Справа № 2- 277/2010р.
(повний текст рішення виготовлений
03.12.2010 року)
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 листопада 2010 року м.Вільнянськ
Вільнянський районний суд Запорізької області в складі:
головуючого судді - Надворної О.С.,
при секретарі Нешта - Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вільнянськ справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку «Національний кредит» в особі Олександрійсько філії АКБ «Національний кредит» в м. Запоріжжя про визнання договору недійсним,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного комерційного банку «Національний кредит» в особі Олександрівської філії АКБ «Національний кредит» в м. Запоріжжя про визнання недійсним іпотечного договору № 141/06, укладеного 18.12.2006 року між нею та відповідачем. Згідно цього договору позивач виступила майновим поручителем по зобов’язанням товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче-торгівельне підприємство «Антон», які випливають з укладеного 24.10.2006 року між відповідачем та ТОВ «ВТП»Антон» кредитного договору № 70/06, відповідно до умов якого останній зобов’язався повернути до 23.10.2007 року кредит у розмірі 50000 грн. з нарахованими процентами.
Предметом іпотеки за оскаржуваним іпотечним договором № 141/06 є жилий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1,розташований на земельній ділянці площею 2542 кв.м. Зазначений договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Вільнянського районного нотаріального округу Запорізької області Тиханською С.Я. та зареєстрований в реєстрі за № 2345.
Позивач вважає, що іпотечний договір № 141/06 від 18.12.2006 року слід визнати недійсним оскільки він суперечить нормам чинного законодавства. При цьому ОСОБА_1 в своєму позові та її представники в судовому засіданні посилаються на наступне:
На момент передачі в іпотеку зазначеного в договорі будинку в ньому, окрім позивача, також був зареєстрований її неповнолітній син ОСОБА_3, 1990 року народження.
-2-
Позивач вважає, що на порушення п.40 Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 року, органом опіки та піклування не надавався дозвіл на укладення цього договору, що відповідно, на думку позивача, є підставою для визнання договору недійсним.
Крім того, як на підставу для визнання договору недійсним, позивач посилається на зміст п.7.3 договору, відповідно з умовами якого сторони дійшли згоди, що «…у разі внесення змін до Кредитного договору щодо зміни суми кредиту та/або розміру процентів за користування кредитом… до договору іпотеки зміни не вносяться і розмір кредиту та/або процентів за користування кредитом у випадку звернення стягнення на Предмет іпотеки підтверджуватиметься відповідними договорами про внесення змін до Кредитного договору». На думку позивача, таке положення договору суперечить нормам цивільного судочинства, а саме ст. 654 ЦК України, та порушує її права та інтереси як майнового поручителя, оскільки вона не є стороною кредитного договору, і не може відповідати за настання обставин, які не залежать від її волі та бажання.
Також як підстави для задоволення заявлених позовних вимог ОСОБА_1 називає ті обставини, що в оскаржуваному іпотечному договорі сторонами не вирішено питання щодо страхування предмету іпотеки, а також те, що в п.5.2.2. та п.7.8 договору зазначено, що спірні питання між сторонами договору мають вирішуватись в господарському суді, що, за ствердженням позивача позбавляє її права на доступ до правосуддя, оскільки вона не є суб’єктом підприємницької діяльності і згідно з положеннями чинного законодавства може звертатись з позовами лише до місцевих судів загальної юрисдикції.
Отже, в судовому засіданні представники позивача наполягають на тому, що всі вищенаведені обставини свідчать про те, що зміст іпотечного договору суперечить чинному законодавству України і тому на підставі ст. 215 ЦК України його слід визнати недійсним.
Представник відповідача позов не визнав, заперечує проти його задоволення, посилаючись на те, що названі позивачем обставини не можна вважати такими, що тягнуть за собою визнання договору недійсним.
Суд, заслухавши сторони, дослідивши надані у справі докази, дійшов наступних висновків:
18.12.2006 року між позивачем ( в якості Іпотекодавця) та відповідачем (в якості Іпотекодержателя) був укладений іпотечний договір № 141/06, відповідно з умовами якого ОСОБА_1 виступила майновим поручителем по зобов’язанням ТОВ «ВТП»Антон» перед АКБ «Національний кредит», які випливають з укладеного між останніми 24.10.2006 року кредитного договору № 70/06, відповідно до умов якого ТОВ «ВТП»Антон» зобов’язався повернути АКБ «Національний кредит» до 23.10.2007 року кредит у розмірі 50000 грн. з нарахованими процентами. (а.с.6-8)
-3-
Як зазначено в іпотечному договорі № 141/06, предмет іпотеки - жилий будинок АДРЕСА_1 згідно Свідоцтва № 902 про право власності, виданого виконавчим комітетом Матвіївської сільської ради 21.10.1992 року, належить позивачу та ОСОБА_4. Останній відповідно до п.1.4 Договору надав нотаріально посвідчену письмову згоду на передачу його в іпотеку АКБ «Національний кредит».
Згідно довідок Матвіївської сільської ради за вих. №,№ 1425, 1594 від 26.10.2009 року та 29.11.2010 року відповідно, на час укладення оскаржуваного договору іпотеки в вищезазначеному жилому будинку окрім позивача, також був зареєстрований і її неповнолітній син ОСОБА_3, 1990 року народження (а.с.9).
Іпотечний договір був посвідчений приватним нотаріусом Вільнянського районного нотаріального округу Запорізької області С.Я. Тиханською.
Дані обставини, встановлені судом, сторонами не оспорюються.
Згідно ч.6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх , неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до п.40 Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (на невиконання якого посилається в обґрунтування свого позову ОСОБА_1.) батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та(або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов’язання від імені дитини, відмовлятися від її майнових прав.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.
Таким чином, батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування розпоряджатися майновими правами дітей.
Однак, в даному випадку судом вищезазначені норми права застосовані бути не можуть, оскільки вони стосуються майнових прав дитини, а в судовому засіданні встановлено, що неповнолітній син позивачки не мав майнових прав щодо будинку, забезпеченого договором іпотеки.
Крім того, вирішуючи спір в цій частині, суд приймає до уваги що оскаржуваний договір іпотеки укладений позивачем з метою забезпечення виконання зобов’язання ТОВ «ВТП»Антон» перед АКБ «Національний кредит» за кредитним договором № 70/06.
-4-
Згідно ст. 546 ЦК України застава є одним із видів забезпечення виконання зобов’язання. Іпотекою, як окремим видом застави, є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч.1 ст. 5725 ЦК України).
Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, іпотека є способом забезпечення виконання зобов’язання, а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю.
Отже, з огляду на все вищенаведене, суд дійшов висновку, що при укладенні оскаржуваного договору іпотеки дозвіл органу опіки та піклування законом не вимагається.
Що стосується названих позивачем інших підстав для визнання договору недійсним, то судом встановлено наступне:
Позивач та його представники, посилаючись на невідповідність вимогам чинного законодавства п.7.3 оскаржуваного Договору з огляду на те, що ним не передбачені внесення змін до іпотечного договору у разі внесення змін до кредитного договору,- не обґрунтували та прямо не зазначили якою нормою права передбачено обов’язкове внесення змін до договору застави у разі зміни умов основного зобов’язання. Крім того, як встановлено в судовому засіданні, під час дії кредитного договору № 70/06 до нього жодні зміни не вносились.
За ствердженням позивача, вирішення питання щодо страхування предмету іпотеки є істотною умовою договору іпотеки, і оскільки в тексті оскаржуваного договору це питання сторонами не вирішувалось - сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, в зв’язку з чим не можна вважати цей договір укладеним.
Однак суд не може погодитись з вищенаведеними висновками позивача з наступних підстав:
Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В ст. 18 Закону України «Про іпотеку» перелічені істотні умови, які повинен містити іпотечний договір, і серед них не зазначено умову про страхування предмету іпотеки.
Крім того, в п.8 Закону України «Про іпотеку» прямо зазначено, що іпотекодавець зобов’язаний застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, якщо іпотечним договором цей обов’язок не покладено на іпотеко держателя.
-5-
Згідно ж п.7.1 оскаржуваного договору ризик випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування предмета іпотеки також віднесено на іпотекодавця.
Таким чином п.7.1 оскаржуваного договору не суперечить положенням ст. 8 Закону України про «Про іпотеку».
Щодо посилань позивача на те, що в тексті оскаржуваного договору зазначено, що у разі виникнення спірних ситуацій сторони договору можуть звернутися для вирішення спору до господарського суду, при тому що ці справи повинні розглядатись місцевими судами загальної юрисдикції, то суд зазначає, що в договорі прямо не зазначено, що сторонам заборонено вирішувати спори в місцевих судах загальної юрисдикції.
В судовому засіданні представники позивача також підтвердили, що до розгляду цієї справи ОСОБА_1 жодного разу за захистом порушених прав в зв’язку з укладенням оскаржуваного договору ні до господарських, ні до місцевих судів не зверталась, відповідно відмов в судовому захисті своїх прав – не отримувала, в зв’язку з чим суд не приймає як обґрунтовані посилання позивача на те, що згідно з умовами договору вона нібито позбавлена права на доступ до правосуддя.
Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги щодо визнання договору недійсним, посилається на порушення норм ч.1 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Отже оцінюючи всі досліджені у справі доказі в їх сукупності, суд не знайшов підстав, за наявності яких оскаржуваний договір іпотеки відповідно до вимог чинного законодавства можна було б визнати недійсним, і тому вважає за необхідне відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заявлених нею позовних вимог.
Керуючись ст.,ст. 10,60, 212-215, 294 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку «Національний кредит» в особі Олександрівської філії АКБ «Національний кредит» в м. Запоріжжя про визнання договору недійсним,- відмовити.
Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Запорізької області через Вільнянський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення.
Суддя: О.С. Надворна