справа 2-46 -2010 р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2010 року Богодухівський районний суд Харківської області у складі:
головуючого – судді Шалімова Д.В.,
при секретарі Братушкіній А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Богодухів справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про розподіл майна, визнання права власності , -
ВСТАНОВИВ :
Зважаючи на складність у викладанні повного рішення суду, пов’язаного з потребою у обґрунтуванні доводів сторін, на що може бути витрачений значний час, суд вважає за необхідне проголосити його вступну та резолютивну частини, відклавши виготовлення повного тексту рішення на п’ять днів.
Керуючись ч.3 ст.209 та ч.1 ст.218 ЦПК України , -
ВИРІШИВ :
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/3 частину житлового будинку зі службовими приміщеннями , розташованого по АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 100 гривень.
В решті позовних вимог- відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
СУДДЯ
справа 2-46 -2010 р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2010 року Богодухівський районний суд Харківської області у складі:
головуючого – судді Шалімова Д.В.,
при секретарі Братушкіній А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Богодухів справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про розподіл майна, визнання права власності, -
ВСТАНОВИВ :
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про розподіл майна, визнання права власності д о ОСОБА_2, мотивуючи тим, що вона перебувала в шлюбі з відповідачем з 17 вересня 1993 року та фактично по травень 2008 року, на даний час вони розлучені та не ведуть господарства. На утриманні позивачки знаходяться двоє спільних з відповідачем дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 , інвалід ІІІ групи та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , інвалід дитинства по ЧАЕС. З початку шлюбних відносин вони постійно проживали в домоволодінні по АДРЕСА_1, ѕ частини якого належали матері відповідача ОСОБА_5 Після її смерті згідно свідоцтва про право на спадщину за законом спадкове майно яке складалося з ѕ частин житлового будинку , жилою площею 74,4 кв.м. з відповідною частиною службових будівель, а саме: двох сараїв, бані, льоха, воріт, огорожі, колодязя по АДРЕСА_1 було успадковано відповідачем. 26.05.1998 року згідно договору купівлі – продажу за спільні кошти подружжя було придбано ј частину будинку по АДРЕСА_1. За час спільного проживання подружжя приклало зусилля до поліпшення житлового будинку в якому проживали. Так було капітально відремонтовано систему опалення, здійснено поточний ремонт будівлі, змінено внутрішню облицівку стін, замінено двері, добудовано коридор, кухню та ванну, змінено сантехніку та проведено водопостачання в будинок, полагоджено погріб. Окрім того, за спільні кошти було приватизовано землю відведену під домоволодіння по АДРЕСА_1. За час спільного проживання також було отримано державні акти на право власності на земельну ділянку площею 0,01000 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель 0,0357 га.
ОСОБА_1, після неодноразового уточнення позовних вимог, просить визнати за нею право власності на Ѕ частину будинку розташованого по АДРЕСА_1, з відповідною частиною службових будівель. Визнати за відповідачем право власності на Ѕ частину житлового будинку по АДРЕСА_1, з відповідною частиною службових будівель. Сягнути з відповідача судові витрати.
В судовому засіданні позивачка підтримала свої уточнені позовні вимоги в повному обсязі, пояснила, що дійсно вона з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі з 17 вересня 1993 року, на даний час вони розлучені та не ведуть спільного господарства. На утриманні позивачки знаходяться двоє спільних з відповідачем дітей, молодша з яких на даний час неповнолітня, а старший, є повнолітнім, але він є інвалідом дитинства ІІІ групи , та навчається на платному відділенні. З початку подружнього життя сторони проживали в будинку по АДРЕСА_1, ѕ частини якого належали матері відповідача ОСОБА_5 Після її смерті згідно свідоцтва про право на спадщину за законом спадкове майно, а саме ѕ частини житлового будинку , жилою площею 74,4 кв.м. з відповідною частиною службових будівель, а саме: двох сараїв, бані, льоха, воріт, огорожі, колодязя по АДРЕСА_1 було успадковано відповідачем. 26.05.1998 року за спільні кошти подружжя було придбано ј частину вищевказаного будинку. Після цього подружжя за спільні кошти провело капітальні ремонтні роботи в будинку: підштукатурено майже всі стіни, проклеєно шпалери, в деяких кімната поміняно підлогу, замінено двері, частково перероблено кришу, проводено перепланування будинку, замінено сантехніку, куплено новий газовий котел, проведено в будинок воду, також було приватизовано землю відведену під домоволодіння. Всі ремонтні роботи позивачка робила сама, чоловік їй майже не допомагав.
Представник позивача ОСОБА_6 позовні вимоги своєї довірительки підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.
В судовому засіданні відповідач проти задоволення позову заперечував вказав, що ремонтні роботи проводилися лише та тій половині, яку вони купили разом з дружиною, ще за життя його матері, і частково на тій де проживали. Все робилося на спільні кошти та спільними зусиллями. На той час позивачка перебувала у декретній відпустці, не працювала, а він працював офіційно, отримував заробітну плату, яка майже вся витрачалася на ремонт будинку. Підтвердив, що вони дійсно провели в деякі кімнати газове опалення, провели в будинок воду, замінили сантехніку, переклеїли шпалери, замінили двері, частково перекрили кришу, але на думку позивача позовні вимоги позивачки на знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, вона не описала та не установила вартість робіт. Не заперечив, що його колишня дружина має право лише на 1/8 житлового будинку.
Представник відповідача ОСОБА_7 проти позову заперечував, пояснив, що всі роботи які проводилися в ѕ частинах будинку, що належали матері відповідача, та були ним успадковані після її смерті, були поточними. Капітальні роботи проводилися лише на тій частині, що була придбана подружжям за спільні кошти, там проведено перепланування, проведено газ та воду, встановлено сантехніку.
Суд, заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи приходить до наступного:
Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 17.09.1993 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1, виданого відділом РАЦС Богодухівського районного управління юстиції 27.01.2009 року та не заперечується сторонами .
На даний час відповідно до рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 02.09.2010 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 – розірвано.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 60, ч. 1 ст. 68, ч. 1 ст. 70, ст. 71 Сімейного Кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу. У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя за його згодою, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
В ч.1 ст.60 СК України зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку доходу.
Згідно договору від 26.05.1998 року, посвідченого нотаріусом Богодухівської Державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_8 ј частину жилого будинку, що складається в цілому з будинку , жилої площі 73,4 кв.м., знаходиться по АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 1331 кв.м. При цьому будинку є службові приміщення: 2 сараї, баня, погріб, ворота, паркан, колодязь. Тобто вказана частина будинку була придбана подружжям за час шлюбу і є їх спільною сумісною власністю.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.02.2002 року посвідченого державним нотаріусом Богодухівської державної нотаріальної контори, спадкоємцем майна ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_3, є її син ОСОБА_2 Спадкове майно складається з ѕ частини жилого будинку, жилої площі 74,4 кв.м. з відповідною частиною службових будівель, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. При цьому будинку є службові приміщення: два сараї, баня, льох, ворота, огорожа, колодязь.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Таким чином позивачка не може претендувати на ѕ частини жилого будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 оскільки ця частина належать відповідачу в порядку спадкування.
Але при винесенні рішення, суд вважає за необхідне відійти від ідеальний часток та визнати за позивачкою право власності на 1/3 частину жилого будинку.
Відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину жилого будинку, враховується те, що на її утриманні знаходяться двоє спільних з відповідачем дітей, старший з яких на даний час повнолітній, але навчається і є інвалідом дитинства ІІІ групи, молодша – неповнолітня, і є також інвалідом, інвалідність якої пов’язана з Чорнобильською катастрофою.
В судовому засіданні встановлено, та не заперечується сторонами, що відповідач за рішенням суду сплачує аліменти в мінімальному розмірі. Як було зазначено позивачкою цієї суми недостатньо для утримання дітей, вона самостійно сплачує навчання старшому сину, що підтверджується договором від 20.07.2010 року і цей факт не заперечується сторонами, тобто це є підставою для збільшення частки майна позивача.
Також було встановлено, що позивачка значну частину ремонтних робіт, які були направлені на покращення житла, провела самостійно. Цей факт підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які пояснили, що ОСОБА_1 сама власними силами робила значну частину ремонтних робіт, зокрема підбивала стелю, штукатурила стіни, красила підлогу, клеїла шпалери, іноді їй допомагали діти, при цьому чоловік ніякої фізичної допомоги не надавав. Що враховується судом при визначенні часток майна.
Згідно платіжних доручень N 204/228 від 21.08.2009, 232/262 від 21.08.2009 року ОСОБА_1 при пред’явленні позову до суду були сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 120,00 гривень.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, а саме стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позивних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог , у задоволенні яких позивачеві.
Відповідно до п. 18 ч.1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „ Про державне мито”, громадяни , віднесені до категорії 1 і 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи звільнені від сплати державного мита. На підставі цього з відповідача пропорційно стягуються лише витрати на інформаційно-технічне забезпечення.
Виходячи з вище викладеного, суд позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про розподіл майна, визнання права власності задовольняє частково.
Рішення виноситься у межах заявлених вимог, на підставі пред’явлених доказів.
Керуючись ст. 60, 70, 68, ст. 71 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 10, 60, 88, 209, 213-215, 218 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ :
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/3 частину житлового будинку зі службовими приміщеннями , розташованого по АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 100 гривень.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
СУДДЯ