Справа №2-123/10  

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ  

16 грудня 2010 року     Дніпровський районний суд м. Херсона у складі:  

головуючого судді                                                                                                                   Стамбули М.І.,  

при секретареві                                                                                                                         Ігнатенко О.І.,            

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування,

ВСТАНОВИВ:  

     Позивач звернулася у суд з даним позовом і пояснила у судовому засіданні, що 23 січня 2007 року між відповідачами – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено Договір дарування 49/100 частин житлового будинку, відповідно до умов якого Відповідач – 1 передав Відповідачу – 2 безоплатно у власність 49/100 частин житлового будинку з відповідною частиною господарчих та побутових будівель і споруд під номером АДРЕСА_1.

Відповідно до п.2 зазначеного Договору дарування нерухоме майно належало Відповідачу – 1 на підставі заочного рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 17.07.2006 року, яким поновлено ОСОБА_2 строк для прийняття спадщини після смерті його батька ОСОБА_4 на 49/100 частин будинку АДРЕСА_1; Визнано за ОСОБА_2 право власності на 49/100 частин будинку АДРЕСА_1; Зобов’язано БТІ м. Херсона зареєструвати за ОСОБА_2 як за власником 49/100 частин будинку по АДРЕСА_1.

При винесенні заочного рішення Комсомольський районний суд м. Херсона вирішив питання щодо спадщини батька Позивачки (ОСОБА_4), а саме – щодо 49/100 частин будинку АДРЕСА_1. Підставою для винесеного рішення суд зазначив наступне:, що ОСОБА_2 є єдиним сином померлого ОСОБА_4 та  ОСОБА_2 фактично отримав спадщину.

ОСОБА_2, не погодившись зі вказаним рішенням суду подала апеляційну скаргу та 08 вересня 2010 року Рішенням апеляційного суду Херсонської області по справі № 22ц-4685-2010року було повністю скасоване та у задоволенні позову ОСОБА_2 до БТІ м. Херсона про поновлення строку на прийняття спадщини, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно відмовлено повністю.

Відповідач ОСОБА_6 та представник відповідача ОСОБА_2  проти задоволення позову заперечували, мотивуючи тим, що ОСОБА_2 має право на спадщину, оскільки прийняв її у встановленому порядку.

Судом встановлено, що 23 січня 2007 року між відповідачами – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено Договір дарування 49/100 частин житлового будинку, відповідно до умов якого Відповідач – 1 передав Відповідачу – 2 безоплатно у власність 49/100 частин житлового будинку з відповідною частиною господарчих та побутових будівель і споруд під номером АДРЕСА_1. Відповідно до п.2 зазначеного Договору дарування нерухоме майно належало Відповідачу – 1 на підставі заочного рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 17.07.2006 року, яким поновлено ОСОБА_2 строк для прийняття спадщини після смерті його батька ОСОБА_4 на 49/100 частин будинку АДРЕСА_1; Визнано за ОСОБА_2 право власності на 49/100 частин будинку АДРЕСА_1; Зобов’язано БТІ м. Херсона зареєструвати за ОСОБА_2 як за власником 49/100 частин будинку по АДРЕСА_1.

08 вересня 2010 року апеляційний суд Херсонської області по справі № 22ц-4685-2010 року розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на вказане вище рішення та за наслідками розгляду заочне рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 17.07.2006 року, було повністю скасоване, а у задоволенні позову ОСОБА_2 до БТІ м. Херсона про поновлення строку на прийняття спадщини, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно -  на 49/100 частин будинку АДРЕСА_1 відмовлено повністю.

Відповідно до ч.3 статті 61 ЦПК України, Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, враховуючи, що рішення апеляційного суду Херсонської області від 08..09.2010р. вступило в законну силу, заперечення відповідачів не можуть прийматися до уваги, оскільки вони стосуються обставин, які встановлені та спростовані в іншій цивільній справі та не підлягають доказуванню.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має спрямовуватись на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

З зазначеного випливає, що спірний Договір дарування 49/100 частин житлового будинку, згідно з вимогами ч.1 с. 215, ст. 203 ЦК України є недійсним, а тому така угода не може породжувати наслідків щодо розпорядження майном особою, що не уповноважена бути власником такого майна.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.203, 215 ЦК України, ст.ст.8, 10, 61, 212-214, 294 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:  

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним Договір дарування 49/100 частин житлового будинку з відповідною частиною господарчих та побутових будівель і споруд під номером АДРЕСА_1 від 23 січня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського округу Волкодав В.Г., зареєстрованого в реєстрі за № 654.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк, з дня проголошення рішення апеляційної в порядку ст.294 ЦПК України.

  Суддя                                                                                                            М.І. Стамбула