєва В.С., з яких вбачається, що останній реєстрацією згаданого товариства займався виключно із-за грошового винагородження, без мети зайняття фінансово-господарською діяльністю.
Наведені вище докази в своїй сукупності свідчать про те, що органом державної податкової служби доведено наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, при вчиненні згаданого господарського зобов‘язання, та наявність наміру у ТзОВ „Компанії „Селіон” щодо настання наслідків такого правочину.
Таким чином, суд приходить до висновку, що згадані правочини - договори за №23/06 від 14.03.2006 року, за №24/06 від 21.03.2006 року, за №25/06 від 14.04.2006 року, за №26/06 від 20.04.2006 року та за №27/06 від 03.05.2006 року, є такими, що суперечить моральним засадам суспільства, а тому в силу ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, однак, визнання такого правочину недійсним судом законодавцем не вимагається, а тому суд лише констатує цей юридичний факт у мотивувальній частині рішення.
При цьому, суд звертає увагу на те, що орган державної податкової служби звернувся з вимогою про визнання недійсним господарського зобов‘язання –юридичних наслідків згаданих договорів, що відповідає вимогам ч.1 ст.207 ГК України та способам захисту визначеним абз.2 ч.1 ст.16 ЦК України, а тому, з врахуванням викладених обставин, щодо наявності наміру лише у ТзОВ „Компанія „Селіон”, суд вважає, що така вимога підлягає до задоволення.
Щодо вимоги органу державної податкової служби про застосування наслідків передбачених ст.208 ГК України, то суд першої інстанції зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.208 ГК України, у разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
При цьому, суд звертає увагу на те, що частиною 1 статті 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом.
Це правило відповідає нормі ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими санкціями як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 ГК України.
Тому, суд вважає, що такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків встановлених ст.250 ГК України.
Згідно ст.250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Враховуючи те, що спірне господарське зобов‘язання вчинялось у лютому-травні 2006 році, більше ніж за один рік до звернення органу державної податкової служби до суду для застосування конфіскаційних наслідків передбачених ч.1 ст.208 ГК України, суд вважає, що минули строки, передбачені ст.250 ГК України, застосування таких наслідків.
За таких обставин, господарський суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання недійсним господарського зобов‘язання за наявності наміру на вчинення спірного господарського зобов‘язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства лише у однієї із сторін, підставні і обґрунтовані, а тому адміністративний позов в цій частині підлягає до задоволення. В іншій частині в позові належить відмовити.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі із сторін адміністративного процесу не належить стягувати.
Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд –
П О С Т А Н О В И В :
1. Позов задоволити частково.
2. Визнати недійсним господарське зобов‘язання між ПП „Форштаг” та ТзОВ „Компанія Селіон”, яке виникло на підставі договорів за №23/06 від 14.03.2006 року, за №24/06 від 21.03.2006 року, за №25/06 від 14.04.2006 року, за №26/06 від 20.04.2006 року та за №27/06 від 03.05.2006 року.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
5. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя