ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

27 листопада 2007 р.

№ 13/34

Вищий господарський суд України у складі:  суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.  

розглянув касаційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи Жигунова Андрія Вікторовича, м. Луганськ (далі –СПД Жигунов А.В.)

на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 04.09.2007

зі справи  № 13/34

за позовом прокурора м. Луганська, м. Луганськ (далі –Прокурор), в інтересах держави в особі Управління архітектури та містобудування Луганської міської ради, м. Луганськ (далі – Управління)

до СПД Жигунова А.В.

про стягнення 58 354, 60 грн.

Судове засідання проведено за участю представників:

Прокурора – не з’яв.,

позивача – Радченка С.М., Яловєгі О.Г.,

відповідача –не з’яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення заборгованості за тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, в сумі               55 692 грн., а також пені в сумі 2 662, 60 грн.

Рішенням господарського суду Луганської області від 12.04.2007 (суддя Яресько Б.В.) позов задоволено повністю; з СПД Жигунова А.В. стягнуто на користь Управління 55 692 грн. заборгованості і 2 662, 60 грн. пені; на СПД Жигунова А.В. віднесено судові витрати зі справи (583, 55 грн. державного мита і 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу). У прийнятті зазначеного рішення суд з посиланням на приписи статей 173, 193 Господарського кодексу України (далі –ГК України), статей 525, 526, 530, 610, 629 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) виходив із законності та обґрунтованості позовних вимог.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 04.09.2007 (колегія суддів у складі: Бойченко К.І. - головуючий, судді           Єжова С.С. і Парамонова Т.В.) частково задоволено апеляційну скаргу СПД Жигунова А.В. на зазначене рішення місцевого господарського суду; це рішення скасовано і прийнято нове, яким позов задоволено частково: з СПД Жигунова А.В. стягнуто на користь Управління заборгованість у сумі                     46 144, 60 грн. і пеню в сумі 2 351, 54 грн.; в решті позову відмовлено; відповідним чином перерозподілено між сторонами суми державного мита. У прийнятті зазначеної постанови суд з посиланням на приписи статей 267, 526, 609 ЦК України виходив з обґрунтованості позовних вимог саме в зазначених сумах; судом застосовано до спірних правовідносин позовну давність.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України СПД Жигунов А.В. просить оскаржувану постанову апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням господарським судом норм матеріального і процесуального права, зокрема, незастосуванням ним у розгляді справи пункту 1 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в силу якої позовна заява, як вважає скаржник, мала бути повернута без розгляду без розгляду, а також на неповне з’ясування господарським судом обставин справи.

У відзиві на касаційну скаргу Управління заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про свою незгоду з ними, і просить оскаржувану постанову залишити без змін, а скаргу –без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень, прийнятих по суті даної справи, і передачі останньої на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судом першої інстанції у справі встановлено, що:

- Управлінням, яке рішенням Луганської міської ради від 30.06.2004          № 21/25 “Про питання щодо розміщення зовнішньої реклами на території                 м. Луганська” визначене як робочий орган, і СПД Жигуновим А.В. укладено договір від 01.12.2003 № 119 тимчасового користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська (далі –Договір);

- згідно з Договором:

СПД Жигунов А.В. зобов’язався сплачувати Управлінню 1 591, 20 грн. щомісячно до 5 числа звітного місяця (пункти 2.1, 2.3);

у разі несвоєчасної або неповної оплати СПД Жигунов А.В. зобов’язаний сплатити пеню в розмірі 120% облікової ставки Національного банку України (пункт 4.1);

- внаслідок несвоєчасної та неповної оплати за період часу з 01.12.2003 по 10.10.2006 у СПД Жигунова А.В. виникла заборгованість за Договором у сумі 55 692 грн.;

- доказів погашення суми боргу судові не надано.

Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:

- згідно з рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 10.09.2003 № 326/75 СПД Жигунову А.В. надано дозволи на розміщення зовнішньої реклами в м. Луганську строком на 5 років за певними адресами;

- за умовами Договору місця для розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв) передаються СПД Жигунову А.В. протягом 5 днів з моменту підписання Договору;

- сторонами підписано 01.12.2003 акт приймання-передачі місць розташування на них спеціальних конструкцій, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська;

- згідно з Договором:

·          плата за тимчасове користування місцем розташування спеціальних конструкцій вноситься з моменту отримання у встановленому порядку дозволу (дозволів) на розміщення зовнішньої реклами в                          м. Луганську щомісячно до 5 числа звітного календарного місяця шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Управління;

·          усі розрахунки за Договором здійснюються згідно з рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 26.09.2002 № 215;

·          у випадку несвоєчасної або неповної сплати за місця розташування спеціальних конструкцій користувач (СПД Жигунов А.В.) сплачує пеню в розмірі 120% річних облікової ставки НБУ, “яка діяла у термін прострочення”;

·          строк дії Договору встановлено з 01.12.2003 по 10.11.2008;

·          сторонами передбачено дострокове припинення Договору в “разі ліквідації юридичної особи –“Користувача”;

- Прокурор наполягає на стягненні з СПД Жигунова А.В. на користь Управління заборгованості в сумі 55 692 грн., що утворилася за період часу з грудня 2003 року по жовтень 2006 року (включно), а також пені в сумі           2 662, 60 грн., розрахованої за період часу з 11.04.2004 по 10.10.2006;

- у розгляді справи місцевим господарським судом Управлінням подано уточнений розрахунок пені, а саме –за період з 31.07.2006 по 01.02.2007 в сумі 2 914, 79 грн. (заява про збільшення розміру позовних вимог не надходила);

- відповідач зі справи був зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності 20.06.2001, і на день укладення Договору СПД Жигунов А.В. був зареєстрований як приватний підприємець;

- 04.07.2006 державним реєстратором було внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи –підприємця Жигунова А.В.;

- у подальшому, 18.07.2006, відповідач знову був зареєстрований як приватний підприємець;

- Договором не передбачено, що “у випадку вторинної реєстрації “Користувача” (СПД Жигунова А.В.) дія Договору поновлюється.

У зв’язку з наведеними обставинами, за висновком апеляційної інстанції, позовні вимоги є обґрунтованими за період часу, коли здійснювалося фактичне користування місцями для розміщення реклами за Договором, тобто з грудня 2003 року по червень 2006 року (включно);

- СПД Жигунов А.В. звернувся до апеляційного господарського суду з клопотанням про застосування позовної давності щодо стягнення суми заборгованості за користування місцями для розташування спеціальних конструкцій у грудні 2003 року і в січні 2004 року (по 1 591, 20 грн. за кожен місяць);

- поважних причин пропуску строку позовної давності стосовно зазначених відрізків часу Прокурором та Управлінням не наведено.

Відповідне клопотання позивача судом задоволено.

За висновками апеляційного господарського суду, стягненню з СПД Жигунова А.В. підлягає:

- борг у сумі 46 144, 60 грн. за період часу з лютого 2004 року по червень 2006 року (включно);

- пеня за уточненим розрахунком від суми боргу 46 144, 60 грн. за 182 дні (з 04.08.2006 по 01.02.2007) –в сумі 2 351, 54 грн.

З урахуванням предмету спору в даній справі та причин виникнення останнього попередні судові інстанції повинні були вичерпно з’ясувати фактичні обставини, пов’язані з наявністю чи відсутністю підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за Договором, а також відповідної суми пені. Однак названими судовими інстанціями такі обставини, що входять до предмету доказування в даній справі, з’ясовано не повною мірою.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що за умовами        Договору (пункт 2. 3) плата за тимчасове користування місцем розташування спеціальних конструкцій вноситься з моменту отримання у встановленому порядку дозволу або дозволів на розміщення зовнішньої реклами в                      м. Луганську. В той же час названа судова інстанція визнає обґрунтованість позовних вимог починаючи з грудня 2003 року, тобто з моменту приймання-передачі відповідних місць за актом, складеним сторонами; таке визначення не узгоджується з наведеним положенням Договору, а часу (дати чи дат) видачі СПД Жигунову А.В. згаданих дозволів судом не з’ясовано і в оскаржуваній постанові не відображено (зазначено лише про наявність цих дозволів).

Судом апеляційної інстанції не перевірено належними засобами доказування доводи відповідача щодо неможливості використання одержаного ним за Договором майна (місць для розташування спеціальних конструкцій) з огляду на, по-перше, заборону виконкомом Луганської міської ради здійснення на них будівельних робіт, по-друге, використання цих місць іншими користувачами, по-третє, через невизначеність в акті приймання-передачі розміру і меж відповідних місць, які, на думку відповідача, взагалі не належать позивачеві. Пов’язані з наведеним обставини апеляційною інстанцією також не з’ясовано. Викладені ж у зв’язку з цим доводи у відзиві Управління на касаційну скаргу стосуються встановлення обставин справи та оцінки доказів, що з урахуванням положень статті 1117 ГПК України перебуває поза межами повноважень касаційної інстанції.

Місцевим господарським судом відповідні обставини також не досліджувалися, і до того ж, як вбачається з постанови апеляційної інстанції, ним розглянуто справу в першій інстанції за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про час і місце засідання суду, що згідно з пунктом 2 частини другої статті 11110 ГПК України є в будь-якому випадку підставою для скасування судового рішення.

У зв’язку з наведеним господарський суд у розгляді даної справи припустився неправильного застосування норм процесуального права, а саме:

- частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи;

- частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності;

- пункту 3 частини першої статті 84 ГПК України щодо зазначення в судовому рішенні доводів, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін.

Відтак у Вищого господарського суду України немає підстав для висновку про правильність застосування апеляційною інстанцією й норм матеріального права, в тому числі Цивільного кодексу України, якими мотивовано оскаржувану постанову.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою згаданої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Водночас Вищим господарським судом України не можуть бути взяті до уваги доводи скаржника стосовно необхідності залишення позовної заяви без розгляду з посиланням на те, що останню підписано особою, яка не мала права її підписувати (Прокурором).

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

За приписом пункту 6 частини другої статті 20 Закону України “Про прокуратуру” при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Згідно з статтею 361 названого Закону:

- підставою представництва прокуратурою інтересів держави в суді є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою;

- однією з форм такого представництва є звернення до суду з позовами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

- прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення.

Статтею 2 ГПК України передбачено, що:

- господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;

- прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 зі справи № 1-1/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) зазначено, зокрема, таке:

- із врахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах;

- під поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.    

За приписом підпункту 13 пункту “а” частини першої статті 30 Закону України “Про місцеве самоврядування” до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено надання у встановленому законодавством порядку дозволу на розміщення реклами; а з метою регулювання діяльності у сфері розміщення зовнішньої реклами таким виконавчим органом ради створюється (призначається) робочий орган (як це визначалося чинними на час виникнення спірних правовідносин Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.1998 № 1511, і визначається нині чинними Типовими правилами з тією ж назвою, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067). В даному разі таким виконавчим органом ради був виконавчий комітет Луганської міської ради, а робочим органом –Управління, і відтак останнє, виступаючи як сторона Договору, одночасно підпадає й під поняття “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”.

 У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм і доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи Жигунова Андрія Вікторовича задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Луганської області від 12.04.2007 та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 04.09.2007 зі справи № 13/34 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Суддя                                                                                              В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                              Б. Львов