Судове рішення #12911920

                                                                                                                                                        Справа № 2-393/2010 р.  

  Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И  

  1  грудня  2010  року  

Костопільський  районний  суд  Рівненської  області  

в  особі :  головуючого-судді  Олійника П.В.  

                 при  секретарі Панчук М.В.  

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  в  залі  суду  в  місті  Костопіль  цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Свиспан Лімітед» про поновлення  на  роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування  моральної  шкоди,

  В С Т А Н О В И В:  

     Позивач  звернувся  до  суду  із  позовом  до  відповідача,  в  якому  просив  визнати протиправним  і  скасувати  наказ  № 477  від  18   листопада  2009  р.  про  звільнення  його  з  роботи,  поновити  його  на  посаді  машиніста  крану  (  кранівника  цеху  переробки  техсировини  ),  стягнути  в  його  користь  середній  заробіток  за  час  вимушеного  прогулу,  моральну  шкоду  в  розмірі  10000  грн.  та  2000  грн.  у  відшкодування  витрат  на  правову допомогу.

   В  обґрунтування  своїх  вимог  покликається  на  те,  що  його  звільнено  з  порушенням чинного  законодавства  та  під  час  перебування  у  відпустці.

    В  судовому  засіданні  позивач  та  його  представник  позов  підтримали  повністю  та  по аналогічних  мотивах.  Просять  позов  задовольнити.

    Представник  відповідача  позов  не  визнав  та  пояснив,  що  згідно  медичного  висновку  позивач  не  міг  працювати  машиністом  крану  (  кранівником  ),  а  тому  йому  було   запропоновано  іншу  роботу,  від  якої  позивач  відмовився.  В  зв’язку  з  цим  було прийнято  рішення  про  звільнення  позивача.  Вважає,  що  звільнення  проведено  з дотриманням  чинного  законодавства  і  просить  в  задоволенні  позову  відмовити.  

    Свідки  ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4  показали,  що  відповідно  до  медичного  висновку,  згідно  якого  позивач  не  міг  працювати  машиністом  крану  (  кра-нівником  ),  йому  було  запропоновано  посаду  прибиральника,  від  якої  він  відмовився.  Про  це  було  складено  відповідний  акт.  Позивач  також  відмовився  від  підпису  про  ознайомлення  з  наказом  про  звільнення  з  роботи,  що  було  зафіксовано  підписами свідків.

    Суд,  заслухавши  пояснення  сторін  і  свідків,  з’ясувавши  обставини  та  дослідивши  представлені  у  справі  докази,  вважає,  що  позов  підлягає  до  часткового  задоволення.

    Судом  встановлено,  що  позивач  з  01  березня  2003  року  працював  у  відповідача  машиністом  крану  (  кранівником  цеху  переробки  техсировини  ).  В  лютому  2009  року  під  час  роботи  позивач  отримав  травму  і  в  зв’язку  з  цим  тривалий  час  лікувався.  Згідно  висновку  облМСЕК  (  довідка  сер.МСЕ - № 071894  від  27  жовтня  2009  р.  )  його було  визнано  з  08  жовтня  2009  р.  інвалідом  третьої  групи  внаслідок  трудового  каліцтва.  Відповідно  до  наказу  № 496  від  10  листопада  2009  р.  позивачу  було  надано  відпустку  на  термін  від  6  листопада  по  19  листопада  2009  року.  Наказом  директора  ТОВ  «Свиспан  Лімітед»  № 477  від  18  листопада  2009  р.  позивача  було  звільнено  з  19  листопада  2009  р.  з  посади  машиніста  крану  (  кранівника  цеху  переробки  техсирови-ни  )  відповідно  до  п.2  ст.40  КЗпП  України  у  зв'язку  з  виявленою  невідповідністю  виконуваній  роботі  за  станом  здоров'я  (  як  інваліда  третьої  групи  )  і  відмовою  від  переведення  на  іншу  роботу.

    Згідно  з  п.2  ст.40  КЗпП  трудовий  договір  може  бути  розірваний  власником  або   уповноваженим  ним  органом  у  випадку  виявленої  невідповідності  працівника  займаній  посаді  або  виконуваній  роботі  внаслідок  недостатньої  кваліфікації  або  стану  здоров'я,  які  перешкоджають  продовженню  даної  роботи.

    Відповідно  до  роз'яснень  Пленуму  Верховного  Суду  України,  викладених  у  п.21  постанови  від  6  листопада  1992  р.  №  9  «Про  практику  розгляду  судами  трудових  спорів»,  суд  може  визнати  правильним  припинення  трудового  договору  згідно  з  п.2  ст.40  КЗпП  у  тому  разі,  коли  встановить,  що  воно  проведено  на  підставі  фактичних даних,  які  підтверджують,  що  внаслідок  стану  здоров’я  (  стійкого  зниження  працездат-ності  )  працівник  не  може  належно  виконувати  покладених  на  нього  трудових  обов’язків  чи  їх  виконання  протипоказано  за  станом  здоров’я  або  небезпечне  для  членів  трудового  колективу  чи  громадян,  яких  він  обслуговує,  і  неможливо  перевести,  за  його  згодою,  на  іншу роботу.  

    Статтею  17  Закону  України  «Про  основи  соціальної  захищеності  інвалідів  в  Україні»  передбачено,  що  звільнення  за  ініціативою  адміністрації,  переведення  інваліда  на  іншу  роботу  без  його  згоди  з  мотивів  інвалідності  не  допускається,  за  винятком  випадків,  коли  за  висновком  медико-соціальної  експертизи  стан  його  здоров'я  перешкоджає  вико-нанню  професійних  обов'язків,  загрожує  здоров'ю  і  безпеці  праці  інших  осіб,  або  про-довження  трудової  діяльності  чи  зміна  її  характеру  та  обсягу  загрожує  погіршенню здоров'я  інвалідів.  

    Згідно  ст.8  Закону  України  «Про  реабілітацію  інвалідів  в  Україні»  експертиза  профе-сійної  придатності  повнолітніх  інвалідів  здійснюється  медико-соціальними  експертними комісіями.  

    Відповідно  до  постанови  Кабінету  Міністрів  України  від  22  лютого  1992  р.  N 83  «Про  затвердження  Положення  про  медико-соціальну  експертизу  і  Положення  про  індивідуальну  програму  реабілітації  та  адаптації  інваліда»  органом,  який  здійснює  медико-соціальну  експертизу,  є  медико-соціальні  експертні  комісії  (  МСЕК  ).  

    Як  вбачається  з  наказу  № 477  від  18  листопада  2009  р.,  позивача  було  звільнено  як інваліда  третьої  групи  відповідно  до  висновку  МСЕК  № 071894  від  27  жовтня  2009  р.

    Із  дослідженого  в  судовому  засіданні  висновку  облМСЕК  -  довідка  сер.МСЕ -           № 071894  від  27  жовтня  2009  р.  встановлено,  що  у  ньому  лише  зазначено,  що  позивач  є  інвалідом  третьої  групи  внаслідок  трудового  каліцтва  і  йому  рекомендована  робота  без  фізичних  навантажень  і  нахилів  тулуба.  Будь-які  вказівки  про  те,  що  стан  здоров'я  позивача  перешкоджає  йому  виконувати  професійні  обов'язки,  загрожує  здоров'ю  і  безпеці  праці  інших  осіб,  або  продовження  трудової  діяльності  загрожує  погіршенню  здоров'я  інваліда,  у  висновку  МСЕК  № 071894  від  27  жовтня  2009  р.  відсутні.

    Висновок  про  непридатність  позивача  для  роботи  за  професією  машиніст  крану  баштового  міститься  у  наданій  відповідачем  Картці  працівника,  який  підлягає  поперед-ньому  (  періодичному  )  медичному  огляду  та  в  медичній  довідці  про  проходження  по-переднього  (  періодичного  )  медичного  огляду,  які  видані  Костопільською  районною  поліклінікою.  Однак,  у  даному  випадку  посилання  на  ці  висновки  є  недопустимими,  оскільки,  державою  встановлені  додаткові  гарантії  для  інвалідів  і  відповідно  до  ст.17  Закону  України  «Про  основи  соціальної  захищеності  інвалідів  в  Україні»  звільнення  інваліда  за  ініціативою  адміністрації  допускається  лише  у  випадку,  коли  за  висновком  медико-соціальної  експертизи  стан  його  здоров'я  перешкоджає  виконанню  професійних  обов'язків,  загрожує  здоров'ю  і  безпеці  праці  інших  осіб,  або  продовження  трудової  діяльності  загрожує  погіршенню  здоров'я  інваліда.  

    Як  вбачається  із  досліджених  в  судовому  засіданні  доказів,  у  відповідача  був  відсутній  висновок  медико-соціальної  експертизи  щодо  можливості  виконання  позивачем  своїх  посадових  обов?язків,  а  тому  і  були  відсутні  підстави  для  звільнення  позивача  за  п.2  ст.40  КЗпП.  

    В  судовому  засіданні  також  встановлено,  що  на  звернення  відповідача  до  Костопіль-ської  міжрайМСЕК  із  запитом  про  можливість  працювати  позивачу  на  посаді  машиніс-та  крану  (  кранівника  )  було  заповнено  індивідуальну  програму  реабілітації  інваліда  і  надано  її  відповідачу.  Згідно  цієї  програми  пропонувалися  реабілітаційні  заходи  по  лі-куванню,  навчанню  та  раціональному  працевлаштуванню  позивача.  Про  отримання  відповідачем  індивідуальної  програми  реабілітації  інваліда  свідчить  те,  що  в  судовому засіданні  представник  відповідача  вказував,  що  відповідь  міжрайМСЕК  була  незрозу-мілою  і  не  давала  відповіді  на  запит  щодо  можливості  дальшої  роботи  позивача.  

    Відповідно  до  ст.23  Закону  України  «Про  реабілітацію  інвалідів  в  Україні»  індиві-дуальна  програма  реабілітації  інваліда  є  обов'язковою  для  виконання  органами  виконавчої  влади,  органами  місцевого  самоврядування,  реабілітаційними  установами,  підприємствами,  установами,  організаціями,  в  яких  працює  інвалід,  незалежно  від  їх  відомчої  підпорядкованості,  типу  і  форми  власності.  

    Таким  чином,  відповідач,  отримавши  індивідуальну  програму  реабілітації  інваліда,  повинен  був  виконувати  її.  Натомість  відповідач  порахував  за  доцільніше  звільнити  позивача.

    Суд  погоджується  із  позицією  позивача  щодо  того,  що  його  було  звільнено  під  час перебування  у  відпустці.  Відповідно  до  ст.3  Закону  України  «Про  відпустки»  за  бажа-нням  працівника  у  разі  його  звільнення  (  крім  звільнення  за  порушення  трудової  дисципліни )  йому  має  бути  надано  невикористану  відпустку  з  наступним  звільненням.  Датою  звільнення  в  цьому  разі  є  останній  день  відпустки.  Даний  Закон  був  прийнятий  з  метою  встановлення  державних  гарантій  права  на  відпустки  для  працівників,  а  тому  ст.3  Закону  України  «Про  відпустки»  надає  право  працівнику  у  випадку  його  звільнен-ня  використати  невикористану  відпустку,  тобто  працівник  про  це  має  висловити  своє  бажання  шляхом  подання  відповідної  заяви.  В  судовому  засіданні  встановлено,  що  позивач  перебував  у  відпустці  по  19  листопада  2009  р.  (  відповідно  до  наказу  від  10  листопада  2009  р.  ).  Жодних  заяв  про  використання  перед  звільненням  відпустки  позивач  не  писав.  Таким  чином,  при  звільненні  було  допущено  порушення  вимог  ч.3   ст.40  КЗпП.

    Згідно  ст.43  КЗпП  розірвання  трудового  договору  з  ініціативи  власника  або  уповно-важеного  ним  органу  допускається  лише  за  попередньою  згодою  профспілкового  органу.  Проте,  звільнення  позивача  було  проведено  без  звернення  до  профспілкового органу,  що  потягло  за  собою  затягування  судового  розгляду  справи.  Суд  вважає,  що  звільнення  без  попередньої  згоди  профспілкового  органу  не  допустиме  для  підприєм-ства,  на  якому  є  юридичний  відлділ,  а  погодження  наказу  про  звільнення  позивача  начальником  юридичного  відділу  є  незрозумілим.  

    Суд  також  відзначає,  що  звільнення  позивача  проводилося  стрімкими  темпами,  оскільки,  на  думку  суду,  метою  було  чим  швидше  звільнити  позивача,  щоб  зекономити  кошти  відповідача.  При  цьому  було  допущено  порушення  вимог  чинного законодавства,  а  саме:  

-   ч.3  ст.40  КЗпП  –  звільнено  під  час  перебування  у  відпустці;

-   ст.43  КЗпП  –  звільнено  без  попередньої  згоди  профспілкового  органу;

-   ст.17  Закону  України  «Про  основи  соціальної  захищеності  інвалідів  в  Україні» -  звільнено  без  висновку  медико-соціальної  експертизи;

-   ст.23  Закону  України  «Про  реабілітацію  інвалідів  в  Україні»  -  звільнено  без виконання  індивідуальної  програми  реабілітації  інваліда.

    Оскільки  на  підприємстві  є  юридичний  відлділ,  то  суд  вважає,  що  дані  порушення  були  допущені  внаслідок  свідомого  ігнорування  посадовими  особами  відповідача  вище-перерахованими  нормативними  актами.

    На  підставі  наведеного  суд  вважає,  що  наказ  про  звільнення  ОСОБА_1  за  п.2   ст.40  КЗпП   є  незаконним  і  він  підлягає  поновленню  на  займаній  посаді.  Відповідно  до  ст.367  ЦПК  України  рішення  про  поновлення  на  роботі  суд  допускає  до  негайного виконання.

    Відповідно  до  ст.235  КЗпП  України  при  винесенні  рішення  про  поновлення  на  роботі  одночасно  приймається  рішення  про  виплату  середнього  заробітку  за  час  виму-шеного  прогулу  або  різниці  в  заробітку  за  час  виконання  нижчеоплачуваної  роботи,  але  не  більш  як  за  один  рік.  Якщо  заява  про  поновлення  на  роботі  розглядається  більше  одного  року  не  з  вини  працівника,  орган,  який  розглядає  трудовий  спір,  виносить  рішення  про  виплату  середнього  заробітку  за  весь  час  вимушеного  прогулу.  Позовна заява позивача розглядалася більше одного року. Провадження по справі зупинялося  через  відсутність  згоди  профспілкового  органу  на  звільнення  позивача,  а одне  засідання  було  відкладено  за  клопотанням  представника  відповідача.  В  зв’язку  з цим  суд  вважає,  що  розгляд  справи  затягнувся  не  по  вині  позивача  і  стягує  середній заробіток  за  час  вимушеного  прогулу  за  весь  період,  протягом  якого  розглядалася справа.

    В  судовому  засіданні  було  встановлено,  що  безпосередньо  перед  звільненням  позивач  не  працював  більше  9  місяців,  а  тому  визначає  його  середній  заробіток  за  час  вимушеного  прогулу  в  розмірі  його  місячного  окладу  –  1335  грн.  

    Відповідно  до  вищенаведеного  суд  стягує  на  користь  позивача  за  період  з  19  листопада  2009  р.  по  1  грудня  2010  р.  (  один  рік  і  12  днів  )  середній  заробіток  за  час  вимушеного  прогулу  в  розмірі  16554  грн.  за  вирахуванням  вихідної  допомоги  при звільненні,  податку  та  інших  обов’язкових  платежів.

    Щодо  вимоги  позивача  про  відшкодування  моральної  шкоди,  то  суд  рахує,  що  вона  підлягає  до  задоволення.  У  відповідності  до  ст.237-1  КЗпП  України  відшкодування  власником  або  уповноваженим  ним  органом  моральної  шкоди  працівнику  провадиться  у  разі,  якщо  порушення  його  законних  прав  призвели  до  моральних  страждань,  втрати   нормальних  життєвих  зв`язків  і  вимагають  від  нього  додаткових  зусиль  для  організації  свого  життя.  Пунктом  13  постанови  Пленуму  Верховного  Суду  України  від  31  березня  1995  р.  № 4  «Про  судову  практику  в  справах  про  відшкодування  моральної  (  не-майнової  )  шкоди»  передбачено,  що  відповідно  до  ст.237-1  КЗпП  за  наявності  порушення  прав  працівника  у  сфері  трудових  відносин  (  незаконне  звільнення  тощо  ),  яке  призвело  до  його  моральних  страждань,  втрати  нормальних  життєвих  зв’язків  або  змушує  докладати  додаткових  зусиль  для  організації  свого  життя,  обов’язок  відшкоду-вати  моральну  (  немайнову  )  шкоду  покладається  на  власника  або  уповноважений  ним орган  незалежно  від  форми  власності,  виду  діяльності  чи  галузевої  належності.  Суд  вважає, що  незаконним  звільненням  позивачу  було  причинено  моральні  страждання,  звільнення  потягло  для  позивача  втрату  нормальних  життєвих  зв’язків,  він  змушений  був  докладати  додаткових  зусиль  для  організації  свого  життя,  як  працівник  і  як  інвалід,  який  отримав  інвалідність  під  час  роботи  у  відповідача.  З  врахуванням  конкретних  умов  справи  суд  визначає  розмір  відшкодування  моральної  шкоди  в  сумі 10000  грн.

    Щодо  вимоги  позивача  про  відшкодування  витрат  на  правову  допомогу,  то  суд  вважає  її  необґрунтованою.  Відповідно  до  ч.1  ст.88  ЦПК  України  стороні,  на  користь якої  ухвалено  рішення,  суд  присуджує  з  другої  сторони  понесені  нею  і  документально  підтверджені  судові  витрати.  Згідно  з  п.2  ч.3  ст.79  ЦПК  України  до  судових  витрат,  серед  іншого,  належать  і  витрати  на  правову  допомогу.  Згідно  договору  про  надання  правової  допомоги,  укладеного  позивачем  з  адвокатом  ОСОБА_6,  передбаче-но,  що  на  виконання  даного  договору  останній  буде  представляти  позивача  в  суді  за  його  позовом  до  відповідача.  Тобто  фактично  укладено  договір  про  представництво,  а  не  про  правову  допомогу.  Згідно  ст.84  ЦПК  України  підлягають  поверненню  витрати  на  правову  допомогу,  а  не  на  представництво.  В  зв’язку  з  цим  суд  відмовляє  в задоволенні  цієї  позовної  вимоги.

      На  підставі  наведеного  та  керуючись  ст.10, 60, 84, 212, 367 ЦПК України,  ст.40, 235, 237-1 КЗпП України,  ст.17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»,  ст.23 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»,  суд  

  В И Р І Ш И В :  

     Позовну  заяву  ОСОБА_1  до  ТОВ  «Свиспан  Лімітед»  про поновлення  на  роботі,  стягнення  середнього  заробітку  за  час  вимушеного  прогулу  та відшкодування  моральної  шкоди  -  задоволити  частково.

    Визнати  протиправним  і  скасувати  наказ  директора  ТОВ  «Свиспан  Лімітед»  № 477 від  18  листопада  2009  р.  про  звільнення  ОСОБА_1

    Поновити  ОСОБА_1  на  посаді  машиніста  крану  (  кранівника  цеху  переробки  техсировини  )  ТОВ  «Свиспан  Лімітед».

    Рішення  про  поновлення  на  роботі  допустити  до  негайного  виконання.

    Стягнути  з  ТОВ  «Свиспан  Лімітед»  на  користь  ОСОБА_1  середній  заробіток  за  час  вимушеного  прогулу  в  розмірі  16554  грн.  за  вирахуванням вихідної  допомоги  при  звільненні,  податку  та  інших  обов’язкових  платежів  та  10000     (  десять  тисяч  )  грн.  у  відшкодування  моральної  шкоди

    В  задоволенні  решти  позовних  вимог  відмовити  за  необґрунтованістю.

    Стягнути  з  ТОВ  «Свиспан  Лімітед»  на  користь  держави  265,64  грн.  судового  збору та  120  грн.  витрат  на  інформаційно-технічне  забезпечення  розгляду  справи.

      Рішення  може  бути  оскаржено  до  Апеляційного суду Рівненської області через Костопільський  районний  суд  шляхом  подання  апеляційної  скарги  протягом  десяти днів з дня його проголошення.  

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

     СУДДЯ:   

         

  • Номер: 22-ц/790/4442/16
  • Опис: за заявою Андросюк Галини Олексіївни про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 14 квітня 2010 року по справі за позовом Мурай Наталії Сергіївни до Андросюк Галини Олексіївни, Андросюк Ірини Віталіївни, Андросюк Костянтина Степановича, Андросюк Степана Степановича, третя особа: сектор у справах громадянства і реєстрації фізичних осіб Фрунзенського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та виселення, за зустрічним позовом Андросюк Галини Олексіївни до Олійника Максима Борисовича, Мурай Наталії Сергіївни, треті особи: приватні нотаріуси Харківського міського нотаріального округу Федоненко Наталія Олександрівна, Железняк Лариса В’ячеславівна про визнання правочинів недійсними, стягнення моральної шкоди
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 2-393/2010
  • Суд: Апеляційний суд Харківської області
  • Суддя: Олійник Петро Володимирович
  • Результати справи: Постановлено ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін
  • Етап діла: Розглянуто
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 07.06.2016
  • Дата етапу: 20.07.2016
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація