Справа № 2-4186-1/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2010 року                                           м. Київ

Святошинський  районний суд м. Києва

у складі:     головуючого судді                     Миколаєць І.Ю.

при секретарі                     Кузнець Л.І.

за участю представника позивача             ОСОБА_1.

представника відповідача                 Сурніна А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ :

    У жовтні 2010 року позивач звернувся до суду із позовом про визнання недійсним кредитного договіру № ВL 7171, що укладений між ним та відповідачем 17.07.2008 р., з моменту його укладення. У позовній заяві зазначив, що даний договір суперечить чинному законодавству, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів». Так у порушення ч. 2 ст. 11 зазначеного Закону відповідач ні перед укладенням кредитного договору, ні протягом його дії не повідомив позивача у письмовій формі про умови надання кредиту та не надав у повному обсязі інформації про умови кредитування, зокрема про: існуючі форми кредитування з коротким текстом відмінностей між ними, у тому числі між зобов’язаннями споживача; тип процентної ставки; варіанти повернення кредиту; податковий режим сплати відсотків і державні субсидії, на які споживач має право; позитивні і негативні аспекти пропонованих схем кредитування. У зв’язку з цим позивач не мав можливості здійснити свідомий вибір та вважає, що порушено його право споживача банківських послуг. Вважає, що ненадання банком зазначеної інформації є нечесною підприємницькою практикою. Крім того, кредитний договір містить положення, що є несправедливими та створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків, а саме: несправедливим є п. 1.3.2 кредитного договору, яким передбачено збільшення процентної ставки до 69,9 % за користування кредитними коштами понад строк кредитування. Свої позовні вимоги обгрунтовує ст.ст. 3, 13 (ч. 3), 203 (п. 1), 215, 216 ЦК України, ст.ст. 1, 11, 15, 18, 19, 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

    Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просить його задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив. Свої заперечення обгрунтовує відсутністю підстав для визнання договору недійсним. Сторони уклали кредитний договір у належній формі та досягли згоди по всім істотним його умовам. Позивач був ознайомлений у письмовій формі з інформацією про умови кредитування, обов’язковість яких встановлена законодавчими актами, про що свідчить п. 7.4 кредитного договору. Підписанням договору позивач засвідчив свою обізнаність з такою інформацією, що спростовує його позовні вимоги. Підвищений розмір процентної ставки за користування кредитними коштами понад встановлений строк не є компенсацією у розумінні положень Закону України «Про захист прав споживачів». Вказане положення договору є відкладальною умовою, яка погоджена сторонами під час укладання договору та не потребує будь-яких додаткових погоджень у майбутньому.

    Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товаристом "Універсал Банк" та ОСОБА_2. був укладений кредитний договір № ВL 7171. За умовами договору та додатків №1 та № 2 до нього банк зобов'язувався надати кредитні кошти на поточні потреби в розмірі 8000,00 грн. строком до 01.08.2009 р. зі сплатою 35,95 % річних за користування кредитом. А відповідач зобов'язувався погашати кредит та сплачувати відсотки за користування отриманими коштами шляхом сплати щомісячних платежів відповідно до Графіку погашення заборгованості, що є додатком № 2 до договору (а.с.5-11).

Відповідно до п. 1.3.2 кредитного договору за користування кредитними коштами понад строк кредитування (або терміни погашення за Графіком погашення кредиту), встановлений цим договором, процентна ставка встановлюється в розмірі 69,9 % річних.

Відповідно до п. 7.4 кредитного договору в разі, якщо позичальник є фізичною особою та використовує кредит на споживчі цілі, то укладенням цього договору він підтверджує, що до укладення цього договору він був ознайомлений в письмовій формі з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту у банку, а саме: найменування та місцезнаходження банка – юридичної особи та його структурного підрозділу; умови кредитування; орієнтовну сукупну вартість кредиту тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які визначені ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі  про особу та місце знаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти поврнення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб’єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до п. 7 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію або про виробника спричинило придбання продукції, яка немає потрібних споживачеві властивостей – споживач має право розірвати  договір і вимагати відшкодування збитків.

Суд також не приймає до уваги посилання позивача і на ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» як на правову підставу недійсності кредитного договору, оскільки зазначені у ній норми визначають підстави розірвання договору, а не визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна особа зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Із змісту ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» вбачається, що визначена в ній інформація повинна бути надана кредитодавцем у письмовій формі. На цій підставі суд приходить до висновку, що факт надання чи ненадання зазначеної інформації не може бути як доказаний, так і спростований, оскільки законодавець не визначив спосіб та порядок надання такої інформації. Разом з тим, у п. 7.4 кредитного договору зазначено, що позивач ознайомлений в письмовій формі з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту у банку, а саме: найменування та місцезнаходження банка – юридичної особи та його структурного підрозділу; умови кредитування; орієнтовну сукупну вартість кредиту тощо.

Таким чином у суду відсутні правові підстави вважати, що банком при укладенні кредитного договору було порушено ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виробник, виконавець) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Несправедливими є, зокрема, умови договору щодо встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п’ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов’язань за договором.

Суд не вважає, що умова кредитного договору про застосування підвищеної процентної ставки за користування кредитом понад встановлений договором строк є несправедливою, оскільки суд не вбачає тотожними поняття процентної ставки, як плати за користування кредитними коштами, та компенсації як форми відповідальності за невиконання споживачем кредитних послуг договірних зобов’язань.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійснісності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна допустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним кредитного договору в цілому, про визання недісним пункту 1.3.2 даного договору у зв’язку з його несправедливістю не просить, хоча зазначає, що несправедливим є лише цей пункт. Визнання даного пункту при наявності підстав недійсним не може бути підставою визнання недійсним кредитного договору в цілому.

    На підставі викладеного суд вважає позовні вимоги необгрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

    Керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 60, 179, 209, 213-215, 292, 294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

У задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання договору недійсним, відмовити.

    Рішення можу бути оскаржене в Апеляційному суді м. Києва через районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з для проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: