ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2006 р. | № 6/360-7/505 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Щотки С.О. |
суддів : | Мележик Н.І., Подоляк О.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Київського відкритого акціонерного товариства “Артембудсервіс” |
на постанову | від 02.02.2006 р. Київського апеляційного господарського суду |
у справі | № 6/360-7/505 |
за позовом | ЗАТ “Будівник” |
до | Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації (надалі –Управління) |
про | зобов’язання провести реєстрацію об’єкта нерухомості |
третя особа | Київське відкрите акціонерне товариство “Артембудсервіс” (КВАТ “Артембудсервіс”) |
яка заявила самостійні вимоги на предмет спору до | ЗАТ “Будівник”; Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації; ЗАТ “Екофіт”; АТЗТ “Адоніс-родзинка” |
про | визнання договорів недійсними; визнання права власності |
за участю | прокуратури Шевченківського району м. Києва |
за участю представників: |
від позивача | - Ковальчук К.О., Бабенко М.М. |
від відповідача | - не з’явились |
від третьої особи | - Деледивка С.Г. |
від ЗАТ “Екофіт” | - не з’явились |
від АТЗТ “Адоніс-родзинка” | - не з’явились |
від прокуратури | - не з’явились |
В С Т А Н О В И В:
В червні 2004 р. ЗАТ “Будівник” звернулось до суду з позовом до Управління про зобов’язання провести реєстрацію готелю по вул. Печенігівській, 16 в м. Києві і видати свідоцтво про право власності на це приміщення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на безпідставну відмову відповідача у оформленні приміщення з посиланням на те, що Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, затверджене розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31.08.2001 р. № 1820 і зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції 31.08.2001 р. за № 62/364, оформлення права власності на готелі не передбачає.
Управління проти задоволення позову заперечувало та посилалось на те, що до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, а тому відсутні підстави для оформлення та видачі свідоцтв про право власності на готелі.
16.07.2004 р. ЗАТ “Будівник” подало заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої просило суд визнати за собою право власності на приміщення готелю по вул. Печенігівській, 16 в м. Києві.
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.07.2004 р. (суддя Ковтун С.А.) позов задоволено.
Постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2005 р. рішення господарського суду міста Києва від 16.07.2004 р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Приймаючи постанову про скасування рішення суд касаційної інстанції врахував посилання КВАТ “Артембудсервіс” на те, що прийняте господарським судом міста Києва рішення від 16.07.2004 р. у справі стосується його прав як інвестора, оскільки на підставі генерального договору від 14.06.1995 р. про спільне фінансування будівництва вбудованих приміщень в житловому будинку по вул. Печенігівській, 16 в м. Києві між РБФ “Артембудсервіс”, АТЗТ “Адоніс-Родзинка” і ЗАТ “Будівник” 20.11.2005 р. був укладений договір № 05/11-20 на дольову участь у фінансуванні будівництва вбудованих приміщень в житловому будинку КВО ім. Артема по вул. Печенігівській, 16 в м. Києві (кафе на 40 місць з технічним поверхом і готель на 13 номерів на 23 місця з приміщеннями для охорони в 3 і 4 під’їздах на 1 поверсі), предметом якого було спільне фінансування будівництва зазначеного об’єкта. КВАТ “Артембудсервіс” зауважував, що 16.01.2001 р. сторони уклали угоду про закріплення долі інвесторів, згідно з якою його доля склала 63,8 % спільного майна, яке мало статус спільної часткової власності, а ця угода – є підставою для оформлення права власності на вбудовані приміщення. Скаржник стверджує, що ним не підписувався акт передачі ЗАТ “Будівник” закінченого будівництва готелю від 10.01.2002 р., протокол звірки дольової участі ЗАТ “Будівник” в інвестуванні об’єкта 18.01.2000 р., лист № 05/51-7 щодо повного виконання ЗАТ “Будівник” інвестиційних зобов’язань.
В процесі нового розгляду справи, КВАТ “Артембудсервіс” (третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору) звернулось до суду подавши позов до ЗАТ “Будівник” та Управління з вимогами про визнання недійсними: угоди про розподіл долей у власності між інвесторами від 16.02.2001 р.; договору про перевід боргу від 18.12.1997 р.; договору на посередницькі послуги від 20.01.1999 р. Крім того, КВАТ “Артембудсервіс” заявило вимогу про визнання за собою права власності на приміщення готелю та кафе, які розташовані по вул. Печенігівській, 16 у м. Києві.
КВАТ “Артембудсервіс” також вказувало на те, що про існування оспорюваних угод йому стало відомо лише у 2005 р. після ознайомлення з матеріалами судової справи, у зв’язку з чим причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання угод недійсними є поважними, а пропущений строк позовної давності підлягає поновленню.
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.12.2005 р. (суддя Якименко М.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2006 р. (судді: Моторний О.А., Кошіль В.В., Нечитайло О.М.), первісний позов задоволено: визнано за ЗАТ “Будівник” право власності на приміщення готелю загальною площею 346,6 м2, розташованого по вул. Печенігівській, 16, в м. Києві; в задоволенні вимог третьої особи в частині визнання угод недійсними відмовлено у зв’язку із пропущенням строку позовної давності; в задоволенні вимог третьої особи в частині визнання права власності на приміщення готелю відмовлено; в частині вимог третьої особи про визнання права власності на приміщення кафе провадження у справі припинено у зв’язку із відсутністю предмета спору.
Не погоджуючись з постановою, КВАТ “Артембудсервіс” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.
Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.
Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.
20.11.1995 р. між КВАТ “Артембудсервіс” (правонаступник Ремонтно-будівельної фірми “Артембудсервіс КВО ім. Артема”) та ЗАТ “Будівник” був укладений договір № 05/11-20 на дольову участь у фінансуванні будівництва вбудованих приміщень в житловому будинку КПО ім. Артема № 16 по вул. Печенігівська в м. Києві (кафе на 40 місць з технічним поверхом та готель на 13 номерів).
18.12.1997 р. між КВАТ “Артембудсервіс”, АТЗТ “Адоніс-родзинка”, ЗАТ “Будівник” був укладений договір переведення боргу відповідно до умов якого АТЗТ “Адоніс-родзинка” як первісний кредитор передав ЗАТ “Будівник” як новому кредитору право вимоги у КВАТ “Артембудсервіс” суми боргу у розмірі 57194,00 грн. в рахунок повернення дольової участі у будівництві вбудованих приміщень у жилому будинку № 16 по вул. Печенігівській в м. Києві.
31.12.1998 р. КВАТ “Артембудсервіс” листом № 05/223 звернувся до ЗАТ “Будівник” з проханням здійснити на протязі 1999 р. оформлення акту введення в експлуатацію вбудованих приміщень та сприяти оформленню зазначеного акту з відповідними міськими організаціями. КВАТ “Артембудсервіс” повідомив ЗАТ “Будівник” що витрати останнього по оформленню акту введення вбудованих приміщень в експлуатацію будуть зараховані ЗАТ “Будівник” в його розмір дольової участі у фінансуванні будівництва цих приміщень.
20.01.1999 р. між ЗАТ “Будівник” та ЗАТ “Екофіт” був підписаний договір на посередницькі послуги, відповідно до умов якого ЗАТ “Екофіт” прийняв на себе зобов’язання підписати з відповідними організаціями та службами акт робочої комісії про приймання в експлуатацію закінчених будівництвом вбудованих приміщень, а також підписати та зареєструвати акт про приймання в експлуатацію закінчених будівництвом вбудованих приміщень.
09.07.1999 р. був складений акт про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта.
16.02.2001 р. між КВАТ “Артембудсервіс” та ЗАТ “Будівник” була укладена угода про закріплення частки власності за інвесторами, що профінансували будівництво та введення в експлуатацію вбудованих приміщень, відповідно до умов якої сторони домовились про розподіл у відсотках часток у складі спільної власності, що була збудована при виконанні договору № 05/11-20 від 20.11.1995 р. на дольову участь у фінансуванні будівництва вбудованих приміщень в житловому будинку КПО ім. Артема № 16 по вул. Печенігівській в м. Києві, а саме, за КВАТ “Артембудсервіс” було визначено 63,8 % у загальній власності, за ЗАТ “Будівник” було визначено 36,2 % у загальній власності.
10.01.2002 р. між КВАТ “Артембудсервіс” та ЗАТ “Будівник” було підписано акт передачі ЗАТ “Будівник” закінченого будівництвом вбудованого готелю на 13 номерів (23 місця) в житловому будинку № 16 по вул. Печенігівська в м. Києві. Відповідно до даного акту КВАТ “Артембудсервіс” передав, а ЗАТ “Будівник” прийняв на баланс частину закінчених та введених в експлуатацію вбудованих приміщень.
ЗАТ “Будівник” з посиланням на Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, затверджене розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31.08.2001 р. № 1820 направило до ДГО “Житло-інвест” (правопопередник Управління) лист № 35 від 06.03.2003 р. з проханням оформити право власності на вбудоване в житловий будинок приміщення готелю з доданням необхідних для оформлення права власності документів.
ДГО “Житло-інвест” листом № 044/16/923-1159 від 12.04.2003 р. відмовило ЗАТ “Будівник” в оформленні права власності з посиланням на те, що згаданим Положенням не передбачено оформлення права власності на готелі.
В силу ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову.
В порушення ч. 4 ст. 22 ГПК України ЗАТ “Будівник” в процесі розгляду справи змінило і підставу і предмет позову, а господарські суди на вказане порушення уваги не звернули.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову в частині визнання оспорюваних угод недійсними суди виходили з того, що КВАТ “Артембудсервіс” пропущено строк позовної давності без поважних причин, що в силу ст. 80 ЦК УРСР є підставою для відмови у позові.
Проте у випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право особи, про захист якого вона просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право особи порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 80 ЦК УРСР ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.
Отже, при застосуванні позовної давності (ст. 80 ЦК УРСР) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього –у випадку встановленого порушення, застосовувати позовну давність.
Приймаючи рішення та постанову суди зазначеного не врахували, що призвело до порушення норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно положень ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.
Задовольняючи вимогу ЗАТ “Будівник” про визнання права власності на нежитлове приміщення суди не звернули уваги на те, що Управління не може бути відповідачем за вимогою про визнання права власності, оскільки останнє не претендує на спірне приміщення та не оспорює право власності позивача, а лише відмовило у його реєстрації у відповідності до Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31.08.2001 р. № 1820, яке визначає, що Управління здійснює оформлення права власності та видає свідоцтва про право власності фізичним та юридичним особам на об'єкти нежитлового фонду (крім нежитлових приміщень в будинках, реконструкція або будівництво яких фінансується Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації та інших об'єктів нежитлового фонду, право власності на які оформляється Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації). В свою чергу, право ЗАТ “Будівник” оспорює КВАТ “Артембудсервіс”, що не враховано судами.
Наведені порушення призвели до того, що суди розглянули і задовольнили вимогу ЗАТ “Будівник” про визнання права власності на приміщення готелю виключно з огляду на безпідставність відмови Управління в реєстрації спірного приміщення, що є юридично неспроможним.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України “Про власність” майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державі.
Приймаючи рішення та постанову суди не дослідили правовий режим спірного майна, не проаналізували спірні відносини, які фактично склалися між позивачем та третьою особою, з огляду на положення Глави 38 (Сумісна діяльність), Глави 11 (Спільна власність) ЦК УРСР та Глави 77 (Спільна діяльність), Глави 26 (Право спільної власності) ЦК України.
Адже в угоді про закріплення власності за інвесторами від 16.02.2001 р. сторони, на виконання договорів № 05/11-20 від 20.11.1995 р. на дольову участь у фінансуванні будівництва, додаткової угоди № 1 від 18.07.1996 р. до цього договору, визначили розподіл часток у відсотках у складі спільної власності: КВАТ “Артембудсервіс” –63,8 %, ЗАТ “Будівник” –36,2 % в загальній власності.
Судами в порушення ст. 43 ГПК України також не перевіренні посилання КВАТ “Артембудсервіс” на те, що сума фінансування ЗАТ “Будівник” складає лише 66300 грн., а балансова вартість готелю перевищує 100000 грн., що підтверджується актами звірки розрахунків сторін від 23.11.1999 р., актами перевірок КРУ та ДПІ, тощо), а підставою збільшення частки є укладання угод, які третя особа просила визнати недійсними з підстав невідповідності їх вимогам законодавства.
Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст. ст. 84, 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.
Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст.1117 ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Київського відкритого акціонерного товариства “Артембудсервіс” задовольнити.
Рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2005 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2006 р. у справі № 6/360-7/505 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий, суддя С. Щотка
С у д д і: Н. Мележик
О. Подоляк