Справа № 2 - 643

2010  р.

Р І Ш Е Н Н Я  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

 04.10. 2010 р.                                                                                 смт. Розівка  

      Розівський районний суд Запорізької області в складі:  

 головуючого судді Аксьоненка В.І.,  

 при секретарі Мащенко Н.В.,  

 розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Розівському районі Запорізької області про визнання бездіяльності неправомірною та визнання права на отримання невиплаченої соціальної допомоги відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни”,  -  

  В С Т А Н О В И В:  

      16.08.2010 року ОСОБА_1 звернулась iз зазначеним  позовом до суду. В своєму позовi позивач вказав, що має статус дитини вiйни, а тому відповідно до статтi 6 Закону України «Про соцiальний захист дiтей вiйни» (далi за текстом — Закон № 2195-IV вiд 18 листопада 2004 року) має право на пiдвищення розмiру пенсiї на 30% від мiнiмальної пенсiї за вiком. Проте Управлiнням ПФУ за перiод з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року по теперішній час така надбавка до пенсiї не нараховувалась та не виплачувалась, тому бездiяльнiсть Управління ПФУ в Розівському районів Запорізької області, щодо не здiйснення перерахунку та не виплати йому, як передбачено законом у повному обсязi надбавки до пенсiї згiдно Закону №2195-IV вiд 18 листопада 2004 року за вказаний перiод є неправомірною та такою, що суперечить Конституцiї України та Законам України. За наведених обставин просить зобов’язати вiдповiдача в особі Управлiння ПФУ - здiйснити цей перерахунок та виплатити надбавки до пенсiї, вiдновивши строк для звернення до суду за захистом порушених прав, оскiльки про факт порушення прав дiзнався лише у січні 2010 року.

 Позовна заява була подана позивачем з дотриманням вимог ст. ст. 119-120 ЦПК України, тому проведення його попереднього судового засідання у справі судом було визнано не необхідним. Справу було призначено до судового розгляду у відповідності до вимог ст. 130 ЦПК України.  

 Позивач та представник вiдповiдача були повiдомленi належним чином про час i мiсце розгляду справи, в судове засiдання не з’явились. Надали суду клопотання про розгляд справи без iхньої участi.

 Позивач письмово повiдомив про пiдтримання пред’явленого ним позову в повному обсязi по тих пiдставах, що викладенi в позовнiй заявi.

 Представник вiдповiдача у письмових запереченнях вказав про те, що Управлiння ПФУ  позов не визнає, посилаючись на те, що хоча позивач має статус дитини вiйни i вiдповiдно до положень ст. 6 Закону №2195-1V вiд 18 листопада 2004 року має право на пiдвищення пенсiї в розмiрi 30% мінiмальної пенсiї за вiком, проте Управлiння ПФУ за перiод, вказаний в позові, могло дiяти лише в межах фiнансового забезпечення державних соціальних ґарантiй, якi здiйснюються за рахунок коштів державного бюджету України. Заяви вiд позивача про перерахунок та виплату пiдвищення до пенсiї за вказаний перiод до Управлiння ПФУ не надходило, тому з боку вiдповiдача не було допущено бездiяльностi, на яку вказано в позовi. У запереченнях вiдповідач зазначив, що Управлiння ПФУ дiяло у межах повноважень, у порядку та у спосiб, що передбаченi Конституцiєю України та Законами України.

 Суд, з’ясувавши обставини справи, дослiдивши та оцiнивши докази, вважає позов таким, що пiдлягає  задоволенню з наступних підстав.  

 Позивач перебуває на облiку в Управлiннi ПФУ в Розівському районі Запорізької області та має правовий статус дитини вiйни, що надає йому право на отримання пiльг та державної соцiальної пiдтримки, встановлених Законом №2195-IV вiд 18 листопада 2004 року.  

 Вiдповiдно до ст.22 Конституції України права i свободи людини i громадянина, закрiпленi цiєю Конституцiєю, не є вичерпними. Конституційнi права i свободи ґарантуються i не можуть бути скасованi. При прийняттi нових законiв, або внесеннi змiн до чинних законiв не допускається звуження змiсту та обсягу iснуючих прав i свобод.

 Також в ст. 46 Конституції України зазначається, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. При цьому в ст.8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативне- правові  акти  приймаються на основі  Конституції України і повинні  відповідати їй.  Норми Конституції України є нормами прямої дії.

 Конституційний суд України неодноразово розглядав проблему (про що зокрема зазначено у Рішенні №8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року по справі №1-21/2005), пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та Закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.  

 Законом України вiд 28 грудня 2007 року №107-VІ текст статтi 6 Закону №2195-ІV вiд 18 листопада 2004 року було змiнено та встановлено, зокрема у частинi першiй, що дiтям вiйни (крiм тих, на яких поширюється дiя Закону України «Про статус ветеранiв вiйни, гарантії їх соціальною захисту») до пенсiї або щомiсячного довiчного грошового утримання чи державної соцiальної допомоги, що виплачується замiсть пенсiї, виплачується підвищення у розмiрi надбавки, встановленої для учасникiв вiйни.

 Частиною 2 статтi З Закону №2195-IV вiд 18 листопада 2004 року передбачено, що державнi ґарантiї дiтям вiйни, встановленi цим Законом, не можуть бути обмеженi, або скасованi iншими нормативно - правовими актами.

 Враховуючи наведене, суд дiйшов висновку про проявлення вiдповідачем бездiялъності щодо невиконання законодавчо визначеного обов’язку здiйснити перерахунок надбавки до пенсiї ОСОБА_1 та виплатити їй пенсiю у розмiрi, встановленому ст. 6 Закону №2195-ІV вiд 18 листопада 2004 року.  

 Доводи відповідача, викладені у запереченнях проти позову, не можутъ бути прийнятi до уваги та слугувати підставою для відмови в задоволенні у повному обсязi вимог позивача, оскiльки особливий статус «Дiтей вiйни» та обумовлені частиною 2 ст. 3 Закону №2195-ІV від 18 листопада 2004 року, державнi соцiальнi гарантії дiтям вiйни, не можуть бути обмеженi або скасованi iншими нормативно-правовими актами.

 В абзаці 2 п.8 Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999р. №5-рп/1999 «До законодавчого визначення прожиткового мінімуму...має слугувати показник встановленої законом межі малозабезпеченості». Згідно абзацу 9 ч.2 ст.5 Закону України "Про загально обов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058- IV (далі Закон №1058) виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком. Відповідно до абз.1 ч. І ст.28 Закону №1058 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (Згідно абзацу 5 ч. І ст.65 Закону України "Про   Державний бюджет України на 2006 рік" Згідно абзацу 5 ч. І ст.62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 р." та у 2008р. прожитковий мінімум для непрацездатних осіб становить: -   для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзац 1 ч. І ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"   з 1.04. та з 1.10. 2007р. застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом 5 ч. І цієї статті, збільшений на 1%").

 Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

 Крім того, згідно ч.2 ст. 46 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, нарахування суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв’язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

 Суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналiзу положень чинного законодавства України та матерiалiв справи, дiйшов висновку, що викладенi в позовнiй заявi доводи позивача пiдлягають задоволенню.

 На підставі викладеного, керуючись ст.22 Конституції України, ст.ст 3, 4, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст.10,11,60,84,88,209,212-215,218 ЦПК України, суд –

  В И Р І Ш И В:  

      Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Розівському районі Запорізької області про визнання бездіяльності неправомірною та визнання права на отримання невиплаченої соціальної допомоги відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” - задовольнити.

 Визнати бездіяльність Управлiння Пенсiйного фонду України в Розівському районі Запорiзької областi щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1  підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей вiйни» за період з 16 серпня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по з1 липня 2010 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком — неправомірною.

 Зобов’язати Управлiння Пенсiйного фонду України в Розівському районi Запорiзької областi здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 підвищення пенсії згiдно ст.6 Закону України «Про соцiальний захист дiтей вiйни» та частини першої ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” на період - з 16 серпня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по з1 липня 2010 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період.  

 Рішення суду відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

 Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-денного строку з дня отримання копії цього рішення.

       Суддя                                                                                     В.І. Аксьоненко