Справа № 2а-1028-1/10

ПОСТАНОВА

Іменем  України

            20  грудня  2010 року судя   Святошинського  районного суду м. Києва Петренко Н.О. розг лянувши  в порядку скороченого провадження  справу за адміністративним позовом    ОСОБА_1 до  Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва про  поновлення  пропущеного строку для звернення до суду та зобов‘язання нарахувати несплачену державну соціальну допомогу, як дитині війни -

встановив:

           Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва про нарахування недоплаченої допомоги, як дитині війни з 01.01.2006 року  по 31.12.2010 року.   Позивач посилається на підстави, що згідно ст.6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни” вона має  право на щомісячну допомогу  у вигляді надбавки до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії. Разом з тим, позивачу дана допомога  не виплачувалась. Оскільки рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 р. від 09 липня 2007 року були визнані такими, що не відповідають Конституції окремі положення  Законів України про державні бюджети на 2006-2007 роки, якими було зупинено норми ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”. Позивач  просить позов задовольнити. Поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом  своїх прав, оскільки  про факт порушення  його  прав йому стало відомо  лише після висвітлення зазначених подій у пресі, у зв‘язку з ухваленням відповідного рішення Конституційним Судом України від 09.07.2007року.      

Представник відповідача  надав суду заперечення проти адміністративного позову  від  21.12.2010 року, мотивуючи їх тим, що згідно ч. 2 ст. 99 КАС України  для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивачем не надано жодного доказу з приводу пропущення строків звернення до суду, а  тому відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.  

Суд, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дійшов висновку про часткове  задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач народився  ІНФОРМАЦІЯ_1 року  і згідно ст.1 Закону  України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання передбачених цим Законом пільг та державної соціальної допомоги.

          Статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” передбачено право таких громадян на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення  пенсії  на 30% мінімальної пенсії за віком.  

Згідно ст.7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям  війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися  зазначена  надбавка.

У справі „Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як причину невиконання своїх зобов‘язань.

            Суд вважає необхідним зазначити, що посилання органів державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов‘язань, судом не приймається до уваги, оскільки реалізація особою права, яке пов‘язане з отриманням бюджетних коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.  

              На момент звернення до суду  нарахування позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком відповідачем не здійснено.

              Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов‘язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ч.ч.1, 2 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини. Дію ст. 6 вищевказаного                                                                                                   закону було зупинено на 2006 рік згідно п.17 ст.77 Закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік”  від 20.12.2005 року, який набув чинності з 01.01.2006року.                                                                                                                                Проте Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 19.01.2006 року, який набув чинності з 01.04.2006 року, п.17 ст.77 було виключено, тобто відновлено дію ст. 6 Закону України  „Про соціальний  захист дітей війни”. Ст. 110 Закону України  „Про Державний бюджет України на 2006 рік” було  викладено в новій редакції, відповідно до якої пільги дітям війни, що передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами  виконання бюджету у першому півріччі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням  з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Таким чином, право позивача  на  отримання  підвищення  було пов‘язане з виконанням  Закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік”. Оскільки Кабінет Міністрів України у 2006 році не визначив відповідний порядок за погодженням з Комітетом  Верховної Ради України з питань бюджету, підстав для задоволення  позовних вимог в частині підвищення пенсії за 2006 рік не має.  Пунктом 12 ст.71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 року також було зупинено дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” на 2007 рік, та відповідно до ст. 111 Закону України ”Про Державний бюджет України на 2007 рік” у 2007 році підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, виплачується лише особам, які є інвалідами ( крім тих, на яких поширюється дія  Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту), у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними положення, зокрема, п.12 ст.71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, яке є обов‘язковим для виконання.  Згідно ч.2 та ч.3   ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають  чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані  неконституційними, відшкодовується  державою у встановленому законом порядку.

Таким чином рішення Конституційного Суду України зворотної сили не мають.                                                          У преамбулі Закону України від 18.11.2004 року „Про соціальний захист дітей війни” зазначено, що цей закон визначає основи соціального захисту цієї категорії громадян та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.  Статтею 1 даного Закону встановлено, що державна соціальна  гарантія-  встановлено мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни.                                                                                                                                 Згідно ст. 6 даного Закону держава взяла на себе зобов‘язання  підвищити дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державну соціальну допомогу, що виплачується замість пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.

      Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх  у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.            

Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто фактично ця щомісячна  надбавка є  формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

              Як зазначено в п.3.2 Рішення Конституційного Суду України  від 09.07.2007 року, утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист, а тому відповідно до ч.2 ст.6, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України вони є загальнообов‘язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Таким чином, громадянин у відповідності  до чинного законодавства очікує на отримання від держави гарантованого матеріального забезпечення, складовою якого є встановлене ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” підвищення пенсії, тобто має „законні сподівання” на отримання майна.  

          Оскільки позивач має право на матеріальний інтерес, невиплата передбаченого законом підвищення пенсії становить порушення його майнових прав відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, яка передбачає, що кожна фізична особа має право мирно володіти своїх майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом, або загальними принципами міжнародного права.  

Статтею 177 Цивільного Кодексу України передбачено, що об‘єктами цивільних прав є, зокрема, майнові права, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.                                          

              Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 у справі № 1-28/2008 зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік  та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Згідно ч. 2 ст. 99 КАС України  для звернення до адміністративного суду  за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи  позовну заяву подано 29.11.2010 року. Зважаючи на це позовні вимоги підлягають задоволенню з 01.06.2010 року, оскільки судом встановлено пропуск позивачем строку для звернення до суду за захистом своїх прав.

Позивачем не надано жодного доказу з приводу пропущення строків звернення до суду, а  тому в частині позовних вимог  за період з 01.01.2006 року  по 31.05.2010 року суд відмовляє.  

      Згідно ч.2 ст.11 КАС України  суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Оскільки позивач посилається на неправомірність не нарахування та невиплати відповідачем передбаченої  законом соціальної допомоги, а  відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обгрунтування правомірності своєї бездіяльності, суд вважає за  необхідне з метою повного захисту прав та інтересів позивача визнати бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу  підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” протиправною та зобов‘язати відповідача провести  відповідні виплати.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є обгрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Керуючись вимогами ч.2 ст. 3, ст.6 Закону України  ”Про соціальний захист дітей війни”  та ст. 7-11, 9, 69-71, ч.3 ст.94, 97,99, 100, ст.160-163  Кодексу адміністративного  судочинства  України, суд-

постановив:

            Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва про  поновлення  пропущеного строку для звернення до суду та зобов‘язання нарахувати несплачену державну соціальну допомогу, як дитині війни задовольнити частково.

              Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва протиправною.

              Зобов‘язати Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва перерахувати та виплатити   ОСОБА_1 підвищення  до пенсії  за віком за період з 01 червня 2010 року  відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей  війни”  за  виключенням  проведених  виплат.

      В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна  скарга  на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом  десяти   днів з дня отримання копії  постанови.

Суддя: