Печерський районний суд міста Києва

01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 42-А

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

     28 грудня 2010 року                                                  № 2-а-808/10

Суддя Печерського районного суду міста Києва  Ільєва Т.Г., розглянувши    матеріали адміністративного позову   ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Печерському районі м. Києва про визнання дій неправомірними та зобов’язання провести перерахунок пенсії у відповідності до ч.ч.1,2 ст.40 та ч.4 ст.42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом до відповідача, просить визнати неправомірними дії відповідача щодо протизаконного застосування у 2010 році при перерахунку пенсії позивача по заробітній платі та стажу за ч.1, 2 ст.40, ч.4. ст.42 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» показника середньої заробітної плати за 2007 рік та зобов’язати відповідача провести перерахунок пенсії за віком по заробітній платі та стажу у відповідності до ст.40, ст.42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з застосуванням показника середньої заробітної плати за 2009 рік – 1650, 43 гривень з 01.02.2010 р. по 01.12.2010 р. та призначити її пенсію відповідно до ст.40, ст.42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». В обґрунтування своїх вимог позивач також посилається на те, що є пенсіонером за віком, перебуває на обліку у відповідача, одержуючи державну пенсію за віком, подовжувала працювати і відпрацювавши встановлений законом час у відповідності до ч.1, 2 ст.40, ч.4. ст.42 вказаного Закону, в листопаді 2010 року звернувся з заявою до відповідача про перерахунок пенсії за віком по стажу та заробітній платі,так як в лютому 2010 року перерахунок було проведено відповідачем з урахуванням показника середньої заробітної плати за 2007 рік у розмірі 1197, 91 гривня, а не за показником за 2009 рік – за календарний рік, що передує року перерахунку пенсії як це передбачено Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». У зв’язку з чим, позивач отримує пенсію нижчу, ніж це передбачено вказаним Законом.  Також, позивач просить суд відшкодувати витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги у розмірі 400,00 гривень.

Відповідно до ч.4 ст.183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Відповідач через канцелярію суду подав письмові заперечення проти позову у яких  зазначив, що дії відповідача з перерахунку є правомірними, оскільки у зв’язку з визнанням змін, внесених до ст.ст.40, 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне забезпечення», неконституційними, виникла правова колізія, яка полягає в тому, що норми статей 40,42 Закону втратили чинність, а рішення щодо відновлення дії попередньої редакції зазначених норм не приймалося. У зв’язку з цим, перерахунок пенсії проводяться відповідно до підпункту 3 пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 530 «Про деякі питанні соціального захисту окремих категорій громадян» та роз’яснень Мінпраці та пенсійного фонду України від 11.03.2009 щодо проведення перерахунку пенсії із застосування показника середньої заробітної плати, який вже склався до винесення рішення КСУ.  

На підставі наявних в матеріалах справи даних, судом встановлені наступні обставини, які не заперечуються сторонами: позивач ОСОБА_1 є пенсіонером за віком та перебуває на обліку у відповідача, одержуючи державну пенсію за віком, продовжувала працювати і відпрацювавши встановлений законом час у відповідності до ч.1, 2 ст.40, ч.4. ст.42 вказаного Закону, в листопаді 2010 року звернувся з заявою до відповідача про перерахунок пенсії за віком по стажу та заробітній плат, так як в лютому 2010 року перерахунок було проведено відповідачем з урахуванням показника середньої заробітної плати за 2007 рік, а не за показником за 2009 рік – за календарний рік, що передує року перерахунку пенсії, у зв’язку з чим позивач отримує пенсію нижчу, ніж при перерахунку пенсії за показником за 2009 рік, що не заперечує відповідач.  

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено проведення перерахунків пенсій з урахуванням страхового стажу, набутого після її призначення, та із застосуванням показника заробітної плати (доходу) в середньому на одну особу в цілому по Україні, з якої сплачено внески та яка відповідно до Закону враховується для обчислення пенсії, за календарний рік, що передує року перерахунку пенсії.  

Підпунктами  9, 10 п.35 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було внесено зміни до ст.ст.40, 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та врегульовано питання застосування показника заробітної плати (доходу) в середньому на одну особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески. та порядок проведення перерахунку пенсій з урахуванням страхового стажу та заробітку, набутого після призначення (попереднього перерахунку) пенсії.  

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 35 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та які втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, у якому, крім того, було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.  

Таким чином, доводи представника відповідача про те, що внаслідок визнання зазначених змін неконституційними, виникла правова колізія, яка полягає в тому, що норми статей 40, 42 Закону втратили чинність, а рішення щодо відновлення дії попередньої редакції зазначених норм не приймалося, не можуть бути прийняті судом до уваги як такі, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, є безпідставними і юридично неспроможними.  

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  

Відповідно до ст.8 Конституції України діє принцип верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.  

На підставі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини, яка рядно цього закону є джерелом права.  

Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.  

Правовідносини, що виникають у процесі реалізації права на отримання пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Відповідно до позиції Суду ЄС у справі 41/74 van Duyn v. Home Office, цей принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.  

Відповідно до ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.  

Як вбачається з Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», на час проведення відповідачем перерахунку пенсії позивачу та на момент розгляду справи, іншого порядку та показників перерахунку, ніж встановлений ст.ст.40, 42 цього Закону, законами України не встановлено.    

Таким чином, проведення відповідачем перерахунку пенсії позивачу у 2010 році за показником 2007 року на підставі відповідного листа - роз’яснень Мінпраці та Пенсійного Фонду України, є неправомірним, оскільки такий перерахунок не відповідає та суперечить вказаним вимогам закону, і має наслідком звуження змісту та обсягу прав позивача.    

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача з застосування при здійсненні у 2010 році за ч.1, 2 ст.40, ч.4. ст.42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» перерахунку пенсії за віком по заробітній платі та стажу позивача - показника середньої заробітної плати за 2007 календарний рік  та, виходячи з встановлених обставин справи, вважає наявними законні підстави для задоволення вимог, визнання дій відповідача протиправними та захисту прав позивача шляхом зобов’язання відповідача провести позивачу перерахунок пенсії за віком по заробітній платі та стажу позивача   за   ч.1, 2 ст.40,   ч.4 ст.42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з застосуванням показника середньої заробітної плати за 2009 рік.

Стосовно позовної вимоги позивача про призначення їй пенсії у відповідності до положень ст.40, ст.42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», то вона  задоволенню не підлягає як безпідставна, оскільки право позивача на дану соціальну виплату встановлено та гарантовано законом і здійснюється у встановленому законом порядку, а відповідно до ст.ст.1, 3 ЦПК України судом здійснюється захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав,  свобод та інтересів, що виключає їх захист на майбутнє.

Оцінюючи у сукупності положення Кодексу адміністративного судочинства України та зазначену позовну вимогу, суд приходить до висновку, що дана позовна вимога не відповідає змісту статей   17, 105 та 162 КАС України.

Зазначена вимога виходить за межі повноважень суду в адміністративному судочинстві (визначення (встановлення) права на пенсію здійснює орган пенсійного забезпечення, а не суд) та не містить за собою мети та способу вирішення публічно-правового спору, що визначено та конкретизовано вищезазначеними статтями Кодексу адміністративного судочинства  України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.  

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно  до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.  

Згідно ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах та відповідно до законів України.

Суд звертає увагу на те, що усі рішення та дії суб’єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів  владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:..3) обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Цей критерій вимагає від суб’єкта владних повноважень врахувати як обставини, на обов’язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

Частиною 1 статті 11 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності  сторін та свободи в надані ними суду своїх доказів у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 КАС України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються  її вимоги та заперечення.

Згідно ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли  особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулася із заявою до відповідача щодо перерахунку пенсії 15.11.2010 року.

Відповідь на заяву відповідачем була надана 23.11.2010 року, позивач звернувся з позовною заявою до суду 15.12.2010 року, тобто позивачем не було пропущено строк звернення до суду.  

Відповідно до ст.87 КАС України витрати на правову допомогу є судовими витратами та відповідно до ст. 90 КАС України витрати, пов’язані  з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Згідно квитанції та акту приймання – передачі послуг позивач сплатив ТОВ «Надія» 400,00 грн. за надання правової допомоги. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.06 №590 граничний  розмір таких витрат складає 40 відсотків від мінімальної заробітної плати за годину роботи. Якщо компенсація сплачується за рахунок держави граничний розмір таких витрат не може перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5% розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день. У довідці ТОВ «Надія» зазначено, що на надання правової допомоги позивачу було витрачено чотири години, проте якими доказами підтверджується витрата такої кількості годин на правову допомогу не зазначено. Крім того, у довідці про витрату робочого часу на надання правової допомоги вказано на те, що проводився збір необхідних документів, проте, крім документів, які знаходяться у самого ж позивача, до позовної заяви нічого не додано, а роз’яснення режиму роботи суду та того, що позивач має право написавши заяву не з’являтися до суду, з урахуванням того, що справ розглядається без виклику сторін у скороченому провадженні, взагалі не є правовою допомогою, тому витрати про стягнення таких сум з відповідача задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).   

Враховуючи викладене, керуючись Конституцією України, ст.ст.40 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.ст. 2, 11, 17, 18, 94, 99, ч.1 ст.160, ст.ст.161-163, ч.1 ст.167, 184-186 КАС України, суд ,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі міста Києва з застосування при здійсненні у 2010 році за ч.1, ст.40, ч.4 ст.42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» перерахунку ОСОБА_1  пенсії за віком по заробітній платі та стажу - показника середньої заробітної плати за 2007 календарний рік.  

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі міста Києва провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком по заробітній платі та стажу за ч.1, 2 ст. 40, ч.4 ст.42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з застосуванням показника середньої заробітної плати за 2009 рік з урахуванням проведених виплат за період з 01.02.2010 р. по 01.12.2010 р.  

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 (три) гривні 40 копійок у відшкодування судового збору.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на постанову суду подається Київському апеляційному адміністративному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.  

    Суддя                                                                                       Т.Г. Ільєва