Справа № 2 – 707 / 10 р.  

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

 21 грудня 2010 року Бережанський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді                                Крамаря В. М.

при секретарі                                Осадці М. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бережанах цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Бережанського психоневрологічного будинку – інтернату про поновлення на роботі, -

  ВСТАНОВИВ:  

 В серпні 2010 року позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Бережанського психоневрологічного будинку – інтернату про поновлення на роботі.

В позовній заяві позивач вказала, що з 1 квітня 1969 року вона працювала на посаді чергової медичної сестри Бережанського психоневрологічного будинку – інтернату.

16 лютого 2010 року вона була звільнена з роботи, однак 17 червня 2010 рішенням Бережанського районного суду її було поновлено на роботі. Про факт поновлення на роботі керівництво Бережанського психоневрологічного будинку – інтернату повинно було видати відповідний наказ та скласти акт про факт допущення до виконання своїх обов’язків. Перевірка виконання вказаної вимоги державної виконавчої служби повинна була проводитися 5 липня 2010 року. 5 липня 2010 року вона прибула на роботу в будинок –інтернат і звернулася до директора з вимогою про допущення її до роботи, однак останній сказав, що в цей день вона не повинна бути на роботі. До роботи позивач допущена не була, їй не було доведено графік чергувань, оскільки в графіку, який був вивішений, її прізвище не значилося. Позивач ще неодноразово зверталася до керівництва будинку – інтернату, у Бережанську державну виконавчу службу, але реально на роботі вона поновлена не була.

16 липня 2010 року керівництво будинку – інтернату повідомило позивачу, що її звільнено з роботи, з посади медичної сестри у зв’язку з прогулами і їй було видано копію наказу за № 74 від 16 липня 2010 року про звільнення з займаної посади на підставі п.4 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Звільнення з роботи вважає незаконним, так як вона фактично поновлена на роботі не була, а також не була допущена до роботи.

Представник відповідача Град О.В. позов не визнає, посилаючись на те, що позивачка згідно рішення Бережанського районного суду від 17 червня 2010 року наказом № 64 від 05 липня 2010 року була поновлена на роботі на посаді чергової медичної сестри і допущена до роботи, що підтверджується наказом про поновлення на роботі позивачки, в якому остання розписалася про ознайомлення з наказом та графіком чергування медпрацівників на місяць липень 2010 року. Однак, незважаючи на вказане, з 05 липня по 09 липня та з 12 липня по 15 липня 2010 року на роботу не виходила без поважних причин, про що було складено відповідні акти за № 5-13. На підставі вказаних актів, після дачі пояснень позивачем про причини неявки на роботу, отримання погодження профспілкового комітету на звільнення позивачки за прогул, 16 липня 2010 року було видано наказ про звільнення останньої з роботи. Вважає, що звільнення позивачки з роботи було проведено з дотриманням вимог трудового законодавства, а тому просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, вислухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних мотивів.

Позивач ОСОБА_1 працювала з 01 квітня 1969 року в Бережанському психоневрологічному будинку – інтернаті на посаді чергової медичної сестри, наказом № 4 від 16.02.2010 року її було звільнено з роботи на підставі ст. 40 п.4 КЗпП України з 16.02.2010 року. Рішенням Бережанського районного суду від 17 червня 2010 року ОСОБА_1 було поновлено на посаді чергової медичної сестри Бережанського психоневрологічного будинку інтернату. Рішення суду було виконано 05 липня 2010 року, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження № 20450018 від 07.07.2010 року, відповідно до якої згідно наказу Бережанського психоневрологічного будинку – інтернату № 64 від 05.07. 2010 року ОСОБА_1 поновлена на посаду чергової медичної сестри. Належне виконання рішення суду підтверджується також показаннями свідка ОСОБА_3, який як державний виконавець проводив виконання рішення суду.

Наказом № 74 від 16 липня 2010 року вона була звільнена з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Підставою для такого звільнення з роботи стали акти встановлення факту відсутності на робочому місці в робочий час № 5-13, з яких вбачається, що в періоди з 05 липня по 09 липня та з 12 липня по 15 липня 2010 року позивач була відсутня на робочому місці в робочий час без поважних причин.

Відповідно до вимог п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Судом встановлено, що позивач, будучи поновленою на посаді чергової медичної сестри, в періоди з 05 липня по 09 липня та з 12 липня по 15 липня 2010 року була відсутня на робочому місці в робочий час (з 09.00-13.00, 13.00-18.00) без поважних причин, самовільно залишивши робоче місце в робочий час.

Згідно пояснюючої записки ОСОБА_1 про причини невиходу на роботу з дня поновлення по день дачі пояснень та невиконання своїх посадових обов’язків позивач пояснила, що вона не знала про те, що поновлена на роботі 05 липня, в рішенні суду було вказано поновити на роботі до місяця часу і вона їздила у відділ державної виконавчої служби дізнаватись, коли йти на роботу. Зважаючи на те, що про поновлення на роботі позивачу було повідомлено наказом про поновлення на роботі, в якому остання розписалася про ознайомлення в день видачі наказу, що підтверджується поясненнями представника позивача та показами свідка ОСОБА_3, відповідно до яких йому 06 липня 2010 року на підтвердження виконання рішення суду було надано наказ про поновлення на роботі позивача та графік чергувань, в якому було вказано і позивача. В матеріалах виконавчого переведення про поновлення на роботі ОСОБА_1 є засвідчена копія наказу про поновлення на роботі ОСОБА_1 в якому є підпис останньої про ознайомлення з наказом, що спростовує твердження про те, що їй не було відомо про поновлення на роботі.

Такі винні дії позивача давали право адміністрації Бережанського психоневрологічного будинку - інтернату звільнити її з роботи з підстав , передбачених п. 4 ст. 40 КЗпП України.

16 липня 2010 року адміністрацією Бережанського психоневрологічного будинку – інтернату було отримано погодження первинної профспілкової організації Бережанського психоневрологічного будинку – інтернату на звільнення позивача згідно ст. 40 п.4 КЗпП України.

Звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулось з дотриманням вимог чинного трудового законодавства, а тому суд не знаходить підстав для задоволення її позовних вимог про поновлення на роботі.

Керуючись п. 4 ст. 40, ст. 43 Кодексу законів про працю України, п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст.ст. 10, 11, 57, 60, 213, 215 Цивільно-процесуального кодексу України, суд,-

  ВИРІШИВ:  

 В позові ОСОБА_1 до Бережанського психоневрологічного будинку – інтернату про поновлення на роботі відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Тернопільської області через Бережанський районний суд шляхом подачі протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строків на його апеляційне оскарження.

  Суддя: