Справа № 2-846  

2010 року  

Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И  

 08 грудня 2010 року Алуштинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі:  

Головуючого судді Хотянової  В.В.,

при секретарі Мельниковій А.М.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в  м. Алушта цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ізобільненської сільської ради, Виконавчого комітету Ізобільненської сільської ради, Державного підприємства «Алушта», третя особа: ОСОБА_3, Алуштинська державна нотаріальна контора про визнання права власності, про визнання рішення виконавчого комітету частково недійсним, про визнання державного акту на право постійного користування землею частково недійсним, про зобов’язання виконати певні дії,  

в с т а н о в и в:  

 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою про визнання права власності, про визнання рішення виконавчого комітету частково недійсним, про визнання державного акту на право постійного користування землею частково недійсним, про зобов’язання виконати певні дії.

Свої вимоги мотивує тим, що рішенням виконкому Ізобільненської сільської ради від 26.03.1998 року її батьку ОСОБА_4 було надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,03 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням – для ведення особистого підсобного господарства. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадкоємцем померлого ОСОБА_4 є позивач по справі ОСОБА_1,  таким чином вона як спадкоємець має право на отримання державного акту на земельну ділянку площею 0,03 га по АДРЕСА_1, який раніше належав на праві власності батьку позивача ОСОБА_4 Звернувшись до Ізобільненської сільської ради для переоформлення зазначеної земельної ділянки на імя позивача їй було відмовлено оскільки рішенням Ізобільненської сільської ради №295 від 31.10.2000 року земельна ділянка площею 774,81 га (яка включає і спірну земельну ділянка площею 0,03 га) було передано у постійне користування ДП р/з «Алушта». При цьому відомості про вилучення земельної ділянки площею 0,03 га у батька позивача ОСОБА_4, тобто одна і теж земельна ділянка була передана двом різним особам у власність. У зв’язку з зазначеним позивач вимушена звернутися до суду з позовом про визнання права власності, про визнання рішення виконавчого комітету частково недійсним, про визнання державного акту на право постійного користування землею частково недійсним, про зобов’язання виконати певні дії.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала доводи позовної заяви та просить її задовольнити.

Представник відповідача Ізобільненської сільської ради і її виконавчого комітету в судовому засіданні заперечує проти задоволення позову.

Представник відповідача ДП  «Алушта» у судовому засіданні заперечує проти задоволення позову.

Треті особи у судове засідання не з’явились, причини неявки суду не повідомили. Про день, час та місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав:

Відповідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог та на підставі доданих доказів. Частиною 2 статті 11 ЦПК України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.  

Згідно частини 4 статті 10 ЦПК України суд лише сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дії і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Обов’язок доказування відповідно зі статтею 10 ЦПК покладений на сторони у справі. Крим того, відповідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  

Відповідно зі статтею 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні.    

На підставі наданих суду доказів встановлено, що рішенням виконкому Ізобільненської сільської ради 780 від 25.12.1997 року ОСОБА_4 надано у користування земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,03 га що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням виконкому Ізобільненської сільської ради №465 від 26.03.1998 року на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянко» передано ОСОБА_4 безоплатно у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,03 га за адресою: АДРЕСА_1. Зобовязано землеупорядкувача сільської ради внести відомості про передачу у власність ОСОБА_4 земельно-кадастрової та по господарчої книги сільської ради ( а.с.12).

Згідно зі свідоцтвом про смерть, ОСОБА_4. помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8).

Спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 є його донька ОСОБА_1, яка у встановленому законом порядку прийняла спадщину, що підтверджується копією спадкової справи , що відкрилась після смерті ОСОБА_4 ( а.с. 78-131). Але у видачі свідоцтва про прийняття спадщини на спірну земельну ділянку було відмовлено у зв’язку з тим, що спадкодавець на момент відкриття спадщини не мав правовстановлюючого документу-державного акту на земельну ділянку.

Позивач в своїй позовній заяві посилається на той факт, що звернувшись до Ізобільненської сільської ради для переоформлення зазначеної земельної ділянки на свє ім’я їй було відмовлено у зв’язку з тим, що рішенням Виконавчого комітету Ізобільненської сільської ради №295 від 31.10.2000 року «Про видачу державного акту на право постійного користування землею радгосп-заводу «Алушта», земельну ділянку площею 774,81 га, Позивач зазначає що зазначена земельна ділянка площею 774,81 га включає в себе ї спірну земельну ділянку площею 0,03 га, яка належала батьку позивача, тобто одна і теж земельна ділянка площею 0,03 га передана к користування двом різним особам, а саме її батьку ОСОБА_4 та ДП радгоспу-заводу «Алушта».

Згідно з ч4 ст.373 ЦПК України власник земельної ділянки має право використовувати їїна свій розсуд відповідно до її призначення.

Згідно з ч.1,2 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначеним цим кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користуванні.

Згідно ч.1 ст.118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Розглядаючи справу в межах позовних вимог суд вважає за необхідне зазначити, що загальні підстави захисту речових прав можливо бути застосовані лише за наявності відповідної правової підстави володіння або користування майном, що надає управомоченій особі - титульному володільцеві – можливість, в рамках встановлених законом чи договором, вимагати усунення відповідних порушень.  

Тому, з огляду на обставини справи суд вважає, що відповідними нормами матеріального права, які підлягають застосуванню до даних правовідносин є норми земельного законодавства.

Так, у відповідності зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності і право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання його власником або користувачем документа, що засвідчує право власності або право постійного користування земельною ділянкою і його державної реєстрації.  

Статтею 126 ЗК України, право  власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою засвідчується державними актами. Право оренди землі оформляється договором.

Відповідно до статей 22,23,24 Земельного кодексу України (Закон 561-XII від 18.12.1990) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами. Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.

Наведене свідчить, що згідно сучасного та раніше діючого законодавства належною правовою підставою наявності речового права на землю є відповідний правовстановлюючий документ.  

Дослідивши матеріали справи суд вважає, що Ізобільненська сільська рада приймаючи рішення №295 від 31.10.2000 року «Про видачу державного акту на право постійного користування землею радгосп-заводу «Алушта» земельної ділянки площею 774,81 га не враховували того факту, що раніше рішенням №465 від 26.0.1998 року земельна ділянка площею 0,03 га по АДРЕСА_1 була надана у власність ОСОБА_4 Тобто, Зазначена земельна ділянка площею 0,03 га, що знаходиться у власності ОСОБА_4 увійшла до складу земель наданих у право постійного користування ДП радгоспу – заводу «Алушта». Приймаючи зазначене рішення від 31.10.200о року Ізобільненська сільська рада порушила право власності на користування та володіння земельною ділянкою, що знаходилась у власності ОСОБА_4  

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають часковому задоволенню, а саме необхідно визнати  недійсним рішення виконавчого комітету Ізобільненської сільської ради №295 від 31.10.2000 року «Про видачу акту на право постійного користування землею радгоспу-заводу «Алушта» в частині передачі земельної ділянки площею 0,03 га по АДРЕСА_1, що раніше передавалась в приватну власність ОСОБА_4 Крім того суд вважає, за необхідне Державний акт на право постійного користування землею, виданий ДП р/з «Алушта», відповідно до рішення виконкому Ізобільненської сільсокї ради №295 від 31.10.2000 року недійсним в частині передачі земельної ділянки площею 0,03 га по АДРЕСА_1, що раніше передавалась в приватну власність ОСОБА_4  

В іншій частині позову суд відмовляє, так як вони є передчасними, так як  позивачка, як спадкоємець, вправі звернутится до відповідного органу з заявою про виготовлення та видачу їй  державного акту на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, так як  земельна ділянка була передана спадкодавцю ОСОБА_4 у приватну власність  відповідно до Декрету Кабінеьту Ґміністрів України від 26 грудня 1992 року «про приватизацію земельних ділянок».

Ухвалою Алуштинського міського суду від 13 травня 2010 року були застосовані заходи забезпечення позову, відповідно до яких було накладено арешт на земельну ділянку площею 0,03 га розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ч.3 ст.154 ЦПК України заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу

З огляду на зазначене, суд вважає, за необхідне заходи забезпечення позову вжиті відповідно до ухвали Алуштинського міського суду від 13 травня 2010 року скасувати.

На підставі викладеного, керуючись ст.373, ст.ст.116,118,125 Земельного Кодексу України, ст.ст.10,11,60,154, 212-215 ЦПК України, суд

            ВИРІШИВ:  

  Позовні вимоги   ОСОБА_1 до Ізобільненської сільської ради, виконавчого комітету Ізобільненської сільської ради, Державного підприємства  «Алушта», третя особа: ОСОБА_3, Алуштинська державна нотаріальна контора про визнання права власності, про визнання рішення виконавчого комітету частково недійсним, про визнання державного акту на право постійного користування землею частково недійсним, про зобов’язання виконати певні дії –   задовольнити часково.  

Визнати рішення виконавчого комітету Ізобільненської сільської ради №295 від 31.10.2000 року «Про видачу державного акту на право постійного користування землею радгоспу-заводу «Алушта» недійсним в частині передачі земельної ділянки площею 0,03 га по АДРЕСА_1, що раніше передавалась в приватну власність ОСОБА_4.

Визнати Державний акт на право постійного користування землею, виданий Державному підприємству радгоспу-заводу «Алушта» відповідно до рішення виконавчого комітету Ізобільненської сільської ради №295 від 31.10.2000 року недійсним в частині передачі земельної ділянки площею 0,03 га по АДРЕСА_1, що раніше передавалась в приватну власність ОСОБА_4.

В інший частині позову ОСОБА_1 – відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, та зняти арешт з земельної ділянки площею 0,03 га розташовану за адресою: АДРЕСА_1 АР Крим, прийняті ухвалою суду від 13 травня 2010 року.  

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної республіки Крим через Алуштинський міський суд в порядку та строки, передбачені ст.ст. 294-296 ЦПК України.

  Суддя:                                          В.В.Хотянова