Справа № 2-1368/10

    РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ                                        УКРАЇНИ  

14 грудня 2010 року Алуштинський міський суд Автономної Республіки Крим

в складі головуючого – судді Хотянової В.В.

при секретарі – Мельниковій А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Алушті   цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ домоволодіння, припинення права спільної часткової власності, визначення порядку користування земельною ділянкою -  

  ВСТАНОВИВ:  

   ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ домоволодіння, припинення права спільної часткової власності, визначення порядку користування земельною ділянкою.

 Свої вимоги мотивує тим, що їй на підставі договору дарування від 28.04.2008 року належить 49/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1. 51/100 часток зазначеного домоволодіння належить відповідачу по справі ОСОБА_2 Рішенням виконкому Малоріченської сільської ради від 26.08.1999 року відповідачу у приватну власність було надано земельну ділянку площею 0,07 га для обслуговування вищезазначеного домоволодіння. Рішенням Малоріченської сільської ради від 16.10.2008 року  ОСОБА_1 дана згода на виготовлення технічної документації по землевлаштуванню і встановленню границь земельної ділянки площею 0,0574 га, розташовану в АДРЕСА_1. Оскільки позивач і відповідач мають спільну мету направлену на отримання окремих державних актів на земельні ділянки позивач вимушена звернутися до суду з зазначеним позовом, оскільки припинення права спільної часткової власності між ними  дає можливість в наступному незалежно  один від одного здійснювати окремі дії спрямовані на оформлення технічної документації і отримання окремих Державних актів на землю.

 Позивач у судове засідання не зявилась, причини неявки суду не повідомила. Про день, час та місце розгляду справи сповіщена належним чином. У судовому засіданні представник позивача позов підтримав.

 Відповідач та його представники  у судовому засідання з заявленими позовними вимогами не згодні. Проти задоволення позову заперечують.

Вислухавши думку сторін, їх представників, дослідивши письмові матеріали справи, дослідив докази, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог  слід   відмовити   з наступних підстав:    

Відповідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог та на підставі доданих доказів. Частиною 2 статті 11 ЦПК України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.  

Згідно частини 4 статті 10 ЦПК України суд лише сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дії і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Обов’язок доказування відповідно зі статтею 10 ЦПК покладений на сторони у справі. Крим того, відповідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  

Відповідно зі статтею 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні.    

На підставі наданих суду доказів встановлено, що відповідно договору дарування частки домоволодіння від 28 квітня 2004 року ОСОБА_1 є власником 49/100 часток домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1. (а.с.7).

Рішенням Малоріченської сільської ради №30/57 від 16.10.2008 року були внесені зміни в рішення Малоріченської сільсокї ради №10/29 від 12.12.2006 року в частині площі земельної ділянки з 0,0700 га на 0,0574 га і надати ОСОБА_1, і дана згода на виготовлення технічної документації по землевлаштуванню і встановленню меж земельної ділянки площею 0,0574 га, розташованої в АДРЕСА_1 з земель сільської ради  для будівництва і обслуговуванню житлового будинку, господарчих будівель і споруд і отримання державного акту.

Згідно договору купівлі-продажу ОСОБА_2 є власником 51/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 (  А.с.43-44).

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більш осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Таким чином, оскільки сторонам на праві власності в рівних долях належить житлова будівля АДРЕСА_1, вони є учасниками спільної часткової власності.  

Оскільки Цивільний кодекс України не містить детальної регламентації порядку поділу спільного майна у натурі, слід використовувати норми, що визначають процедуру виділу майна (ст. 364 ЦК) з урахуванням норм правових підстав поділу, що визначені статтею 367 ЦК України.

Відповідно до статті 367 Цивільного кодексу України, поділ майна між співвласниками є однією з підстав для припинення права спільної часткової власності.  Майно, що є спільною частковою власністю, може бути поділене між співвласниками згідно з домовленістю між ними.  

Згідно п. 3 статті 367 ЦК України, договір про поділ нерухомого майна, що є у спільної часткової власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.  

Отже поділ майна між співвласниками є однією з договірних підстав для припинення права спільної часткової власності, тому що при поділі майно, що перебуває у спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються.

Судом встановлено, що сторонами по справі договір про поділ нерухомого майна, що є у спільної часткової власності не укладався, до нотаріальної контори з метою нотаріального посвідчення договору сторони не звертались, ніяких інших дій, щодо припинення права спільної часткової власності у договірному порядку сторони не вчиняли, тоді як спору стосовно порядку поділу між ними немає.  

Таким чином, поділ спільного майна на підставі статті 367 ЦК України є неможливим, оскільки  закон встановлює обов'язкову вимогу щодо укладення договору поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, у письмовій формі з нотаріальним посвідченням, тоді як з огляду на загальні підстави цивільного судочинства поділ спільної власності у судовому порядку можливий лише за наявності певного спору щодо такого поділу, що унеможливлює вирішення цього питання в договірному порядку.    

Зважаючи на вказані встановлені обставини та правові норми, суд вважає що, вимоги позивача не являються обґрунтованими та  задоволенню не підлягають, оскільки не встановлені  обставини, на підставі яких нотаріальне посвідчення договору може бути компенсоване рішенням суду.

Крім того слід зазначити, що відмовляючи у задоволенні вимоги про розділ домоволодіння суд враховував ту обставину, що немає будь яких відомостей про технічну можливість такого розділу. Більш того сторонами неодноразово в судовому засіданні зазначалося, що будинок неодноразово перебудовувався та реконструювався, а одже без проведення судово-будівельної експерти неможливо взагалі зробити висновок про технічну можливість такого розділу. З клопотаннями про  призначення такої експертизи позивач та його представник  до суду не звертались.

Стосовно вимоги позивача про визначення порядку користування земельною ділянкою, суд прийшов до наступного.  Так, у відповідності зі ст. 125 Земельного кодексу України (Закон № 2768-III від 25.10.2001 в редакції, яка діє на час розгляду справи) право власності і право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання його власником або користувачем документа, що засвідчує право власності або право постійного користування земельною ділянкою і його державної реєстрації.  

Статтею 126 ЗК України, право  власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою засвідчується державними актами. Право оренди землі оформляється договором.

Відповідно до статей 22,23,24 Земельного кодексу України (Закон 561-XII від 18.12.1990) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами. Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.

Наведене свідчить, що згідно сучасного та раніше діючого законодавства належною правовою підставою наявності речового права на землю є відповідний правовстановлюючий документ.  

Судом встановлено що а ні позивач, а ні відповідачі не мають ніяких правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташований належний їм будинок. Отже позивач та  відповідачі є безтитульними володільцями земельної ділянки. Крім того суд враховує, що кожний із співвласників домоволодіння користується земельною ділянкою, спорів відносно  користування ділянкою не встановлено, кожен із співвласників бажає оформити окремий державний акт на право  володіння земельною ділянкою, з цільовим призначенням  для обслуговування будинку та прибудинкової території.

Таким чином, вимоги про захист порушених прав шляхом встановлення порядку користування не можливо задовольнити, оскільки такі права взагалі не існують.

На підставі викладеного, керуючись ст.367 ЦК України, ст. 89 ЗК України, керуючись  ст.ст.10,11,209,212, 214 -215 , 218 ЦПК України, суд  

  ВИРІШИВ:  

 У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ домоволодіння АДРЕСА_1, припинення права спільної часткової власності, визначення порядку користування земельною ділянкою – відмовити.

  Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через Алуштинський міський суд, шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.  

   Суддя:                                                  В.В.Хотянова