Справа № 22-ц-6112/2010 р. Головуючий
У першій інстанції :Бечко Є. М. Категорія – цивільна Доповідач : Іваненко Л.В.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
“10” грудня 2010 р. Апеляційний суд Чернігівської області
у складі:
Головуючого : Іваненко Л.В.,
Суддів :Ішутко В.М., Зінченко С.П.
При секретарі :Зіньковець О.О.
З участю : ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5
Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління освіти Чернігівської міської ради , Чернігівської загальноосвітньої школи № 19 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди ,
В С Т А Н О В И В :
У вересні 2010 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до Управління освіти Чернігівської міської ради, Чернігівської загальноосвітньої школи № 19 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 90170 грн. та морального відшкодування в сумі 18034 грн., посилаючись на те, що 31 серпня 2007 року була незаконно звільнена з посади вчителя хімії та біології Чернігівської загальноосвітньої школи № 19 , її трудові права щодо поновлення на попередній посаді були поновлені рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 2 серпня 2010 року , однак указаним рішенням не були вирішені питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у зв’язку з тим, що у справі про поновлення на роботі вчасно ці питання нею поставлені не були. Просила задовольнити заявлені нею позовні вимоги.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 жовтня 2010 року з Управління освіти Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_2 стягнуто 4000 грн. моральної шкоди , а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила змінити рішення суду, задовольнивши в повному обсязі її позовні вимоги. Посилалась на те, що судом порушено приписи ст..233 КЗп П України щодо обмеження її права на звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та не в повній мірі відшкодовані моральні страждання, які вона зазнала у зв”язку з незаконним звільненням з роботи.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, які наполягали на задоволенні апеляційної скарги, заперечення представників Управління освіти Чернігівської міської ради, позиція яких полягала у відсутності жодних підстав для задоволення апеляційної скарги, та , враховуючи положення ч. 3 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та скасування рішення суду з ухваленням апеляційним судом рішення по суті спору, виходячи з наступного.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції допустив невірну оцінку доказів з приводу застосування строків звернення ОСОБА_2 до суду за вирішенням даного трудового спору. Зазначивши, що за вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вона пропустила строк звернення до суду , а з вимогами про стягнення моральної шкоди звернення мало місце в межах строку, передбаченого ст..233 КЗпП України, суд не мотивував указаних висновків та не звернув уваги не те, що з часу вручення позивачці трудової книжки і до пред’явлення нею позову про стягнення моральної шкоди пройшло більш ніж 20 місяців. Порушення судом вищенаведеної норми матеріального права призвело до невірного вирішення спору та є підставою для скасування рішення суду у повному обсязі на підставі приписів ч. 3 ст.303, п.4 ч. 1, ч.2 ст.309 ЦПК України.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 31 серпня 2007 року була звільнена з посади вчителя хімії та біології Чернігівської загальноосвітньої школи № 19 з порушенням вимог трудового законодавства , у зв’язку з чим була поновлена на попередній посаді рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 2 серпня 2010 року. В провадженні суду цивільної юрисдикції, якому за підвідомчістю належить розглядати даний спір ( ст.. 15 ЦПК України ), справа про поновлення на роботі ОСОБА_2 перебувала з жовтня 2009 року по 2 серпня 2010 року, тобто менше ніж один рік.
Приписами ч. 2 ст.235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Проведення указаних виплат за весь час вимушеного прогулу понад один рік проводиться за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена.
По справі встановлено , що з позовом про поновлення на роботі позивач звернулась в порядку адміністративного судочинства 10 жовтня 2007 року і лише 30 червня 2009 року ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду постанову суду першої інстанції було скасовано, а провадження в справі адміністративного судочинства було закрито з роз’ясненням позивачу права на звернення з вимогами в порядку цивільної юрисдикції. Право на звернення до суду з цивільним позовом також роз’яснювалось позивачці при зверненні зі скаргами до апеляційного суду Чернігівської області, однак цивільний позов нею було заявлено лише 28 жовтня 2009 року. Враховуючи те, що вини відповідачів у зволіканні розгляду справи про поновлення на роботі не встановлено, тривалий період вимушеного прогулу ( більше трьох років ) ОСОБА_2 виник з її вини, а відповідачі є бюджетними установами та отримують бюджетні кошти лише в межах бюджетних призначень, апеляційний суд прийшов до висновку про те, що вимога ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу належала до задоволення лише за один рік.
При вирішенні питання оплати за час вимушеного прогулу позивача, апеляційним судом було встановлено, що середній заробіток позивача за останні два місяці роботи згідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати , затвердженого Постановою КМ України від 8.02.1995 року № 100 зі змінами середній заробіток позивача становить 1200 грн. 03 коп.( а.с.65) , а тому сума середнього заробітку за один рік становитиме 14 400грн.36 коп..
Втім, зі змісту ч. 2 ст.235 КЗпП України та п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.1992 року із змінами „ Про практику розгляду судами трудових спорів вбачається
, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу повинен зараховуватись заробіток за місцем нової роботи, який працівник мав в цей час. З матеріалів справи встановлено, що позивач з 11 лютого 2009 року працевлаштована відповідачем на роботу в школі і отримує заробітну плату, яка протягом останнього року , за який належало б стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, перевищила 14 400 грн. ( а.с. 63, 64 ). Указані обставини не заперечуються позивачкою та її представником.
За таких обставин, коли отримана за новим місцем роботи позивача заробітна плата перевищує грошову суму, нараховану за час вимушеного прогулу працівника, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню.
Оскільки рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 2 серпня 2010 року, яке набрало чинності, встановлено, що копія наказу про звільнення ОСОБА_2 з роботи останній не вручалась, а трудова книжка була видана їй 29 грудня 2009 року, місячний строк для звернення із заявою до суду про вирішення трудового спору у справі про звільнення належить обраховувати саме з 29 грудня 2008 року ( а.с. 6 зв.) Виходячи з цієї дати, ОСОБА_2 пропустила строк звернення до суду з позовом про стягнення моральної шкоди , пов’язаної з незаконним звільненням працівника, та не навела поважних причин для поновлення указаного строку в судовому засіданні , а тому підстави для його поновлення судом, відповідно до ст.. 234 КЗпП України, відсутні, а вимоги про стягнення морального відшкодування відповідно не підлягають задоволенню.
Керуючись ст..ст. 233, 235, 237-1 Кодексу законів про працю України , ст..ст.303, 309, 313, 314, 316, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України , апеляційний суд,
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 жовтня 2010 року скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Управління освіти Чернігівської міської ради, Чернігівської загальноосвітньої школи № 19 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.
Головуючий СУДДІ: