6 вересня 2006 року                                                                        м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі :

розглянувши справу за  позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про розірвання трудового договору, визнання формулювання причин звільнення з роботи таким, що не відповідає закону, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

в  с  т  а  н  о  в  и  л  а :

У липні  2003 року ОСОБА_1. звернулась із зазначеним  позовом, посилаючись на те, що з 1 лютого 2002 року вона працювала у приватного підприємця ОСОБА_2продавцем. 8 липня 2003 року вона подала заяву про звільнення з роботи за згодою сторін, проте наказом від 10.07.2003 року за №НОМЕР_1 була звільнена з роботи по п. 4 ст. 40 КЗпП України. Просила визнати формулювання причин звільнення її з роботи таким, що не відповідає закону, зобов”язати ОСОБА_2змінити формулювання причин звільнення з роботи на розірвання трудового договору за ст. 38 КЗпП України /за власним бажанням/, датою звільнення визнати день ухвалення рішення суду, стягнути з ОСОБА_2на її користь 925 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 185 грн. допомоги по тимчасовій непрацездатності, 92 грн. 50 коп. компенсації за невикористану відпустку та 500 грн. моральної шкоди.

Рішенням Бахмацького районного суду  від  8 грудня  2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 12 березня 2004 року,  позов задоволено частково. Визнано формулювання причин звільнення з роботи ОСОБА_1по п. 4 ст. 40 КзпП України таким, що не відповідає закону. Зобов”язано ОСОБА_2змінити формулювання причин звільнення з роботи  ОСОБА_1. на розірвання трудового договору за ст. 38 КЗпП України /за власним бажанням/. Датою звільнення визнано день ухвалення рішення суду. Стягнуто з ОСОБА_2на  користь ОСОБА_1. 925 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 185 грн. допомоги по тимчасовій непрацездатності, 92 грн. 50 коп. компенсації за невикористану відпустку, а всього 1202 грн. 50 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_2. просить скасувати ухвалені рішення суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та   процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно вимог ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За правилами ст.335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи скарги висновків суду не спростовують.

Рішення суду ухвалені з додержанням норм матеріального і  процесуального права. Підстав для їх скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 332, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу ОСОБА_2відхилити, а рішення Бахмацького районного суду від 8 грудня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 12 березня 2004 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.