Справа №22ц-6778/2010 Головуючий у 1-й інстанції – Лихошерст В.В.
Доповідач – Бойко О.В.
У Х В А Л А
Іменем України
29 грудня 2010 року м. Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області в складі :
головуючого - судді Бойко О.В.
суддів - Демченко Л.М., Лазоренка М.І.
при секретарі – Рачовій І.І.
з участю- позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Щорського районного суду від 15 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування частини житлового приміщення недійсним,
в с т а н о в и в :
Рішенням Щорського районного суду від 15 листопада 2010 року поновлено строк звернення до суду ОСОБА_1 та відмовлено їй в задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким визнати недійсним договір дарування частини житлового приміщення площею 3,35 кв.м в будинку АДРЕСА_1 від 28.11.2006 року, укладений між нею та ОСОБА_4. Доводи скарги зводяться до того, що судом безпідставно не були взяті до уваги доводи та пояснення позивачки щодо укладеного договору дарування під впливом тяжких обставин та без її згоди на його укладення. Зазначений договір порушує її права та інтереси, оскільки лише в 2009 році вона зрозуміла його зміст. На час його укладення вона сподівалась на те, що онука та її чоловік будуть надавати необхідну допомогу по догляду, але з їх боку ніякої допомоги не надходило, відповідачі постійно ображали її, вимагали гроші, а також створювали їй усякі перешкоди, за яких вона відчувала, що не має місця в своєму будинку, частину якого вона подарувала онуці. Зазначене спровокувало позивачку на розірвання договору спірного житлового приміщення та визнання його недійсним. Крім того, зазначила, що відповідачка зі своїм чоловіком та їх малолітнім сином мають право на житло в будинку своїх батьків, а отже у випадку визнання договору недійсним, їх житлові умови не погіршаться. Таким чином, на думку ОСОБА_1, суд повинен був врахувати зазначені обставини та у відповідності до ст. 203 ЦК України визнати зазначений договір недійсним.
У судовому засіданні позивачка та її представник підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки та її представника, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела своїх вимог щодо того, що помилялася в суті правочину, а також те, що вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла належно керувати ними під час його укладення.
З таким висновком суду погоджується і апеляційний суд, оскільки він грунтується на матеріалах справи та вимогах закону.
Із матеріалів справи вбачається, що 28.11.2006 року ОСОБА_1 уклала з онукою – ОСОБА_4 договір дарування 4/20 частин житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_1.
Тих обставин, на які посилалась позивачка в позові, а також її доводи в апеляційній скарзі про те, що на момент укладення зазначеного правочину вона не усвідомлювала значення договору, не розуміла його суті, що стало наслідком укладення договору на вкрай невигідних для неї умовах, оскільки вона сподівалась і розуміла умови договору так, що онука буде доглядати за нею, надавати всіляку допомогу, утримуючи її, і як вона вважала, фактично був укладений договір довічного утримання, не були доведені та підтверджені доказами ні під час розгляду справи судом 1 інстанції, ні під час апеляційного розгляду. Тобто доводи ОСОБА_1 спростовуються і тим, що договір дарування, відповідно до приписів ст.ст. 717, 718, 719 ЦК України, не передбачає і не містить умов щодо надання допомоги по утриманню за подарунок, безоплатно переданий обдарованому.
Висновок суду про те, що позивачка усвідомлювала значення своїх дій під час укладення договору дарування також відповідає обставинам справи, оскільки було встановлено, що ОСОБА_1 хоча дійсно тривалий час хворіла, але характер її захворювання не впливав на її здатність керувати своїми діями під час укладення правочину.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено законне і обгрунтоване рішення. Апеляційна скарга не містить доводів, які б давали підстави для скасування рішення суду 1 інстанції.
Керуючись ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Щорського районного суду від 15 листопада 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий Судді: