Справа № 2-а-515/2010 р.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23.12.2010 р. Гуляйпільський районний суд Запорізької області
В складі: головуючого Чемолосової С.П.
при секретарі Імановій В.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Гуляйполе справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області в особі інспектора ДПС ВДАІ з обслуговування м. Запоріжжя старшини міліції Коси Володимира Володимировича про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідачів, в якому вказав, що 26 серпня 2010 року суб`єктом владних повноважень державним автомобільним інспектором ДПС старшиною міліції Коса В.В було складено протокол (копію якого він не отримав) та постанову серії АР № 225827 про адміністративне правопорушення нібито ОСОБА_1 порушив правила проїзду пішохідних переходів, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладений штраф.
26 серпня 2010 року позивач їхав в м. Запоріжжя і був зупинений інспектором, який запросив документи і сказав, що він не пропустив пішохода. Позивач вказав, що він заперечив, що коли він перетинав пішохідний перехід пішоходи знаходилися на зустрічній смузі, тому він не міг завдати їм ніяких перешкод. Інспектор проігнорував його аргументи та почав складати протокол.
Позивач вважає, що зазначена постанова не відповідає закону, матеріалам та обставинам справи с таких підстав:
ніяких перешкод або небезпеки пішоходам не створювалося. В момент наближення його автомобіля до переходу пішоходи не знаходилися на переході його смуги. Між тим, у відповідності до п. 18.1 ПДР, обов`язок водія зменшувати швидкість та при необхідності зупинятися, щоб надати дорогу пішоходам, виникає виключно у випадку, якщо в момент наближення до переходу на ньому вже перебувають зазначені пішоходи.
Окрім того, цей обов`язок виникає не щодо будь-яких пішоходів, які знаходилися на переході, а тільки тих, яким створюється перешкода чи небезпека. П. 1.10 ПДР дає визначення цих понять, але, по-перше, тільки для водіїв транспортних засобів, і сумнівно, чи можуть вони взагалі застосовуватися для пішоходів. По-друге, для того, щоб вважати, що пішоходам створено перешкоду або небезпеку, є необхідним, щоб вони були змушені змінювати напрямок або швидкість руху. І щоб ця зміна була саме вимушеною, тобто без неї існувала реальна небезпека наїзду.
В даному випадку цього не було, оскільки при русі автомобіля повз пішохідний перехід пішоходи знаходилися на абсолютно іншій смузі руху, переходячи її, продовжували рух без зміни напрямку або швидкості або вжиття інших заходів, що є необхідним для порушення вимог п.18.1 ПДР, тим більше не робили цього різко. Тому позивач вказав, що за таких умов говорити про наявність у його діях складу зазначеного правопорушення не можливо.
ОСОБА_1 попросив інспектора вказати в протоколі пішоходів, яких він не пропустив або свідків, які бачили його порушення, але інспектор проігнорував його
2.
прохання.
Крім того, інспектор категорично відмовився вказати в протоколі дані вказаного ним свідка, а саме, пасажира транспортного засобу внаслідок нібито його “зацікавленості”. Проте ст. 272 КУпАП не містить таких виключень з числа осіб, які можуть бути свідками. З іншого боку така позиція інспектора є порушення ст. 256 КУпАП.
Згідно ст.71 ч2. КАС Украини — в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаеться на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Тобто доводити його провину повинен співробітник ДАІ (відповідач), а не він (позивач) повинен виправдовуватися, що саме він не скоював правопорушення.
Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, вина (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Зазначена постанова винесена з порушенням ст. 33 КУпАП, яка визначає, що стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами України.
При накладанні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.
При винесенні постанови позивач вважає, що було грубо порушені його права, передбачені ст. 268 КУпАП, а саме: особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право зокрема: знайомитися з матеріалами справи; давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням.
Всіх наданих позивачу цим законом прав він був позбавлений, що є порушенням процесу при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Однак, незважаючи на те, що положеннями КУпАП передбачений 15-денний строк для розгляду справи про адміністративне правопорушення, справа була розглянута з винесенням постанови — в день фіксації правопорушення.
Як вказав позивач, на його думку відповідно до положень КУпАП, у випадку незгоди з порушенням, повинен бути складений протокол у порядку, передбаченому ст. 256 КУпАП, із зазначенням відомостей про особу, що скоїла правопорушення, пояснень цієї особи та роз`ясненням її права на правову допомогу та на право оскарження даного протоколу.
При винесенні оскаржуваної постанови цього зроблено не було, та посадовою особою, яка винесла цю постанову, вимоги закону не враховані.
Інспектором порушено ст. 254 КУпАП: “...Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності...”.
На підставі вищевикладеного, позивач прохає постанову серії АР № 225827 від 26.08.2010 року визнати протизаконною та скасувати, а провадження по справі закрити.
В судовому засіданні позивач підтримав свої заявлені позовні вимоги, прохає суд їх задовольнити.
В судове засідання представники відповідачів не з'явилися повторно, про час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, про що в матеріалах справи є відповідні докази. Справа розглянута в відсутність представника відповідача.
Суд, вислухавши доводи позивача, вивчивши матеріали справи, приходить до слідуючого: в судовому засіданні було встановлено, що26 серпня 2010 року суб`єктом владних повноважень державним автомобільним інспектором ДПС старшиною міліції Косою
3.
В.В було складено протокол серії АР1№ 044987 та постанову серії АР № 225827 про адміністративне правопорушення, в якому вказано, що ОСОБА_1 порушив правила проїзду пішохідних переходів, а саме п. 18.1ПДР України 26.08.2010 р.о 14 год. в м. Запоріжжі по вул. Перемоги- Яценка, керуючи автомобілем ЗАЗ НОМЕР_1, а саме не надав переваги в русі пішоходу на нерегульованому пішоходному переході, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 122 КУпАП та на останнього було накладене адміністративне стягнення в вигляді штрафу в дохід держави в сумі 255 грн. В самому протоколі позивач власноручно вказав, що адміністративне правопорушення скоїв не навмисно.
Згідно відповіді відповідача на запит суду про надання відеозапису вищезазначених подій, суду повідомлено, що відеозапис був знищений згідно Наказу МВС України № 77 від 24.04.2009 року, так як з моменту фіксаціі порушення минуло більше 3-х місяців.
Відповідач надав суду протокол відносно позивача про скоєння ним адміністративного правопорушення, позивачем, крім його тверджень про те, що він не скоював адміністративного правопорушення, суду доказів надано не було.
Згідно наданого суду протоколу відповідачем щодо скоєння позивачем адміністративного правопорушення, в протоколі вказано, що ОСОБА_1 роз'яснені його права та його обов'язки, передбачені ст.64 Конституції України, ст. 268 КУпАП та повідомлено, що розгляд адміністративної справи відбудеться 26.08.2010 року о 14 год.20 хв. на вул. Перемоги — Яценко ВДАІ.
Твердження позивача що ніяких перешкод або небезпеки пішоходам ним не створювалося, а в момент наближення його автомобіля до переходу пішоходи не знаходилися на переході його смуги, суд не приймає до уваги, так як це спростовується протоколом про адміністративне правопорушення,та винесеною постановою посадовою особою ДАІ по справі.
Тому на підставі вищевикладенного суд вважає, що постанова по справі про адміністративне правопорушення серії АР 225827 винесена на законних підставах та з додержанням норм та вимог чинного законодавств та штраф накладено в мінімальному розмірі з урахуванням матеріального становища позивача, а тому суд вважає за необхідне в задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 8-11, 159-163,171-2 КАС України, ст.ст. 251, 254, 256, 268, 278, 283-285, 287-289 КУпАП, суд -
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області в особі інспектора ДПС ВДАІ з обслуговування м. Запоріжжя старшини міліції Коси Володимира Володимировича про скасування постанови про адміністративне правопорушення та закриття провадження по справі відмовити.
З повним текстом постанови сторони можуть ознайомитись 29.12.2010 р.
Постанова суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя: