Справа 2-1182/2010р

Р   І   Ш   Е   Н   Н   Я  

  І М Е Н Е М                              У К Р А Ї Н И  

 05 жовтня   2010    року                                        Алуштинський міський суд АР Крим у складі: головуючої судді  Хотянової В.В.

при секретарі  Шмаль І.Є. 

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Алушта цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа – Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю в АР Крим про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном,  

  В С Т А Н О В И В :  

 Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_2, в якому просить зобов’язати відповідачів за свій рахунок знести самочину будівлю – господарський блок, що розташований частково на його земельній ділянці біля з його жилим будинком по АДРЕСА_1, так як порушується його право  на володіння та обслуговуввання домоволодіння, користування земельною ділянкою..  

Позивач свої позовні  вимоги  мотивує тим, що на підставі державного акту на земельну ділянку серії КМ № 124975 від 13 липня 2004 року він є власником земельної загальною площею 0,0582 га, що знаходиться по АДРЕСА_1. На вказаній земельній ділянці розташований його жилий будинок, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло №7322, виданим Алуштинською міською радою 09.10.2002 року. На відстані менш ніж 2 метри до його будинку знаходиться господарський блок відповідачів, який частково розташований на його земельній ділянці. Розташування господарського блоку відповідачів не відповідає державним будівельним нормам, відповідно до яких, відстань між житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами слід приймати відповідно до санітарних норм, відповідно до яких відстань від житлових будинків до господарських будівель має бути не менш 15 метрів, але не менше протипожежних норм, згідно яких протипожежні розриви між житловими будинками та громадськими будівлями у будь-якому випадку не можуть бути менш 6 метрів. Таким чином відповідачами не додержані встановлені відстані між їх господарським блоком та його жилим будинком, що не лише позбавляє його можливості обслуговувати свій жилий будинок але і може ставляти певну загрозу знищення його майна у результаті пожежі. Тому посилаючись на ст. 386 ЦК України, він заявляє свої позовні вимоги з метою запобігання можливості знищення його майна. Також позивач вказує, що самовільний господарський блок відповідачів частково розміщений на його земельній ділянці, що створює йому перешкоди в користуванні та обслуговуванні його жилого будинку та користуванні його земельною ділянкою.   

 Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити та зобов’язати відповідачів  за свій рахунок знести самочинну будівлю – господарський блок, що знаходиться частково на земельній ділянці (приблизно 2 кв.м.) ОСОБА_1 поруч з його житловим домоволодінням по АДРЕСА_1.

У судовому засіданні відповідачі проти позову заперечували, мотивуючи свої заперечення тим, що вони на підставі свідоцтва про право власності на житло є власниками будинку АДРЕСА_1 разом з належними до нього господарськими будівлями, які відображені у їх технічному паспорті. Спірний господарський блок існує тривалий час, тому позивач при оформленні прав власності на земельну ділянку, повинен був коригувати її межі з урахування існуючого господарського блоку.     

Предстаник третьої особи у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Суд, заслухавши   пояснення позивача та його представника, відповідачів, дослідивши матеріали справи, приходить  до  висновку , що у  задоволенні  позовних вимог  необхідно  відмовити  за  наступних  підстав.  

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог та на підставі доданих доказів. Частиною 2 статті 11 ЦПК України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Згідно частини 4 статті 10 ЦПК України суд лише сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дії і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Обов’язок доказування відповідно зі статтею 10 ЦПК покладений на сторони у справі. Крим того, відповідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно зі статтею 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні.

Судом установлено,  що  позивач на підставі свідоцтва про право власності на житло №7322 від 09.10.2002 року є власником жилого будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 (а.с.6). На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії КМ №124975 від 13.07.2004 року він також є власником земельної ділянки площею 0,0582 га, яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с.8).

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №079483 від 12.05.2008 року відповідачі по справі та ОСОБА_4 є співвласниками земельної ділянки площею 0,0430 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.31).

На підставі свідоцтва про право власності на житло №4765 від 13.01.1997 року відповідачам по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_2, а також ОСОБА_4 в порядку приватизації  в рівних частках належить будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та характеристика цього будинку приведена у технічному паспорті, котрий є складовою часткою цього свідоцтва (а.с.32).

У технічному паспорті на жилий будинок АДРЕСА_1, зазначено, що цей будинок складається з: літер «Б» - основне, літер «В» - сарай, літер «А» - господарський блок, літер «А-» - прибудова (19-25).     

Позивачі просять  зобов*язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за свій рахунок знести  господарський блок,   який значиться у технічному паспорті   відповідачів як хозблок літер «А» (а.с.24).

Позивач в своєму позові зазначає, що спірний господарський блок є самовільним та частково розміщений на його земельній ділянці, порушує його право власності на будівлі, на землю.

З зазначеними доводами суд не погоджується з настьупних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що житловий будинок по АДРЕСА_1  відповідачі отримали  в результаті його приватизації 13.01.1997 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Відповідно до вимог ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та рішення Конституційного Суду України № 4-рп від 2 березня 2004 року «Про офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, а отже у їх власність, як квартир, так і належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду. Набуте громадянами право на квартири державного житлового фонду та належні до них допоміжні приміщення є непорушним, забезпечується державою і захищається судом.  Тому суд вважає що зазначена позивачем господарська споруда літер «А» не є самочинним будівництвом, вона  увійшла в технічний паспорт на жиловий будинок (аюс.19-26).

У судовому засіданні була допитана фахівець БТІ м. Алушти ОСОБА_5, яка пояснила суду, що спірна господарська споруда існує з 1995-1996 року та належить вона відповідачам, даний господарський блок був включений у технічний паспорт відповідачів, тому що він на той час не вважався самовільним та не потребував прийняття його в експлуатацію.

Частиною 1 ст. 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самовільним будівництвом, якщо вони побудовані або будуються на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, чи без належного дозволу чи необхідним образом затвердженого проекту.  

Згідно з ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушає права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов’язати особу, яка здійснила самочинне будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила самочинне будівництво. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, зобов’язана відшкодувати витрати, пов’язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.  

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України до суду за захистом своїх прав може звернутися особа, чиї права порушені самочинним будівництвом.  

Таким чином, питання щодо припинення самочинного будівництва та знесення будівель, внаслідок самовільного спорудження яких порушено права фізичних та юридичних осіб, може ставити у суді не тільки уповноважений орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, але і будь-яка інша особа, права якої порушено, але з підстав порушення права власності.  

Однак, коли до суду звертаються сусіди, власники (користувачі) суміжних земельних ділянок, якими у даному випадку є позивач  з вимогою про знесення самочинного будівництва, він повиннен довести, що має місце порушення його  прав. На думку суду, позивачем не доведений факт  порушення його прав, з підстав визначених у  позові.  

Позивач у судовому засіданні пояснив,  що його домоволодіння  в експлуатацію не ввепдене, він провів рекронструкцію старого будинку, збільшив його розміри, коли отримував державний акт на право власності на земельну ділянку,  спірний господарський блок уже уснував.

 Таким чином у судовому засіданні встановлено що спірний господарський блок був збудований до отримання позивачем державного акту на право власності на земельну ділянку, при  отрианні державного акту позивач не заперечував проти того, що частина господарської споруди, розташована на земельній ділянці, що виділялась йому у власність.

Крім того позивач не надав суду доказів того, що дійсно зазначена господарська  споруда  чи її частина розташована на земельній ділянці, що знаходиться у  його власності, не зазначені розміри зайнятої земельної ділянки..

На підставі викладеного, керуючись ст. 376 ЦК України,  ст. 152 ЗК України ?ст. ст. 10,60, 209,212,213,215,218 ЦПК України, суд  

В И Р І Ш И В :  

     У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про зобов’язання за свій рахунок знести самочинну будівлю – господарський блок, що знаходиться частково на земельній ділянці (приблизно 2 кв.м.) ОСОБА_1 поруч з його житловим домоволодінням по АДРЕСА_1 - відмовити.    

Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Алуштинський міський суд в порядку та строки, передбачені ст.ст. 294-296 ЦПК України.  

Суддя