Справа № 2-185/2010 р.  

  Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я  

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ  

  20  грудня 2010  року  

Костопільський  районний  суд  Рівненської  області  

в  складі :  головуючого-судді  Олійника  П.В.  

при  секретарі  Панчук М.В.  

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  в  місті  Костопіль  цивільну  справу  за   позовом  ОСОБА_1,  ОСОБА_2  до  ОСОБА_3,  державного  нотаріуса  Костопільської  районної  державної  нотаріальної  контори  ОСОБА_4  про  визнання  свідоцтва  про  право  на  спадщину  за  заповітом  частково  недійсним,  визнання  права  власності  на частину  спадкового  майна  та  встановлення  факту  проживання  однією  сім’єю,  

  В  С  Т  А  Н  О  В  И  В :  

     Представник  позивачів  за  дорученням  адвокат  ОСОБА_5  звернувся  до  суду  з позовом  про  визнання  частково  недійсним  свідоцтва  про  право  на  спадщину  за заповітом  по  спадковій  справі  № 173,  зареєстрованого  в  реєстрі  за  № 492,  виданого  4 квітня  2009  р.  державним  нотаріусом  Костопільської  районної  державної  нотаріальної  контори  ОСОБА_4  на  підтвердження  того,  що  спадкоємцем  цілої  частки  майна  померлої  ОСОБА_6,  яке  складається  з  житлового  будинку  з  надвірними  будівлями  по  АДРЕСА_1,  є  ОСОБА_3,  та  визнання  за  ними  права  власності  на  ?  житлового  будинку  з  надвірними  будівлями  по  АДРЕСА_1.

В  обґрунтування  своїх  вимог  покликається  на  обставини,  викладені  в  позовній  заяві.

В  судовому  засіданні  представник  позивачів  позов  підтримав  повністю  і  по аналогічних  вимогах.  Крім  того,  збільшив  позовні  вимоги  і  просив  встановити  факт  проживання  однією  сім’єю  ОСОБА_7  та  ОСОБА_6  в  період  з  квітня  1998  р.  по  січень  2002  р.  Просить  позов  задоволити.

Відповідач  та  її  представник  позов  не  визнали  та  пояснили,  що  свідоцтво  про  право  на  спадщину  було  видано  відповідачу  законно,  оскільки,  позивачі  не  прийняли  спадщину.  Крім  того,  відповідач  ОСОБА_3  пояснила,  що  її  покійна  тітка  ОСОБА_6  прийняла  у  свій  будинок  покійного  батька  позивачів  ОСОБА_7  як  квартиранта.  ОСОБА_6  та  ОСОБА_7  не  вели  спільного  господарства  і  у  них  не  було  спільного  бюджету.  ОСОБА_7  зловживав  спиртними  напоями  та  викрав  у  ОСОБА_6  золоті  речі.  Відповідачу  було  відомо  про  заповіт  покійної  ОСОБА_6  Просять  в  задоволенні  позову  відмовити.  

Відповідач,  державний  нотаріус  Костопільської  районної  державної  нотаріальної  контори  ОСОБА_4,  позов  не  визнала  та  пояснила,  що  відповідач  ОСОБА_3  звернулася  в  нотаріальну  контору  за  отриманням  свідоцтва  про  право  на  спадщину.  Разом  з  іншими  документами  було  подано  довідку  Деражненської  сільської  ради  про  те,  що  ОСОБА_6  до  дня  смерті  проживала  одна.  Оскільки  були  відсутні  дані  про  прийняття  спадщини  ОСОБА_7,  то  нею  було  видано  ОСОБА_3  свідоцтво  про  право  на  спадщину  на  все  майно.

Свідок  ОСОБА_8  показав,  що  ОСОБА_7  проживав  із  ОСОБА_6  з  1998  року  і  до  смерті  останньої.  Вони  жили  однією  сім’єю,  вели  спільне  господарство,  разом  тримали  свиней.  

Свідок  ОСОБА_9  показав,  що  проживає  через  дві  хати  від  будинку  покійної  ОСОБА_6  Йому  відомо,  що  ОСОБА_7  проживав  із  ОСОБА_6  з  1998 року  однією  сім’єю.  Вони  вели  спільне  господарство,  тримали  свиней,  курей,  обробляли  городи.  ОСОБА_7  розплачувався  за  роботи,  які  проводилися  в  госпо-дарстві  сторонніми  особами.

Свідок  ОСОБА_10  показав,  що  з  1999  по  2006  рік  працював  Деражненським сільським  головою.  Йому  було  відомо,  що  ОСОБА_7  проживав  із  ОСОБА_11  Вважав,  що  вони  перебувають  в  громадянському  шлюбі.  Вони  вели  спільне  господарство,  разом  ходили  на  базар.

Свідок  ОСОБА_12  показала,  що  з  1982  року  працювала  секретарем  Деражне-нської  сільської  ради.  Їй  відомо,  що  ОСОБА_7  проживав  у  ОСОБА_6  Про  стосунки,  які  були  між  ними,  їй  нічого  не  відомо.  Не  вважає,  що  вони  перебували  в громадянському  шлюбі.  Вона  завіряла  заповіт  ОСОБА_6  ОСОБА_7  в  с.Де-ражне  не  був  зареєстрований  і  довідку  від  2009  року  про  те,  що  ОСОБА_6  до смерті  проживала  сама,  вона  видала  згідно  погосподарської  книги.

Свідок  ОСОБА_13  показав,  що  проживає  по  сусідству  від  будинку  покійної  ОСОБА_11  Йому  відомо,  що  ОСОБА_6  взяла  до  себе  ОСОБА_7  Вони  «ходили  під  ручку».  ОСОБА_7  та  ОСОБА_6  вели  спільне  господарство.  Він  допомагав  їм  по  господарству  і  після  роботи  його  обоє  пригощали.

Свідок  ОСОБА_14  показала,  що  ОСОБА_7  та  ОСОБА_6  жили  в  одному  будинку.  Коли  ОСОБА_6  лежала  в  лікарні,  то  ОСОБА_7  її  від-відував.

Заслухавши  пояснення  сторін  і  свідків,  з’ясувавши  обставини  та  дослідивши  матеріали  справи,  судом  встановлені  такі  факти  та  відповідні  їм  правовідносини.  

В  судовому  засіданні  встановлено,  що  08  січня  2002  р.  померла  ОСОБА_6,  якій  належав  на  праві  власності  житловий  будинок  по  АДРЕСА_1.  24  грудня  2001  року  ОСОБА_6  склала  заповіт,  згідно  якого  половину  хати  (  східна  частина  )  з  надвірними  будівлями  заповіла  ОСОБА_7  (  батьку  позивачів  ),  а  другу  половину  хати  (  західна  частина  )  -  ОСОБА_3.

В  судовому  засіданні  з  показань  свідків  ОСОБА_8,  ОСОБА_9,  ОСОБА_16,  ОСОБА_13  також  встановлено,  що  разом  із  ОСОБА_6  з  1998  року  і  до  її  смерті  проживав  ОСОБА_7,  з  яким  вона  вела  спільне  господарство.  Крім  того,  з  довідки  Деражненської  сільської  ради  № 718  від  22  червня  2009  р.  вбачається,  що  ОСОБА_7  проживав  без  реєстрації  по  АДРЕСА_1,  тобто  він  продовжував  проживати  в  цьому  будинку  і  після  смерті  ОСОБА_6  Пояснення цих  свідків  та  вищеназвана  довідка  сільської  ради  спростовують  пояснення  відповідача  ОСОБА_3  про  те,  що  її  покійна  тітка  ОСОБА_6  прийняла  ОСОБА_7  як  квартиранта  і  не  вела  з  ним  спільного  господарства.  З  огляду  на  вищевказане  дані пояснення  ОСОБА_3  суд  вважає  неправдивими.

Відповідно  до   ст.17  ЦК  УРСР  1963  року  м ісцем  проживання  визнається  те  місце,  де громадянин  постійно  або  переважно  проживає.  Аналогічні  положення  містяться  і  в  ст.29  нині  діючого   ЦК  України.

На  підставі  вищенаведеного  суд  вбачає  підстави  для  задоволення  позовної  вимоги  про  в становлення  факту  проживання  однією сім’єю  ОСОБА_7  та  ОСОБА_6

Судом  також  встановлено,  що  відповідач  ОСОБА_3  04  квітня  2009  року звернулася  в  Костопільську  державну  нотаріальну  контору  із  заявою  про  видачу  свідоцтва  про  право  на  спадщину  за  заповітом  після  смерті  ОСОБА_6  В  заяві відповідач  вказала,  що  спадщину  вона  прийняла,  оскільки  має  на  руках  свідоцтво  про  право  власності  на  житло,  видане  на  ім’я  померлої.  Разом  з  іншими  документами  відповідач  надала  нотаріусу  довідку  Деражненської  сільської  ради  № 302  від  22  березня  2009  р.,  в  якій  було  вказано,  що  ОСОБА_6  до  дня  смерті  проживала  сама.  На  підставі  цієї  заяви  04  квітня  2009  року  ОСОБА_3  було  видано  свідоцтво  про  право  на  спадщину  за  заповітом.

Відповідно  до  ст.548  ЦК  УРСР  1963  року  (  чинного  на  час  смерті   ОСОБА_6  )  д ля  придбання  спадщини  необхідно,  щоб  спадкоємець  її  прийняв.  Статтею  549  цього  ж  кодексу  передбачено,  що  визнається,  що  спадкоємець  прийняв  спадщину,  якщо  він   фактично  вступив  в  управління  або  володіння  спадковим  майном  або  якщо  він  подав  державній  нотаріальній  конторі  за  місцем  відкриття  спадщини  заяву  про  прийняття  спадщини.  Зазначені  в  цій  статті  дії  повинні  бути  вчинені  протягом  шести  місяців  з дня  відкриття  спадщини.  Стеттею  550   ЦК  УРСР  1963  року  передбачено,  що  с трок  для прийняття  спадщини,  встановлений  статтею  549  цього  Кодексу,  може  бути  продовже-ний  судом,  якщо  він  визнає  причини  пропуску  строку  поважними.

Аналогічні  положення  містяться  і  в  ст.1268-1270  нині  діючого   ЦК  України.  Статтею 1272  ЦК  України  передбачено,  що,  я кщо  спадкоємець  протягом  шестимісячного  строку  не  подав  заяву  про  прийняття  спадщини,  він  вважається  таким,  що  не  прийняв  її.  

Згідно  до  п.211  Інструкції  про  порядок  вчинення  нотаріальних  дій  нотаріусами  України,  затвердженої  наказом  Міністерства  юстиції  України  від  3  березня  2004  р.  № 20/5,  свідоцтво  про  право  на  спадщину  видається  спадкоємцям,  що  прийняли  спадщи-ну,  тобто  тим,  які  постійно  проживали  разом  зі  спадкодавцем,  чи  подали  заяву  нота-ріусу  про  прийняття  спадщини.  

В  судовому  засіданні  встановлено,  що  відповідач  ОСОБА_3  фактично  з  ОСОБА_11  не  проживала  і  заяви  про  прийняття  спадщини  в  шестимісячний  строк  не подавала.  До  суду  про  продовження  строку  чи  визначення  додаткового  строку  для  прийняття  спадщини  відповідач  не  зверталася.  Наявність  у  відповідача  свідоцтва  про  право  власності  на  житло,  яке  було  видане  на  ім’я  померлої,  на  думку  суду,  не  свідчить  про  те,  що  відповідач  фактично  вступила  в  управління  або  володіння  спадко-вим  майном.  Крім  того,  при  видачі  свідоцтва  про  право  на  спадщину  нотаріусом  було  враховано  довідку  Деражненської  сільської  ради  № 302  від  22  березня  2009  р.  про  те, що  ОСОБА_6  до  дня  смерті  проживала  сама.  Судом  встановлено,  що  фактично  ця  довідка  не  відповідала  дійсності,  оскільки,  як  вказувалося  вище,  на  момент  смерті  ОСОБА_6  проживала  із  ОСОБА_7  Дана  довідка  також  спростовується  довідкою  Деражненської  сільської  ради  № 718  від  22  червня  2009  р.,  про  яку  вказано  вище.

За  таких  обставин  суд  вважає,  що  свідоцтво  про  право  на  спадщину  за  заповітом  після  смерті  ОСОБА_6  було  видано  відповідачу  ОСОБА_3  безпідставно  всу-переч  ст.548-550   ЦК  УРСР  1963  року   та  ст.1268-1270,  ст.1272   ЦК  України.

Таким  чином,  оскільки  відповідач   ОСОБА_3  фактично  не  вступила  в  управління  або  володіння  спадковим  майном  та  не  подала  державній  нотаріальній  конторі  за  міс-цем  відкриття  спадщини  заяву  про  прийняття  спадщини  після  закінчення  шестимісяч-ного  строку  після  смерті  ОСОБА_6,  право  на  отримання  всього  спадкового  май-на  набув  ОСОБА_7,  який  проживав  із  ОСОБА_6  на  день  її  смерті  та  про-довжував  проживати  в  будинку  і  після  її  смерті,  тобто  фактично  вступив  в  управління  спадковим  майном.

Однак,  ОСОБА_7  в  нотаріальну  контору  не  звертався  та  свідоцтва  про  право  на  спадщину  на  майно  після  смерті  ОСОБА_6  не  отримав.  05  січня  2006  року  ОСОБА_7  помер.  Після  його  смерті  відкрилася  спадщина  і  спадкоємцями  є  пози-вачі  ОСОБА_1  та  ОСОБА_2

Позивачі  ОСОБА_1  та  ОСОБА_2  протягом  шести  місяців  із  заявами  про  прийняття  спадщини  не  зверталися,  хоча  фактично  майном  розпорядилися,  оскільки  за  їх  згодою  в  будинку  проживає  інша  особа.  Проте,  позивачі  до  суду  із  заявою  про  визначення  їм  додаткового  строку  для  прийняття  спадщини  не  зверталися.  

Таким  чином,  в  судовому  засіданні  встановлено,  що  ні  позивачі  ОСОБА_1  та   ОСОБА_2  після  смерті  ОСОБА_7,  ні  відповідач  ОСОБА_3  після  смер-ті  ОСОБА_6  належним  чином  спадщини  не  прийняли.  В  зв’язку  з  цим,  є  достат-ні  підстави  для  визнання  свідоцтва  про  право  на  спадщину  за  заповітом,  виданого  ОСОБА_17,  недійсним. Однак,  позивачі  цього  не  просять,  а  суд  згідно  ст.11  ЦПК України  розглядає  справи  лише  в  межах  заявлених  позовних  вимог.  

Відповідно  до  ст.1277  ЦК  України  у  разі  неприйняття  спадщини  суд  визнає  спад-щину  відумерлою  за  заявою  відповідного  органу  місцевого  самоврядування  за  місцем  відкриття  спадщини.  На  думку  суду,  в  даному  випадку  мали  б  місце  підстави  для  визнання  спадщини  відумерлою,  однак,  Деражненська  сільська  рада  протягом  значного  періоду  на  неприйняту  після  смерті  спадщину  не  претендувала,  а,  навпаки,  сприяла  відповідачу  ОСОБА_3  в  отриманні  свідоцтва  про  право  на  спадщину,  видавши  їй  згадану  вище  недостовірну  довідку  № 302  від  22  березня  2009  р.  

Статтею  3  ЦК  України  передбачено,  що  загальними  засадами  цивільного  законодав-ства  є  справедливість.  Враховуючи  те,  що  Деражненська  сільська  рада  не  претендувала  на  неприйняту  після  смерті  ОСОБА_6  спадщину,  то  суд  вважає,  що  справедли-вим  буде  рішення,  яке  відображає  передсмертну  волю  покійної  ОСОБА_6,  яка  була  виражена  нею  в  заповіті.  В  зв’язку  з  цим,  суд  визнає  частково  недійсним  свідоцтво  про  право  на  спадщину  за  заповітом,  видане  відповідачу  ОСОБА_3,  ви-ключивши  з  нього  ?  житлового  будинку  (  східна  частина  )  і  визнає  за  позивачами  право  власності  на  цю  частину  будинку.

На  підставі  наведеного  та  керуючись  ст.10, 11, 60, 212  ЦПК  України,  ст.548-550   ЦК УРСР  1963 року,   ст.3, 1222, 1223, 1258, 1261, 1268-1270, 1272 ЦК України, суд  

  В  И  Р  І  Ш  И  В :  

     Позовну  заяву  ОСОБА_1,  ОСОБА_2  до  ОСОБА_3,  державного  нотаріуса  Костопільської  районної  дер-жавної  нотаріальної  контори  ОСОБА_4  про  визнання  свідоцтва  про  право  на  спадщину  за  заповітом  частково  недійсним,  визнання  права  власності  на частину  спадкового  майна  та  встановлення  факту  проживання  однією  сім’єю  -   задово-лити.

Встановити  факт  проживання  однією  сім’єю  ОСОБА_7  та  ОСОБА_6  в  період  з  квітня  1998  р.  по  січень  2002  р.

Визнати  частково  недійсним  свідоцтво  про  право  на  спадщину  за  заповітом  по спадковій  справі  № 173,  зареєстрованого  в  реєстрі  за  № 492,  виданого  4  квітня  2009  р.  державним  нотаріусом  Костопільської  районної  державної  нотаріальної  контори  ОСОБА_18  на  підтвердження  того,  що  ОСОБА_3  є  спадкоємцем   цілої  частки  майна  померлої  ОСОБА_6,  яке  складається  з  житлового будинку  з  надвірними  будівлями  по  АДРЕСА_1  Костопільського району,  виключивши  з  нього  ?  житлового  будинку  (  східна  частина  )  з  надвірними  будівлями  по  АДРЕСА_1  Рівненської  області.

Визнати  за  ОСОБА_1  та  ОСОБА_19  право  власності  на  ?  житлового  будинку  (  східна  частина  )  з  надвірними  будівлями  по  АДРЕСА_1  Рівненської  області.

  Рішення  може  бути  оскаржено  до  Апеляційного суду Рівненської області через Костопільський  районний  суд  шляхом  подання  апеляційної  скарги  протягом   десяти  днів  з  дня  його  проголошення   .   Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.  

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду  справи  апеляційним  судом.  

  СУДДЯ: