Справа № 2- 2486/10                                                                            

З А О Ч Н Е    Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я  

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ  

25 жовтня 2010 року  , Дніпровський районний суд м. Херсона у складі :

головуючого судді                                                                                                     Стамбули М.І.

при секретареві                                                                                                           Ігнатенко О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання договору дарування ? частини квартири недійсним,

В С Т А НО В И В:  

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом в якому посилається на ті обставини, що він з відповідачем, яка є також його племінницею, проживали в квартирі АДРЕСА_1. Вказана квартира належала кожному з них по 1/2 частині на праві приватної власності, а у 2008р. вони з племінницею уклали договір дарування належної позивачу ? частини квартири. А відповідач взяла на себе зобов’язання по утриманню квартири, сплачувати всі комунальні платежі, надавати позивачу матеріальну та фінансову допомогу та інше, написавши власноручно розписку при укладанні вказаного вище договору дарування(маючи на увазі договір довічного утримання). Після укладання вказаного договору дарування відповідач виїхала за межі України та вже майже два роки не з’являється у спірній квартирі. Позивач стверджує, що на протязі вказаних років з 2008р. він сам сплачує в повному обсязі квартирну плату і комунальні послуги. Але на сьогодні виникла заборгованість по оплаті комунальних платежів, яку відповідач не сплачує. В травні 2010р. позивачу стало відомо, що відповідач має намір продати належну їй квартиру, в якій проживає позивач. У зв’язку з чим позивач зрозумів, що уклав договір дарування на вкрай невигідних для нього умовах, повіривши умовлянням племінниці і тепер перебуває у неї в залежності та згодом може залишитись без житла, оскільки жодної з обіцянок даних нею при укладанні договору дарування, вона не виконала та ще й має намір продати житло в якому він проживає. У зв’язку з наведеним просить суд визнати договір дарування ? частини квартири АДРЕСА_1 укладений між сторонами по справі 10.01.2008р. недійсним.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлені позовні вимоги, просили позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач та третя особа належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з’явилися, клопотань про перенесення розгляду справи до суду не надходило.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України..

Вислухавши позивача його представника, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступного.

Відповідно до ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу.

Відповідно до ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.  

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.04.2007р. ? частина однокімнатної квартири АДРЕСА_1 належала ОСОБА_1 У 2008р. відповідач звернулась до позивача з пропозицією укласти договір дарування належної йому частини вказаної квартири, зазначивши, що за це своєму дядькові – позивачу по справі вона зобов’язується  не пред’являти будь-яких претензій на квартиру до його останніх днів життя, допомагати йому по мірі своїх можливостей, доглядати і в разі необхідності доглянути його та похоронити ,про що власноручно написала розписку. Тому на виконання вказаної домовленості 10.01.2008р. між позивачем та ОСОБА_2 – його племінницею було укладено договір дарування ? частини однокімнатної квартири АДРЕСА_1 та належала ОСОБА_1 Після укладання вказаного вище договору відповідач поїхала за межі України та вже майже два роки не з’являється у спірній квартирі не несе витрати по її утриманню та не надає допомоги позивачу на виконання умов розписки.

Судом встановлено, що позивач на протязі останніх років з 2008р. сам оплачує в повному обсязі квартирну плату і комунальні послуги за утримання всієї квартири. Але на сьогодні виникла заборгованість по оплаті комунальних платежів у сумі1016,14грн., яку позивач не має можливості сплатити, а відповідач не сплачує. Крім цього з пояснень позивача, наданих ним в судовому засіданні вбачається, що в травні 2010р. позивачу стало відомо, що відповідач має намір продати належну їй квартиру, в якій проживає позивач.  

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що спірний договір дарування було вчинено під впливом тяжких для позивача обставин і на вкрай невигідних умовах та враховуючи, що іншого житла він не має, а також враховуючи, що відповідач не виконує взяті на себе зобов’язання за розпискою по утриманні квартири та наданню позивачу особисто допомоги по сплаті комунальних платежів. Тобто судом встановлено, що ? частину квартири АДРЕСА_1 позивачем подаровано під впливом тяжких для нього обставин і на вкрай невигідних умовах, незважаючи на те хто був ініціатором правочину та крім цього що відповідач має намір квартиру продати та залишити позивача без житла, суд, на підставі вимог ч.1 ст.233 ЦК України, вважає за можливе визнати недійсним договір дарування ? частини спірної квартири укладений 10.012008р. між позивачем та ОСОБА_2

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 являються законними і обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.215, 216, 233 ЦК України, ст.ст.10, 60, 61, 212 – 215, 294 ЦПК України,  суд,

В  И  Р  І  Ш  И  В:  

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати договір дарування ? частини квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 10.01.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_3 реєстровий № 51 - недійсним.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Херсонської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги в порядку ст.294 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії, а позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦК України. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України  

  Суддя                                                                     М.І. Стамбула