Справа №2-751/07

РІШЕННЯ

іменем               України

03 травня 2007 року                                                               Рівненський міський суд Рівненської області

в складі:

головуючого         - Музичу к Н.Ю.

при секретарі         - Хоменчук С.М.

за участю адвоката  - ОСОБА_2

та представника позивача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне справу за позовом ОСОБА_1 до

Рівненського державного аграрного  коледжу,  третя  особа Міністерство аграрної політики України,  про

зобов"язання відповідача до надання педагогічного навантаження на повну ставку викладача, визнання рішень

атестаційної комісії коледжу від 20.04.2006 року та від  17.05.2006 року незаконними та їх скасування,

зобов'язання відповідача в особі директора до публічного вибачення та спростування відомостей июдо

неправомірності рішень атестаційної комісії, стягнення 3000 грн. та відшкодування моральної шкоди та

судових витрат по справі, -

встановив:

18 Липня 2006 року в суд надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Рівненського державного аграрного коледжу про визнання рішень атестаційної комісії коледжу від 20.04.2006 року та від 17.05.2006 року такими, що винесені неправомірно та безпідставно, зобов"язання відповідача в особі директора до публічного вибачення в засобах масової інформації та перед трудовим колективом і спростування відомостей щодо неправомірності рішень атестаційної комісії по встановленню кваліфікаційної категорії, стягнення 1700 грн. в відшкодування моральної шкоди на підставі чинного цивільного законодавства, та стягнення судових витрат по справі.

В позовній заяві зазначала, що працює у відповідача викладачем будівельних дисциплін безперервно 34 роки, з серпня 1972 року по даний час. В 2001 року їй було присвоєне звання "Відмінник аграрної освіти і науки", а в 2002 році була визнана "викладачем року". В січні 2003 року досягла пенсійного віку і з цього часу її педагогічне навантаження було зменшене на половину ставки викладача, відповіді про причини такого зменшення на її запити не отримала. По закінченню п"яти років з дня проходження атестації вона в жовтні 2005 року подала заяву на ім"я директора щодо проходження чергової атестації і встановлення їй кваліфікаційної категорії "спеціаліст вищої категорії". В січні 2006 року на засіданні циклової комісії був затверджений план її стажування, а в березні 2006 року заступником директора затверджений графік такого стажування, але 24 березня 2006 року директором їй було відмовлено в затвердженні такого плану. Після чого їй рекомендовано стажування в проектній організації "Рівнеагропроект" та письмово відмовлено в проходженні стажування на кафедрі "Педагогіка і психологія" РДГУ з покликанням на те, що стажуванню на даній кафедрі підлягають спеціалісти відповідної спеціальності за наявності педагогічної освіти. На її вимогу нормативний документ з такою вказівкою не повідомлений. Крім того, мали місце випадки поширення неправдивої інформації директором відповідача щодо неї з приводу написання анонімних листів на викладачів та інше, з метою протиставлення її колективу. На засіданні атестаційної комісії коледжу 20.04.2006 року, де вона відповіла на всі поставлені запитання, директор звинуватив її в тому, що бувший студент групи, де вона була куратором, вчинив навмисне вбивство, що вона влаштувала дачу хабара іншим студентом бувшої її групи для завідуючого відділенням, що підбурювала студентів до написання анонімного листа щодо зловживання викладачів, що її чоловік з"ясовував стосунки після відмови в проходженні стажування, в результаті чого, в порушення положень "Типового положення про атестацію педагогічних працівників України, всупереч характеризуючим даним атестаційного листа, без наявних на те підстав, їй не була підтверджена кваліфікаційна категорія "спеціаліст І категоріГ та не була встановлена будь яка кваліфікаційна категорія. Наказ директора по результатах такої атестації не видавався. 07.05.2006 року вона звернулась зі скаргою до Вищої атестаційної комісії при Міністерстві аграрної політики України. Під час перевірки скарги з виїздом та за вказівкою представника Міністерства 17.05.2006 року проведене повторне засідання атестаційної комісії коледжу, за рішенням якого їй вже була підтверджена кваліфікаційна категорія "спеціаліст І категоріГ' з пропозицією покращення методичної роботи. З таким рішенням вона не погоджується, воно суперечить листу Міністерства освіти і науки України від 21.10.2005 року №1/9-584, вважає безпідставність рішення визнаною в відповіді голови вищої атестаційної комісії Міністерства від 03.07.2006 року №18-1-2-16/728. Таким чином, рішення атестаційної комісії коледжу від 20.04.2006 року щодо неї вважає злонаміреним, що призвело до втрати життєвих перспектив, погіршення відносин з оточуючими, зміни способу життя, втрати душевної рівноваги і спокою, дискомфортного стану за неможливістю продовжувати активну життєву позицію, сорому приниження, відчаю, душевного болю, погіршення стану здоров"я, зниження престижу, ділової репутації, чим завдана моральна шкода, що відповідно до ст.23 ЦК України належить відшкодуванню шляхом грошової компенсації в зазначеному позовом розмірі.

25 Січня 2007 року позивачка змінила позовні вимоги в порядку ст.31 ЦПК України, в яких на підставі ст.ст. 21, 141, 237-1  КЗпП України поставила вимоги до Рівненського державного аграрного коледжу про

зобов'язання відповідача до надання педагогічного навантаження на повну ставку викладача, визнання рішень атестаційної комісії коледжу від 20.04.2006 року та від 17.05.2006 року незаконними та їх скасування, зобов'язання відповідача в особі директора до публічного вибачення перед колективом та спростування відомостей щодо неправомірності рішень атестаційної комісії, стягнення 1700 грн. на відшкодування моральної шкоди та судових витрат по справ.

У вказаній позовній заяві додатково вказувала, що 03.09.2003 року вона зверталась до директора з приводу безпідставного незаконного зменшення її педагогічного навантаження, внаслідок чого її заробітна плата зменшилась на 50 відсотків, на що добровільної згоди не давала, що вважає зміною умов трудового законодавства відповідачем в односторонньому порядку. На заяву відповіді не отримала і в цьому зв"язку повторно чотири рази зверталась з питання неправомірного розподілу педнавантаження. Покликання відповідача в запереченнях в цій частині на колективний договір вважає безпідставним, оскільки умови такого договору, суперечить чинному законодавству і є недійсними, крім того вони не стосуються педнавантаження директора та інших викладачів пенсійного віку, які мають понад норму годин, а відмову від викладання дисципліни "Економіка нерухомості", фахівцем якої вона не є, та від проведення переддипломної практики студентів за відсутності належних умов вважає обгрунтованими. Крім того, зазначала, що проведення повторного засідання атестаційної комісії 17.05.2006 року вважає неправомірним, оскільки згідно до Типового положення про атестацію педагогічних працівників / далі по тексту Типового положення/ не допускається повторна атестація працівника протягом місяця, також вважає відсутніми підстави для відмови у встановленні їй вищої категорії, вказує, що на даному засіданні їй не принесено жодних вибачень за попереднє рішення комісії ганебного і принизливого характеру від 20.04.2006 року. На послідуючі її заяви причин щодо відмови у клопотанні перед атестаційною комісією міністерства щодо встановлення вищої категорії не зазначено. За наведених обставин на підставі чинного трудового законодавства, просить визнати незаконними рішення атестаційної комісії коледжу від 17.05.2006 і від 20.04.2006 року та скасувати їх. При вирішенні питання про стягнення моральної шкоди, у відповідності до ст.237-1 КЗпП України, в межах п"яти мінімальних заробітних плат, просить врахувати протиправні дії відповідача в частині грубого порушення її права на працю, умисних перешкод в походженні стажування, прийнятті неправомірних рішень атестаційної комісії з приниженням її ділової репутації та відповідні зазначені основним позовом негативні наслідки вказаних протиправних дій.

23 Квітня 2007 року представник позивачки в порядку ст. 31 ЦПК України доповнила позовні вимоги в інтересах ОСОБА_1, своєю заявою збільшивши розмір позовних вимог в частині моральної шкоди до 3000 грн. та розмір відшкодування витрат по наданню правової допомоги до 1200 грн., мотивуючи тривалим продовженням неправомірних дій відповідача у вигляді порушень відносно довірительки трудового законодавства до цього часу.

В своїх запереченнях та доповненнях до них відповідач Рівненський державний аграрний коледж не визнає позовних вимог ОСОБА_1 про захист честі гідності та ділової репутації, як і упередженого ставлення до неї з боку директора коледжу, вважає їх безпідставними, такими що не підлягають до задоволення. Вказує, що зменшення педагогічного навантаження позивачки мало місце у відповідності до л.2.1.4. Колективного договору коледжу, з урахуванням пенсійного віку позивачки та її роботи в ПТУ №1 міста Рівне в якості викладача. Від додаткового навантаження по інших дисциплінах позивачка відмовилась. Стосовно рішень атестаційної комісії, то директором коледжу підписано атестаційний лист, який характеризує позивачку з позитивної сторони з рекомендацією цикловій комісії атестаційної комісії підтвердити для позивачки кваліфікаційну категорію "Спеціаліст 1 категорії", з яким позивачка ознайомлена ще 16.03.2006 року. Результати роботи атестаційної комісії за заявою позивачки були перевірені комісією Міністерства, якою встановлені ряд недоліків в викладацькій, виховній діяльності позивачки її недостатню активність та підвищення ділового рівня, на підставі чого комісія прийшла до висновку про невідповідність положень атестаційного листа дійсності, а підтвердження кваліфікаційної категорії позивачки "спеціаліст І категорії" вважає реальним відображенням її роботи за атестаційний період. Незабезпечення стажування позивачки в РДГУ мало місце не по вині коледжу, а внаслідок відмови Гуманітарного університету. Вимоги позивачки про визнання неправомірним рішення атестаційної комісії в протоколі №5 від 20.04.2006 року задоволені шляхом внесення змін засіданням комісії від 17.05.2006 року /протокол №6/. Щодо останнього протоколу засідання атестаційної комісії коледжу, то вважають його правомірним. Жодним чином відповідач не принижував честь, гідність та ділову репутацію позивачки, більше того в засобах масової інформації ніяких відомостей чи інформації стосовно ОСОБА_1 не було.

Позивачка та представник позивачки повністю підтримали позовні вимоги та вищезазначені доводи в суді. Додатково пояснили, що за відсутністю педнавантаження в коледжі позивачка вимушена була іти на роботу в училище з 2003-2004 навчального року. Перед початком нинішнього навчального року позивачка зверталась із заявою до директора коледжу з приводу неправомірності встановленого їй навантаження на 2006-2007 навчальний рік на засіданні циклової комісії будівельних дисциплін 08.06.2006 року, однак відповіді не одержала, через що повторно 04.12.2006 року звернулась із заявою щодо неправомірності встановленого педнавантаження в 237 годин, на що в судове засідання були надані сфальсифіковані відповідачем відповіді на її адресу з цього приводу. Ствердили, що основним документом атестації працівників є атестаційний лист педагогічного працівника, в якому відображені характеристика якості виконання посадових обов'язків, результатів навчально-виховної роботи, загальної професійної культури та грамотності викладача, в якому жодних зауважень до позивачки не було. Вимоги та зауваження членів атестаційної комісії щодо відсутності

педагогічної освіти та наявності власних методичних розробок викладача вважають протиправними, а дійсних причин, які б могли бути підставою до відмови позивачці у порушенні клопотання та встановлення кваліфікаційної категорії "Спеціаліст вищої категорії"" не встановлено. Зазначені запереченнями відповідача є безпідставними, надуманими і не витікають із встановлених в справі обставин. Звернули увагу на тривалість протиправних дій з боку відповідача, якими грубо порушене конституційне право позивачки на працю. Просять задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача не визнали позовні вимоги ОСОБА_1, вважають їх немотивованими, безпідставними, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. По суті вказали, що, вважають вимоги позивачки щодо скасування рішення атестаційної комісії коледжу від 20.04.2006 року в протоколі №5 задоволеними з підтвердженням на засіданні атестаційної комісії 17.05.2006 року кваліфікаційної категорії "Спеціаліст першої категорії"". З приводу своєї незгоди з рішенням атестаційної комісії позивачка у встановленому порядку звернулась зі скаргою до атестаційної комісії Міністерства аграрної політики України, а свої претензії до Міністерства заявила самостійним позовом. Стосовно педагогічного навантаження, яке остаточно затверджене наказом директора №100-ос від 30.08.2006 року, то, окрім зазначеної вище безпідставності таких позовних вимог, вказують на пропущені позивачкою встановлені ст.233 КЗпП України строки звернення за вирішенням трудового спору за відсутності поважних причин, які б перешкоджали чи унеможливлювали їй звернення з позовом до суду з цього приводу до 25.01.2007 року. Крім того, питання втратило актуальність через закінчення навчального року. Заподіяння моральної шкоди позивачці вважають не підтвердженою належними доказами в частині неправомірних дій відповідача та наслідків у вигляді морального страждання позивачки. Просять відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

З письмових пояснень представника третьої особи Міністерства аграрної політики України вбачається, що Мінагрополітики, на підставі неодноразових перевірок викладених в скаргах за участю ОСОБА_1 питань, по результатах яких складені і повідомлені позивачці відповідні акти, вважає, що права, свободи та інтереси позивача не порушені, що є підставою для відмови в задоволенні позову. Оцінюючи пояснення сторін, їх представників, дослідженні надані в справі докази, встановлені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення з наступних підстав. Встановлено на підставі досліджених доказів та пояснень сторін, що позивачка ОСОБА_1 перебуває в трудових відносинах з відповідачем, працюючи викладачем будівельних дисциплін, з нею укладений безстроковий трудовий договір на невизначений строк, у відповідності до ст.ст.21, 23 КЗпП України, з серпня 1972 року і продовжується по даний час, що складає 34 роки безперервного трудового стажу. В 2001 року їй було присвоєне звання "Відмінник аграрної освіти і науки", а в 2002 році вона була визнана "викладачем року", до цього часу вона працювала на повну ставку педнавантаження викладача коледжу /720 годин/. В січні 2003 року позивачка досягла пенсійного віку, і з цього часу її педагогічне навантаження без її згоди було зменшене на половину ставки викладача, з приводу чого вона неодноразово зверталась із заявами, однак письмові відповіді про причини такого зменшення навантаження на її запити вчасно не отримувала. Так, педнавантаження позивачки на 2006-2007 навчальний рік становить 237 годин, що позивачка розцінює, як проведену, в порушення ст.32 КЗпП України, зміну умов трудового договору відповідачем в односторонньому порядку. Таке педнавантаження позивачки та інших викладачів коледжу було визначене на засіданні циклової комісії до початку навчального року в липні 2006 року і в подальшому встановлене наказом директора відповідача №100-ОС від 30.08.2006 року, про що достовірно і своєчасно було повідомлено позивачку, і це вбачається із її заяв на ім"я директора. Зазначені обставини підтверджується наданими доказами, та не оспорюють ся в суді. Надані відповідачем докази і заперечення в сукупності, в тому числі положення п.2.1.4 Колективного договору, затвердженого Протоколом №1 загальних зборів колективу від 07.11.2002 року, про збереження за викладачами пенсійного віку педнавантаження в розмірі 0,5 посадової ставки, наявності в позивачки педагогічної роботи викладача ВПУ№1 в м. Рівне в 2005-2006 навчальному році, покликання на відмову позивачки від 180 годин додаткового педнавантаження на курсах перекваліфікації і навчальної практики, без добровільної згоди на таке зменшення кількості годин позивачки, не можуть бути визнані судом належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами правомірності дій відповідача в цій частині.

Водночас, у відповідності до ч.І ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного чи міського суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Зазначені строки, відповідно до положень ст..234 КзПП України, можуть бути поновлені у разі їх пропуску за поважних причин.

Встановлено, що позивачка, знаючи про порушення свого права з липня-серпня 2006 року, звернулась до суду з позовом про захист честі, гідності і ділової репутації в порядку чинного цивільного законодавства, тільки 25 січня 2007 року в порядку ст.31 ЦПК України змінила предмет і підстави позовних вимог на трудові правовідносини - односторонню зміну умов трудового договору і зобов'язання до надання педнавантаження на повну ставку викладача. Позивачкою та її представником не надано і судом не встановлено будь-яких поважних причин, які б перешкоджали або унеможливлювали звернення позивачки з вищезазначеними позовними вимогами у встановлені законом строки. Таким чином, передбачених законом підстав для поновлення пропущеного позивачкою строку звернення не встановлено.

З огляду на викладене, позовна вимога ОСОБА_1 в цій частині не може бути задоволена за пропуском встановленого СТ..233 КЗпП України строку звернення, що є достатньою підставою для відмови в задоволенні позову. У відповідності до п. п. 1.1,3.2 Типового положення про атестацію педагогічних працівників України, затвердженого Наказом Міносвіти України №310 від 20.08.1993 року , зареєстрованого Мін'юстом України 02.12.1993 року №176, з наступними змінами, чергова атестація педагогічних працівників, на визначення їх відповідності зайнятій посаді, рівню кваліфікації, залежно від якого та стажу педагогічної роботи їм встановлюється кваліфікаційна категорія та відповідний посадовий оклад, проводиться один раз в п"ять років, згідно з графіком, складеним в навчально-виховному закладі. Черговою атестацією визначається відповідність /відповідність за умови, невідповідність/ посаді, яку займають, встановлюється або підтверджується /не підтверджується/ одна з кваліфікаційних категорій, визначається посадовий оклад. Згідно п.4.1 Типового положення, за наслідками атестації встановлюються кваліфікаційні категорії „спеціаліст", „спеціаліст II категорії"", „спеціаліст І категорії"", „спеціаліст вищої категорії"". На підставі Типового положення на засіданні педагогічної ради РДАК 23.02.2005 року розроблене Положення про атестацію педагогічних працівників Рівненського державного аграрного коледжу, яке в основному відповідає Типовому , яке погоджене головою профкому та затверджене директором. Встановлено сукупністю наданих доказів, що по закінченню п"ятирічного строку з дня проходження атестації позивачка в жовтні 2005 року подала заяву на ім"я директора коледжу щодо проходження чергової атестації і встановлення їй кваліфікаційної категорії "спеціаліст вищої категорії"". Циклова комісія будівельних дисциплін провела аналіз педагогічної діяльності позивачки і зробила висновок про необхідність підтвердження їй кваліфікаційної категорії "спеціаліст І категорії"", з таким атестаційним листом позивачка ознайомилась 16.03.2007 року та долучила копію його до позовної заяви, крім того була ознайомлена з графіком проходження атестації, де також внесена на підтвердження тої ж кваліфікаційної категорії. На засіданні атестаційної комісії /протокол №5 п.п.2.2/ 20.04.2006 року на рекомендацію голови циклової комісії будівельних дисциплін про відповідність позивачки займаній посаді та підтвердження кваліфікаційної категорії „спеціаліст І категорії"" було ухвалене рішення про відповідність позивачки займаній посаді без підтвердження кваліфікаційної категорії і без визначення посадового окладу. Вказане рішення атестаційної комісії щодо позивачки доведене до відома педагогічної ради відповідача на її засіданні 26.04.2006 року. Не погоджуючись з таким рішенням, позивачка 07.05.2006 року звернулась зі скаргою до Вищої атестаційної комісії при Мінагрополітики. З наявних актів перевірок за період 17-18 травня, 29 травня, відповіді голови Вищої атестаційної комісії вбачається, що рішення атестаційної комісії від 20.04.2006 року щодо позивачки оцінене, як безпідставне, голові атестаційної комісії РДАК вказано на недоліки і зобов'язано на позачерговому засіданні атестаційної комісії переглянути її попереднє рішення. Згідно протоколу №6 засідання атестаційної комісії відповідача від 17.05.2006 року встановлено, одноголосне ухвалення рішення про відповідність позивачки займаній посаді, відмовлення у встановленні кваліфікаційної категорії „спеціаліст вищої категорії"" і підтвердження категорії „спеціаліст І категорії". Не погоджуючись з такими рішеннями атестаційної комісії відповідача, позивачка оспорила їх до Вищої атестаційної комісії у встановленому порядку і 18.07.2006 року заклала позов з цього приводу про захист честі гідності, ділової репутації в суді.

25 Січня 2007 року позивачка в порядку ст.31 ЦПК України змінила підстави позовних вимог без зміни предмету позову в цій частині, від так встановлені ст.233 КЗпП України строки звернення з позовом до суду не вважаються пропущеними. У відповідності до п.5.1 Типового положення і п. 5.1 Положення про атестацію відповідача, кваліфікаційна категорія „спеціаліст вищої категорії"" встановлюється педагогічним працівникам, які виявили високий рівень професіоналізму, ініціативи, творчості, досконало володіють ефективними формами і методами організації навчально-виховного процесу, забезпечують високу результативність, якість своєї праці. Оцінкою досліджених наданих сторонами доказів, в тому числі атестаційного листа, актів і довідок перевірок комісій Мінагрополітики та інших, які суд вважає належними, допустимими і достовірними, в їх взаємозв'язку і сукупності, суд прийшов до висновку про об'єктивність, правомірність рішення атестаційної комісії відповідача від 17.05.2006 року /протокол №6/, та відсутність передбачених законом підстав для визнання незаконним і скасування даного рішення. Покликання позивачки і її представника на відсутність положення про перегляд атестаційними комісіями власних рішень не вказує на заборону такого перегляду чи підстави до визнання таких рішень недійсними, а порушення встановленої процедури засідання атестаційної комісії 17.05.2006 року не знайшло доказового підтвердження в суді. Покликання сторони позивачки на незабезпечення відповідачем її стажування на кафедрі „Педагогіки і психології"" РДГУ та на лист Міністерства освіти і науки України від 21.10.2005 року щодо безпідставності вимоги методичних розробок позивачки суд не вважає достатньою підставою незаконності даного рішення атестаційної комісії. Крім того, нормативними актами встановлений спеціальний порядок перегляду рішень атестаційної комісії. Водночас, вказаним рішенням не відмінене попереднє рішення атестаційної комісії щодо ОСОБА_1 /протокол№5 в п.2.2/, йому не дана належна оцінка, не вказані підстави помилковості прийняття рішення при його перегляді. Суд не погоджується з позицією відповідача в тому, що вимоги позивачки про визнання незаконним рішення комісії від 20.04.2006 року ними задоволені, за відсутністю відповідної вказівки в протоколі №6 позачергового засідання    від 17.05.2006 року. Таким чином, суд прийшов до висновку, що

рішення атестаційної комісії від 20.04.2006 року /протокол №5/ в п.п.2.2 в частині результатів атестації ОСОБА_1 підлягає до скасування, так як неправомірність і незаконність такого рішення атестаційної комісії встановлена на підставі досліджених доказів і не оспорюється відповідачем.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв"язків, або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя, на власника або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності покладається обов"язок відшкодування моральної шкоди.

Оцінюючи вимоги позивачки в частині відшкодування моральної шкоди, суд прийшов до висновку про наявність порушення трудових прав позивачки, у зв"язку із прийняттям 20.04.2006 року щодо неї незаконного рішення атестаційною комісією відповідача, що призвело до моральних страждань позивачки та змусило її докласти додаткових зусиль для організації свого життя, в тому числі для звернення до Вищої атестаційної комісії і за наданням юридичної допомоги в цій частині, відновлення свого авторитету і професійного престижу в колективі.

Оцінюючи встановлені докази щодо характеру моральної шкоди, глибини моральних страждань позивачки, виходячи із принципів розумності, виваженості і справедливості, суд прийшов до висновку про достатність стягнення грошової компенсації в розмірі мінімальної заробітної плати в сумі 400 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди позивачки, що буде достатнім розміром для поновлення її попереднього стану.

Вимоги позивачки в частині зобов"язання коледжу в особі директора до публічного вибачення перед колективом та спростування відомостей щодо неправомірності рішення атестаційної комісії коледжу не грунтуються на чинному трудовому законодавстві і з цих підстав не можуть бути задоволені судом.

Судові витрати в справі по трудовому спору на підставі ст.88 ЦПК України покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог, що становить 208,5 грн.

На підставі наведеного, ст.ст. 232, 233, 234, 21,23, 237-1 КЗпП України, керуючись ст. ст. 10,11,60, 79,88,208,209,212-215,218,223,292,294,367 ЦПК України, суд-

вирішив: Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення атестаційної комісії   Рівненського державного аграрного коледжу від 20 квітня 2006 року /протокол №5/ в п.п.2.2 в частині результатів атестації ОСОБА_1 скасувати.

Стягнути із Рівненського державного аграрного коледжу на користь ОСОБА_1 400 грн. в відшкодування моральної шкоди і 208,5 грн. в відшкодування судових витрат по справі, всього 608 /шістсот вісім/ грн. 50 коп.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через місцевий суд поданням в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням в двадцятиденний після подачі заяви строк апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана і без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження у строк встановлений для подання цієї заяви.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.