Справа № 2-а-616/10р.  

  П О С Т А Н О В А  

І м е н е м  У к р а ї н и  

  18  листопада  2010 року          Бахмацький районний суд Чернігівської області в складі:  

головуючого  - судді   Пархоменка П.І.  

при секретарі  Горбач Н.Д.  

сторони не з’явилися,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Бахмачі справу за адміністративним позовом  ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Бахмацькому районі Чернігівської області про виплату неотриманої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни»,-  

  В С Т А Н О В И В:  

  25.10.2010 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області, в якому просить визнати дії управління Пенсійного фонду України в Бахмацькому районі Чернігівської області щодо нарахування виплат державної соціальної допомоги як дитині війни незаконними та зобов’язати відповідача нарахувати на її користь недоплачену, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2009 рік та по 25.10.2010 року. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» належить до соціальної групи «діти війни» і відповідно до даного закону має право на пільги. Зокрема, згідно із ст. 6 цього Закону вона має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі    30 % мінімальної пенсії за віком. Але, в порушення вимог даного закону протягом 2009-2010 років відповідачем позивачу така доплата проводилась не в повному обсязі, а саме  в розмірі 10 % від мінімальної пенсії за віком, в результаті чого утворилася заборгованість, яку позивач просить стягнути.  

В судове засідання позивач не з’явився,  надіслав  до суду заяву про розгляд справи в його  відсутність(а.с.7).  

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, подав письмові заперечення на позов до суду, у яких просить справу розглядати у відсутність представника відповідача. Суть заперечень зводиться до того, що дійсно, відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» передбачено процентне підвищення до пенсії особам, яким встановлено статус «дитини війни» в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак, до теперішнього часу законодавчо не врегульований розмір мінімальної пенсії за віком для обчислення підвищення до пенсії особам, яким встановлено статус «дитина війни». Застосування ж ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», як нормативного акта, що встановлює мінімальну пенсію за віком для обчислення підвищення пенсій відповідно до ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» не має законодавчого підґрунтя, оскільки ч.3 ст. 28 вказаного Закону чітко визначає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розміру пенсії, призначеної згідно до ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Відповідач зазначає, що на даний час, також на законодавчому рівні не визначено питання виплати даного підвищення пенсії, за рахунок яких коштів, джерел, в якому розмірі і яким чином проводити обчислення його розміру. Вважає, що в діях відповідача жодного порушення закону немає, а тому, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, просить суд відмовити в задоволені позову, оскільки відповідачем пропущений строк звернення до суду, встановлений ст. 99 КАС України.  

Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.  

Від  позивача та  представника відповідача до суду надійшли заяви про розгляд даної справи без їх участі. Враховуючи вищезазначене, дана справа розглядалась в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.  

Вивчивши матеріали справи, повно і всебічно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.  

Згідно із ст. 1 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.  

Позивач народився  ІНФОРМАЦІЯ_1 року і є громадянином  України, що підтверджується витягом з паспорту (а.с.5). Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» має статус «дитини війни», що підтверджується копією доданого до матеріалів справи відповідного посвідчення (а.с.6) і відповідачем не заперечується.  

Згідно із довідкою відповідача позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалось не в повному обсязі виходячи з такого.  

Враховуючи те, що позивач є «дитиною війни» в розумінні ЗУ «Про соціальний  захист дітей війни» суд вважає, що на неї повністю поширюються пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним Законом, в тому числі, і право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст. 6 ЗУ»Про соціальний захист дітей війни».  

Відповідно до ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.  

Суд не бере до уваги положення ч.3 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», із якої вбачається, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч.1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком, не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячного підвищення на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачається ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.  

Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове соціальне страхування».  

Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватись зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі, і на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.  

Реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яка базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто, посилання органами влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, судом не приймається до уваги.  

Згідно із абзацом 1 пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» звернуто увагу на те, що відповідно до ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосувванню судами закони та інші нормативно правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини і громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинним законодавством прав і свобод.  

Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до частини 3 ст. 8 КАС України гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції .  

Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації та гарантії   ,   що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 ст. 6, частини 2 ст. 19, частини 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно приводить до порушення засад соціальної правової держави.  

Зазначені вимоги викладені і у ст. 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), вчиненої 3.05.1996 року у місті Страсбурзі, яка підписана від імені України 7.05.1999 року у місті Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 року № 137-V, відповідно до якої держава зобов’язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.  

Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року», Верховна Рада України ратифікували Конвенцію про захист прав та основних свобод та визнала обов’язковою юрисдикцію рішення Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.  

Рішення Європейського суду з прав людини є обов’язковим для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції. Нагляд за виконанням рішень Суду здійснює Комітет Міністрів Ради Європи.  

Відповідно до частин 1, 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини.  

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання щомісячної державної соціальної допомоги, основані на принципі «юридичної визначеності». Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взятті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої юридичної сили. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку надання щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни», держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступають від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

Таким чином, у зв’язку із тим, що позивач є дитиною війни,  він наділений  державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії. Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни, тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.  

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було  виплачено  позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, за період з січня 2010 року по жовтень 2010 року включно в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, - 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що підтверджується довідкою Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області.    

Виходячи з викладеного, суд вважає, що відмовляючи позивачу у перерахунку підвищення до пенсії відповідно до вимог ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» відповідач порушив її права, визначені даним Законом та Конституцією України, а тому невиплачена позивачу щомісячна державна соціальна допомога, як дитині війни, підлягає стягненню, враховуючи те, що право на отримання щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 % відсотків мінімальної пенсії за віком, не залежить від розміру доходів одержувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.  

При цьому судом враховується, що відповідно до ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду встановлений шестимісячний строк, а ст. 100 цього  Кодексу встановлені наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. У зв’язку із чим ухвалою суду було відмолено в задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовом і залишено позовну заяву без розгляду в частині періоду часу з 01.01.2009 року до 24.04.2010 року включно.  

У відповідності до ч.2 ст.71 КАС України – в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Відповідачем по справі є Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області і ним суду не надано доказів та не доведено правомірності свого рішення щодо не нарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії відповідно до ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».  

Зазначене є підставою для визнання протиправними дій відповідача по виплаті позивачу підвищення до пенсії в період з 25.04.2010 року по 25.10.2010 року, в розмірі меншому ніж встановлено ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» - 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком та зобов’язання відповідача здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії в період з 25.04.2010 року по 25.10.2010 року позивачу, відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».  

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).  

Згідно із  квитанцією № 164/164(а.с.2) позивачем було сплачено 3 гривні 40 копійок судового збору, що підлягає стягненню на його користь.  

  Керуючись ст. ст. 6, 8, 9, 19, 22, 68, 152 Конституції України, Європейською соціальною хартією, ст.ст.7-14, 99, 100, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» суд, -  

  П О С Т А Н О В И В:  

  Адміністративний позов ОСОБА_1 Пенсійного Фонду України в Бахмацькому районі Чернігівської області про виплату неотриманої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» –   задовольнити.  

Визнати дії Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області щодо невиплати ОСОБА_1  щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченої ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» з 25.04.2010 року по 25.10.2010 року протиправними.  

Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України у Бахмацькому районі Чернігівської області провести перерахунок пенсії  ОСОБА_1  з підвищенням її розміру, як дитині війни, на 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» з 25.04.2010 року по 25.10.2010 року і здійснити відповідні виплати на його користь за виключенням виплаченого підвищення до пенсії за вказаний період.  

Стягнути з Державного  бюджету України на користь  ОСОБА_1  судові витрати в сумі  3 гривні 40 копійок.  

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.  

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Бахмацький районний суд Чернігівської області.  

Апеляційна  скарга  на  постанову  суду  першої  інстанції подається протягом  десяти  днів  з  дня  її проголошення. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також  прийняття  постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання  копії постанови.  

    Суддя Бахмацького районного суду  

Чернігівської області                                                                                                                     П.І. Пархоменко