Справа № 2-3911-1/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2010 року                                           м. Київ

Святошинський  районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді        Миколаєць І.Ю.

при секретарі                Кузнець Л.І.

 за участю (за первісним позовом):

представника позивача            Мікайилова Р.Р.

представників відповідача                    ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна про визнання недійсними кредитного договору, іпотечного договорів та застосування наслідків їх недійсності,

ВСТАНОВИВ :

    У вересні 2010 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4., який у подальшому уточнив, посилаючись на те, що 28.03.2006 р. між АППБ "Аваль", правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_4. був укладений кредитний договір № 014/4006/74/30101 про надання кредиту в розмірі 150 000,00 доларів США зі строком повернення до 28.03.2026 року та сплатою 12,00 % річних за користування кредитом. З метою забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_4. був укладений 29.03.2006 р. іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є квартира АДРЕСА_1. Відповідач кошти отримала, однак договірні зобов'язання в частині повернення кредиту та сплати процентів за користування наданими коштами не виконала. Останній платіж було здійснено 06.05.2010 р., що надає банку право дострокового повернення кредиту, стягнення заборгованості та штрафних санкцій за кредитним договором. Тому позивач просить стягнути із відповідача на користь банку загальну суму заборгованості у розмірі 156 204,38 доларів США (еквівалент у національній валюті – 1 237 123,07 грн.), з яких: 145 612,54 доларів США грн. (еквівалент у національній валюті - 1 153 236,76 грн.) - заборгованість по кредиту, 6 150,46 доларів США (еквівалент у національній валюті – 48 711,03 грн.) - заборгованість по відсотках, 283,00 доларів США (еквівалент у національній валюті – 2 241,33 грн.) – пеня за прострочення сплати кредиту, 4 158,38 доларів США (еквівалент у національній валюті – 32 933,95 грн.) – пеня за прострочення сплати відсотків, а також покласти на відповідача понесені судові витрати: судового збору у розмірі 1700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 грн. Свої позовні вимоги обгрунтовує ст.ст. 258, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 550, 551, 552, 610, 1050, 1054 Цивільного кодексу України.

    ОСОБА_4. подала зустрічну позовну заяву, у якій просить визнати недійсними кредитний договір № 014/4006/74/30101 від 28.03.2006 р., договір іпотеки від 29.03.2006 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 5526, предметом іпотеки за яким є придбана за кредитні кошти квартира АДРЕСА_2, зобов’язати ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» прийняти у ОСОБА_4. суму у розмірі 483 446,95 грн. з розстрочкою платежів на 90 місяців за умов, що щомісячний платіж буде складати 5 379,63 грн., а також зобов’язати третю особу ОСОБА_5. виключити з реєстру іпотеки та заборони відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано банку в іпотеку. Позовну вимогу щодо визнання кредитного договору недійсним обгрунтовує тим, що національна валюта є єдиним законним платіжним засобом в Україні відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про національний банк України». Надання банком кредиту в іноземній валюті та виконання зобов’язань в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією, на проведення якої необхідне отримання ліцензії. У порушення ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валюткого регулювання і валютного контролю» при укладені кредитного договору його сторонами не було отримано індивідуальної ліцензії на проведення валютної операції. Крім того, ОСОБА_4., як резидент України без індивідуальної ліцензії не має права використовувати іноземну валюту як платіжний засіб, оскільки вичерпний перелік операцій при яких фізична особа резидент може використовувати готівкову іноземну валюту  визначений підпунктами «а», «в» та «е» п. 6.1 та п. 6.2 Постанови Нацбанку від 30.05.2007 р. № 200 «Про затвердження Правил використання іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного Банку України». Таким чином кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства як на момент його укладення, так і в даний час. Крім того, покладення валютних ризиків на ОСОБА_4. як споживача кредитних послуг і особи, що не має відповідної освіти та кваліфікації для оцінки валютних ризиків, є грубим порушення ч. 3 ст. 13 ЦК України та суперечить загальним засадам цивільного судочинства – справедливості, добросовісності та розумності. Відповідний пункт договору значно погіршує становище ОСОБА_4. порівняно з банком, що відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» дає їй право вимагати визнання договору недійсним. Крім того, економічна криза в Україні є надзвичайною і невідворотньою подією, яка законом визначається як непереборна сила. У зв’язку із настанням такої події в Україні суттєво зменшився дохід ОСОБА_4., на утриманні якої знаходиться неповнолітній син. Порушення кредитних зобов’язань сталося не з її вини, тому в силу ч. 1 ст. 617 ЦК України вона звільняється від відповідальності за невиконання договірних зобов’язань. На підставі викладеного та відповідно до ст. 203 ЦК України кредитний договір є недійсним. Недійсність кредитного договору в силу ч. 2 ст. 548 ЦК України спричинає недійсність правочину щодо його забезпечення, тобто спричинає недійсність договору іпотеки. У зв’язку із тим, що ОСОБА_4. було отримано грошову суму в доларах, еквівалентну за офіційним курсом НБУ 5,05 грн. за 1 долар США – 757 500,00 грн., вона вважає, що після визнання кредитного договору недійсним, вона зобов’язана повернути банку ту ж суму кредиту в гривнях з урахуванням сплачених нею коштів у розмірі 483 446,95 грн. з розстрочкою платежів на 90 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складати 5279,63 грн.

