Справа 2 – 214 - 2010 рік( 2-2265-2009 рік )

                                             Р І Ш Е Н Н Я  

                         І м е н е м                      У к р а ї н и  

 01.12.2010 року  Алуштинський міський суд Автономної Республіки Крим, в складі:

головуючого –                     судді Хотянової В.В.

при секретарі  -                            Мельниковій А.М.

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Алушті цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Алуштитнського міського нотаріального округу Буховець Юлія Валеріївна про визнання недійсним договору дарування, про визнання недійсним договору купівлі-продажу,  

                                       В С Т А Н О В И В:  

 У вересні 2009 року позивач, з посиланням на вимоги статей 203,215,368, 1226, 1269 ЦК України звернувся до Алуштинського міського суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування (а.с.3-4). Свої вимоги мотивував тим, що 25.08.1992 року його мати ОСОБА_5 під час перебування у шлюбі з батьком ОСОБА_6 придбала квартиру АДРЕСА_1. «29» грудня 1994 року батьком позивача ОСОБА_6 був складений заповіт, яким він заповідав все належне йому майно позивачу та відповідачу ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача помер. «11» грудня 2006р. позивач звернувся с заявою про прийняття спадщини, однак свідоцтва про право власності на спадкове майно не отримав. «10» жовтня 2008р. мати позивача, яка отримала свідоцтво про право власності на спадкове майно, подарувала спірну квартиру відповідачу ОСОБА_2 за договором дарування.

На підставі зазначеного позивач вважає, що його право власності як спадкоємця порушено, та підлягає судовому захисту шляхом визнання недійсним договору дарування.  

Відповідач ОСОБА_2 надав заперечення проти позову (а.с. 43-44) згідно з якими вважає, що по-перше позивач не є власником спірної квартири, оскільки не отримав свідоцтво про право власності на спадкове майно та не зареєстрував право у органах державної реєстрації , по-друге, спірна квартира не була об’єктом права спільної сумісної власності їхніх батьків, а по-третє, при укладені правочину щодо її дарування були дотримані усі необхідні умови, встановлені діючим законодавством. На підставі зазначеного вважає, що у задоволенні позову треба відмовити.  

«15» липня 2010 року позивач, з посланням на статті 203,215,2301296 ЦК України звернувся до суду с додатковим позовом (а.с. 103-105) до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування від 10.10.2008р. та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.12.2009р.  

Крім посилання на зазначені вище обставини, свої позовні вимоги мотивує тим, що під час судового засідання спірна квартира 03.12.2009р. відповідачем ОСОБА_2 була продана відповідачу ОСОБА_3 Однак, на його думку договір купівлі-продажу також є недійсним, оскільки він вчинений на підставі недійсного договору дарування, чим порушені його майнові права як співвласника спірної квартири.  

На підставі зазначеного вважає, що порушені права повинні бути захищені шляхом визнання недійсними як договору дарування, так і договору купівлі-продажу.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник  проти уточненого позову заперечували з посиланням на раніше визначені підстави.  

Відповідач ОСОБА_3 проти позову заперечив. Вважає, що при укладені між ним та відповідачем ОСОБА_2 договору купівлі-продажу були дотримані усі необхідні умови, встановлені діючим законодавством.

Третя особа – приватний нотаріус Буховець Ю.В. проти позову заперечує з посиланням на відсутність перешкод, за наявності яких не можливо б було провести нотаріальне посвідчення договору дарування.  

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до виснову, що позовні вимоги підлягають   задоволенню   з наступних підстав:

Відповідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог та на підставі доданих доказів. Частиною 2 статті 11 ЦПК України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.  

Згідно частини 4 статті 10 ЦПК України суд лише сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дії і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Обов’язок доказування відповідно зі статтею 10 ЦПК покладений на сторони у справі. Крим того, відповідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  

Відповідно зі статтею 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні.  

На підставі наданих суду доказів встановлено, що «28» грудня 1951 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений шлюб , про що свідчить свідоцтво про одруження (а.с. 79).

Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_6 та ОСОБА_5, про що свідчить свідоцтво про народження (а.с. 20).  

Відповідач ОСОБА_1 також є сином зазначених осіб, що незважаючи на відсутність відомостей про народження не спростовується сторонами, та підтверджується іншими  документами, долученими до справи.

Під час перебування у шлюбі на підставі договору купівлі-продажу від 28.08.1992 року була придбана квартира АДРЕСА_2. (а.с. 13).  Покупцем квартири по вказаному договору була зазначена ОСОБА_5, про що крім змісту договору свідчить також витяг із реєстру права власності на нерухоме (а.с. 15).  

«29» грудня 1994р. ОСОБА_6 був складений заповіт, згідно з яким останній заповів все належне йому майно своїм синам: позивачу ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_2 (а.с. 10).

ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_6 помер (а.с. 9).  

З заявою про прийняття спадщини після його смерті «11» грудня 2006р. звернулися сини: позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 про що була відкрита спадкова справа № 582/06 (а.с. 88-95).

«10» жовтня 2008р. ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування  подарувала квартиру АДРЕСА_2 відповідачу ОСОБА_2  

При укладенні договору дарувальниця діяла як одноосібний власник спірної квартири про що окремо було зазначено в п. 3 договору (а.с. 14).  

Крім того, при укладені договору дарувальниця стверджувала що кватира яка відчужується  не є об’єктом права загальної сумісної власності, під спором та забороною не перебуває, а відчуження не порушує прав інших членів родини, про що окремо було зазначено в п. 6,7 договору.

На підставі зазначеного договору дарування право власності в єдиному державному реєстрі щодо спірної квартири було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 (а.с. 15).      

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла (а.с. 7).      

«03» грудня 2009р. відповідач ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу продав відповідачу ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2.  

При укладенні договору продавець діяв як власник спірної квартири та стверджував, що кватира, яка відчужується, під спором та забороною не перебуває, а відчуження не порушує прав інших осіб, про що окремо було зазначено в п. 5 договору (а.с 74-75).

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. При цьому згідно частини третьої цієї статі якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У статті 203 ЦК України перераховані загальні вимоги до чинності правочину, що стосуються правомірності його змісту, дієздатності сторін, волевиявлення сторін, форми укладеного правочину, реальності передбачуваних правових наслідків. Отже щоб правочин вважався чинним, а відповідно і правомірним, при його вчиненні, крім іншого, мають бути дотримано такої умови, як законність змісту правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Враховуючи загальні принципи цивільного права можливо зробити висновок, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові такого майна або особі, яка уповноважена на це власником.  

Отже, у випадках продажу майна особою яка не є власником та не має відповідних повноважень на скоєння продажу, такий правочин визнається як нікчемний, оскільки не відповідає однієї із загальних умов дійсності – законності змісту.

Наведені у справі докази свідчать про те, що на час відчуження спірної квартири за договором дарування та в подальшому за договором купівлі-продажу право власності відповідача  виникло за передбачених законодавством обставин внаслідок прийняття спадщини.

Отже, враховуючи можливість спростування дійсності правочину іншою зацікавленою особою, стороною в якому така особа не є, суд приходить до висновку, щодо можливості задоволення позову про визнання недійсними спірних договорів, оскільки засіб захисту порушених прав відповідно принципу диспозитивності судового процесу визначає саме позивач.  Тобто, позивач, не зважаючи на відсутність свідоцтва про право власності на спірну квартиру, вже мав відповідне право як спадкоємець.

Однак суд вважає за необхідне зазначити, що двустороння реституция в даному випадку не може бути наслідком визнання недійсними спірних договорів, оскільки з огляду на обставини справи такий засіб захисту порушеного права не відповідає встановленій законодавством можливості захисту прав особи, яка вважається власником майна.Доказів, на підставі яких можливо було спростувати або піддати сумніву наведені висновки,  суду не надано.  

На підставі наведеного, та керуючись ст. 10,11,61,209,212,214-215,218 ЦПК України, ст. 203,215,216,368,1226,1269ЦК України,  суд  

                                          В И Р І Ш И  В :  

     Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2,ОСОБА_3, третя  особа приватний нотаріус Алуштитнського міського нотаріального округу Буховець Юлія Валеріївна про визнання недійсним договору дарування  квартири АДРЕСА_3 від 10 жовтня 2008 року та договору купівлі-продажу цієї квартири від 03 грудня 2009 року задовольнити.

      Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_4 укладений 10 жовтня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2.

       Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 укладений 03 грудня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

     Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного Суду Автономної Республіки Крим через Алуштинський міський суд, шляхом подачі  в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

     Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час  проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

      Суддя