Справа № 22ц-6698/2010 Головуючий у першій інстанції
Павлов В.Г.
Категорія – цивільна Доповідач – Бойко О.В.
У Х В А Л А
Іменем України
27 грудня 2010 року м. Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області у складі:
головуючого: Бойко О.В.
суддів: Демченко Л.М., Лазоренка М.І.
при секретарі: Рачовій І.І.
з участю: представника відповідача Молибоги О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 11 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_7 до Комунального підприємства „Ліки України” про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за вимушений прогул та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и в:
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення Варвинського районного суду від 11 листопада 2010 року, яким відмовлено їй в задоволенні позову та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду є незаконним і необгрунтованим, висновки суду не відповідають обставинам справи. Суд не перевірив та не з”ясував, чи дійсно в КП „Ліки України” мали місце зміни в організації виробництва і праці, і які є докази щодо таких змін. Невірна дана судом оцінка наказу № 31 від 30.03.2010 р., виданого генеральним директором КП „Ліки України”, яким було проведено скорочення посади фармацевта, яку займала позивачка. Також, суд не дав належної правової оцінки наказу № 75-к від 23.04.2010 про попередження про скорочення посади, з яким позивачку ознайомили лише 07.05.2010 року, а наказ про звільнення взагалі був виданий не в день звільнення, а на 16 днів раніше. Також, апелянт зазначає, що докази, надані відповідачем є неналежними, зокрема, довідка від 19.08.2010 про відсутність на підприємстві в період з 01.04.2010 р. по 01.09.2010 р. вакантних посад. Зазначена довідка не має юридичного значення, так як суд повинен був витребувати у відповідача штатні розклади за період як до її звільнення, так і після звільнення, адже 08.07.2010 р. звільнялась посада провізора. На думку апелянта, суд невірно посилається в рішенні на колективний договір, згідно якого адміністрація підприємства зобов”язана видати розрахунок в строк, встановлений цим договором. Суд повинен був застосувати положення ст. 116 КЗпП України, якою встановлено, що при звільненні працівника, виплата всіх сум проводиться в день звільнення.
У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача апеляційну скаргу не визнала, просила в її задоволенні відмовити.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач з огляду на положення ст.ст. 40, 42 КЗпП України правомірно звільнив ОСОБА_7 з посади фармацевта аптечного пункту № 2 ЦРА № 57.
З таким висновком погоджується і апеляційний суд, оскільки він повністю відповідає вимогам закону та не суперечить обставинам даної справи.
Судом вірно встановлено, що звільнення позивачки відбулось шляхом проведення детального аналізу в порівнянні з іншими кандидатурами на звільнення, показників їх продуктивності праці. Також, при вирішенні питання звільнення позивачки, Комунальне підприємство „Ліки України” діяло відповідно до положень ч.1 ст.42 КЗпПУ, якою встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв”язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Згідно з ч.3 ст. 49-2 КЗпП України, у разі вивільнення працівників за п.1 ст. 40 Кодексу власник доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Враховуючи зазначене в сукупності та враховуючи вимоги ст. 49-2 КЗпП, п.5 ч.1 ст. 20 Закону України „Про зайнятість населення”, відповідач виконав всі вимоги, що вимагаються законом при вивільненні працівників за ч.1 ст. 42 КЗпП, повідомивши при цьому своєчасно державну службу зайнятості про заплановане вивільнення.
В задоволенні позову в частині виплати середнього заробітку та моральної шкоди також обгрунтовано відмовлено, оскільки ці вимоги є похідними від первісних вимог.
Таким чином апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції належним чином дослідив всі наявні в справі докази, на підставі яких ухвалив вірне та законне рішення.
Доводи апеляційної скарги щодо можливості переведення позивачки на іншу посаду, яка на час її звільнення була вільною, не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом, оскільки суд встановив, що ОСОБА_7 мала виробничі порушення та професійні недоліки, зауваження щодо виконання доручених керівництвом завдань, про наявність яких вона сама не заперечувала, а інші працівники, навпаки, мали більше переваг для зайняття відповідних посад.
Інші доводи скарги також не дають підстав для скасування законного по суті рішення суду.
Отже, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Варвинського районного суду від 11 листопада 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий Судді