В судовому засіданні представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» позовні вимоги підтримав та просить їх задовольнити. Проти зустрічного позову заперечує. Пояснив, що у банка є генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій, тому позовні вимоги є безпідставними. За відсутності нормативних умов застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій. Крім того посилання ОСОБА_4. на те, що вона не могла передбачити зміну курсу валют, як на істотну обставину для визнання договору недійсним, не відповідає приписам чинного законодавства, оскільки стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена. При укладені кредитного договору сторони усвідомлювали можливе настання зміни курсу гривні по відношенню до далара США, а тому ОСОБА_4. повинна була врахувати можливість виконання нею договірних зобов’язань у разі збільшення валютного ризику.

    Представники відповідача проти позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заперечують у повному обсязі. Просять задовольнити зустрічний позов. Пояснили, що не заперечують факт отримання кредиту, однак вимоги банку грунтуються на правочині, який не відповідає вимогам закону.

    Суд, заслухавши представника позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи вважає, що позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» підлягає задоволенню, а у задоволенні зустірчного позову слід відмовити з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 28 березня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 014/4006/74/30101, за умовами якого банк зобов'язувався надати відповідачу кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом 150 000,00 доларів США терміном на 240 місяців по 28.03.2026 р. зі сплатою 12% річних за користування кредитом, а відповідач зобов'язувалася до 28 числа кожного місяця погашати кредит в розмірі 1/240 від суми ліміту та сплачувати відсотки за користування отриманими коштами згідно з Графіком погашення кредиту, що є невід’ємною частиною договору та додатком до нього (а.с.13).

З метою забезпечення належного виконання кредитних зобов’язань між банком та ОСОБА_4. був укладений договір іпотеки від 29.03.2006 р., за яким ОСОБА_4. передала в іпотеку АППБ «Аваль» квартиру АДРЕСА_2

29.03.2006 р. банк виконав свої договірні зобов'язання та надав ОСОБА_4. кошти у розмірі 150 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 6/74/30101 (а.с. 11-12).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які визначені ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відмовляючи у задоволені вимоги ОСОБА_4. про визнання кредитного договору недійсним суд виходить із того, що банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті та її використання як платіжного засобу. Дана позиція обґрунтовується наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із наведеної норми вбачається, що кредитом є зобов’язання, предметом якого є грошові кошти.

У ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» термін «кошти» визначається через поняття грошей у національній або іноземнів валюті.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановлених законом.

Частина 3 статті 533 ЦК України дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. (далі - Декрет) валютні операції можуть здійснюватися виключно на підставі індивідуальної чи генеральної ліцензії НБУ. При цьому п. 2 ст. 1 Декрету визначено юридичний зміст поняття «валютні операції» як будь-які операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності (у тому числі, на іноземну валюту), за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України. Виходячи із даного визначення, очевидно, що надання кредитів в іноземній валюті кваліфікується валютною операцією, яка може здійснюватися виключно на підставі відповідної ліцензії НБУ.

Пунктом «в» ч. 4 ст. 5 Декрету встановлена вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Із змісту ст. 5 Декрету вбачається, що індивідуальної ліцензії потребують валютні операції, визначені частиною четвертою цієї статті, в той час як генеральна ліцензія видається комерційним банкам та іншим фінансовим установам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії. При цьому остання видається НБУ на разову валютну операцію, в той час як генеральна ліцензія дозволяє здійснювати окремі валютні операції, що не підпадають під режим індивідуального ліцензування, на регулярній основі протягом строку дії ліцензії.

Відповідно до ч. 6 ст. 5 Декрету порядок видачі ліцензій на здійснення валютних операцій визначається НБУ.

На сьогоднішній день не існує будь-яких нормативно-правових актів НБУ, які б встановили терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Дана обставина, з огляду на відсилочний характер пункту «в» ч. 4 ст. 5 Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов’язані із наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам України.

Отже, з огляду на відсутність істотних нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування по операціям з надання кредитів в іноземній валюті у відносинах між резидентами України, як це передбачено пунктом «в» ч. 4 ст. 5 Декрету, єдиною правовою підставою для здійснення банками та іншими фінансовими установами кредитування в іноземній валюті згідно з ч. 2 ст. 5 Декрету є генеральна ліцензія НБУ, отримана ними у встановленому порядку.

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача є генеральна ліцензія, що видана НБУ, на здійснення валютних операцій у іноземній валюті на території України та дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (а.с.95, 98).

Суд не приймає до уваги твердження ОСОБА_4. про те, що у порушення ч. 3 ст. 13 ЦК України та п. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» ризик знецінення гривні по відношенню до іноземної валюти був перекладений на неї. Відповідно до ст.ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість між двома або більше сторонами, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків і сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору. Відповідно до ст.ст. 633, 634 ЦК України кредитний договір є публічним та договором приєднання. Виходячи із змісту ст.ст. 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику. Стаття 533 ЦК України допускає використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків за зобов’язаннями на території України за умов, зазначених вище. ОСОБА_4. ніхто не примушував до укладати даного договіру. Вона була ознайомлена з валютними ризиками. Враховуючи, що офіційний курс гривні до долара США встановлюється щоденно суд вважає, що позивач могла і повинна була передбачити можливість настання негативних наслідків для неї у зв’язку із знеціненням гривні по відношенню до іноземної валюти. На підставі викладеного у суду відсутні правові підстави вважати несправедливою умову договору про надання ОСОБА_4. кредиту в іноземній валюті та покладення не неї відповідальності за валютні ризики.

Суд не приймає до уваги посилання ОСОБА_4. на ст.ст. 651, 652 ЦК України, оскільки дані норми встановлюють підстави зміни або розірвання  договору, а у зустрічному позові заявлена вимога про визнання кредитного договору недійсним.  Істотна зміна обставин, що виникла у зв’язку з економічною кризою в Україні і на яку посилається ОСОБА_4. не є підставою визнання кредитного договору недійсним.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна особа зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_4. щодо визнання кредитного договору недійсним. Позивачем за зустрічним позовом не доведено, що зміст оскаржуваного кредитного договору суперечить будь-якому акту цивільного законодавства. У зв’язку з цим не підлягають задоволенню і інші вимоги, зокрема щодо визнання недійсним іпотечного договору та щодо зобов’язання банку прийняти від відповідача грошові кошти із розстрочкою їх повернення.

Протягом дії кредитного договору ОСОБА_4. несвоєчасно та не в повному обсязі сплачувала залишок заборгованості по кредиту та відсотки за користування кредитом. Відповідно до розрахунку, наданого банком, станом на 05.11.2010 р. заборгованість ОСОБА_4. по тілу кредита становить 145 612,54 доларів США, заборгованість по відсоткам – 6 150,46 доларів США. (а.с.35-36).

Пунктом 6.5 кредитного договору передбачено, що банк має право у разі невиконання позичальником умов кредитного договору достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції. Таке стягнення здіснюється за умови попереднього (за 30 днів) повідомлення позичальника рекомендованим листом.

Банк звернувся до ОСОБА_4. з вимогою від 18.06.2009 р. № 09-06/5151 щодо погашення заборгованості за кредитним договором (а.с.82), що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.83). Однак заборгованість погашена не була.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором позики встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Таким чином судом встановлено, що позивачем виконані умови договору в повному обсязі, однак відповідач свої зобов'язання по зазначеному договору належним чином не виконала, що призвело до утворення заборгованості по тілу кредита у 145 612,54 доларів США, заборгованість по відсоткам – 6 150,46 доларів США, а разом 151 763,00 доларів США.

Відповідно до ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент у іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборгованість відповідача визначена банком у національній валюті за офіційним курсом НБУ станом на 05.11.2010 р. (день проведення розрахунку) - 7,9199 грн. за 1 долар США, що відповідає вимогам чинного законодавства, а саме еквівалентом 151 763,00 доларів США. у національній валюті є 1 201 947,79 грн.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 9.1 кредитного договору за порушення строків повернення кредитної заборгованості та відсотків за користування кредитом позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, починаючи з першого дня закінчення строку виконання зобов’язань, зазначеного цим договором.

На підставі викладеного банк нарахував на заборгованість ОСОБА_4.  по кредиту пеню у розмірі 283,00 долари США та пеню на заборгованість по відсоткам – 4158,38 доларів США, разом – 4441,38 доларів США, що станом на 05.11.2010 р. за курсом НБУ 7,9199 грн. за 1 долар США є еквівалентом 35 175,28 грн., що відповідає умовам договору та чинному законодавству.

Таким чином загальний розмір заборгованості ОСОБА_4. за кредитним договором становить 1 237 123,07 грн.

    Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в судовому засіданні знайшли своє підтвердження та обґрунтування, що є підставою для їх задоволення в повному обсязі.

У відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені останнім судові витрати.

    Керуючись  ст.ст. 526, 530, 629, 1049 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57, 60, 179, 209, 213-215, 292, 294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції (р/р 2909001032, МФО 322904, код ЄДРПОУ 23494105, адреса: 01601, м. Київ, вул. Пирогова 7-7б) суму заборгованості за кредитним договором №014/4006/74/30101 від 28.03.2006 року в сумі 1 237 123 (один мільйон двісті тридцять сім тисяч сто двадцять три) грн. 07 коп., а також понесені судові витрати в розмірі 1700,00 грн. судового збору та 120,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, всього : 1 238 943 (один мільйон двісті тридцять вісім тисяч дев’ятсот сорок три) грн. 07 коп.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна про визнання недійсними кредитного договору, іпотечного договорів та застосування наслідків їх недійсності, відмовити.

    Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом  десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: