Справа № 2-  276  2010 року

  РІШЕННЯ  

  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

«20» грудня 2010 року                       Алуштинський міський суд Автономної Республіки Крим

у складі:  

головуючого  судді Хотянової В.В.

при секретарі      Мельниковій А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду  міста Алушта цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, стягнення процентів за договором позики, -  

ВСТАНОВИВ:  

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3  суми боргу за договорами позики, стягнення процентів за договорами позики та судових витрат.

Вимоги мотивовані тим, що у період часу з жовтня 2005 по листопад 2008 року відповідачі взяли в неї в борг зі сплатою процентів за користування кредитом грошові кошти, про що свідчить власноруч написані розписки відповідачем ОСОБА_2  Свої зобов’язання по поверненню грошових коштів та сплату відсотків за користування кредитом ОСОБА_2 виконувала не належним чином, у зв’язку з чим позивач вимушена звернутися до суду з позовом про примусове стягнення з відповідачів суми боргу за договором позики та процентів за користування кредитом.

В судовому засіданні позивач та представник позивача повністю підтримала уточнені позовні вимоги та просять їх задовольнити,   стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 145 000 грн, проценти за договором позики 258 960 гривень, судові витрати 1 952 грн, а всього 405 912 гривень.

 Представник відповідача проти позову заперечує, посилаючись на те , що сторони  1.08.2009 року заключили договір позики та підписалди доповнення до договору. Відповідно до  договору, всі розписки ОСОБА_2 , написані нею до  01.08.2009 року визнаються  недійсними, та такими, що втратили юридичну силу. Після підписання зазначеного договору позивачка розписки порвала, але  після підписання договору  розписки склеїла та пред*явили їх до суду з позовом про стягнення боргу за договоарами позики. Крім того представник позивача зазначила, що позивачка пропустила строки позовної  давності, що є самостіною підставою для відмови у позові.

 Заслухавши позивача та її представника, представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог та на підставі доданих доказів.  

Обов’язок доказування відповідно зі статтею 10 ЦПК покладений на сторони у справі, а суд тільки сприяє всебічному та повному з’ясуванню обставин справи шляхом роз’яснення прав та обов’язків та сприяє в їхньому здійсненні. Крим того, відповідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  

Відповідно зі статтею 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні.    

На підставі наданих суду доказів встановлено, що у жовтні 2005р. між позивачем та відповідачем в усній формі був укладений договір займу, згідно умов якого останній одержав 3 000 доларів США. за умовою щомісячної сплати 10 відсотків від суми боргу.  

В підтвердження факту сплати грошей за договором відповідач надав позивачеві власноруч написану розписку.

Крім того в грудні 2006 року між позивачем та відповідачем в усній формі був укладений договір займу, згідно умов якого відповідач одержав від позивача 2 000 доларів США зі сплатою 10 відсотків щомісячно від суми боргу.

Крім того і листопада 2008 року відповідач взяла в борг у позивача ще 105 000 гривень зі сплатою 5 відсотків від суми боргу.

Зазначені факти підтверджуються власноруч написаними відповідними розписками.

Умову договору позики відповідач ОСОБА_2 систематично порушує, у зв’язку з чим, позивач вимушена звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зазначених сум боргу.

Відповідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другої сторони (позичальнику) грошові кошти, а останній зобов'язаний повернути в зазначений термін таку ж суму грошових коштів яка була їм одержана у власність. При цьому договір позики є реальним договором, оскільки відповідно до п.2 цієї статі він вважається укладеним тільки з моменту реальної передачі грошей.    

На підставі укладеного договору між сторонами виникли грошові зобов’язання.  

Цивільним законодавством встановлені загальні умови виконання зобов’язань, відповідно до яких: зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умовам договору і вимогам закону (ст. 526 ЦК України); якщо в зобов’язанні встановлено строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст. 530 ЦК України);  не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлене в договорі або законі (ст. 525 ЦК України).

Отже ухилення відповідача від виконання прийнятих на себе за договором позики зобов’язань не відповідає вимогам закону. Тому суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення загальної суми боргу за договором позики у сумі 145 000 гривень обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у зв'язку з чим вказана сума боргу підлягає примусовому стягненню з відповідача на користь позивача.  

Більш того, відповідно до ст. 625 ЦК України, - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки між сторонами не передбачалися особливі умови і порядок настання відповідальності за невиконання відповідачем зобов’язання, то у даному випадку слід застосувати заходи відповідальності, передбачені законом.

При таких обставинах суд вважає, що окрім загальної суми боргу за договором позики стягненню з відповідача підлягає також сума відсотків, розрахунок яких наданий відповідачем.  

Враховуючи принцип дизпозитивності судового процесу та відсутність з боку відповідача обґрунтованих доказів помилковості розрахунку позивача або спростування такого розрахунку, суд не має достатніх підстав ставити наведені у розрахунку суми інфляційних витрати та відсотків під сумнів, а тому вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 на корить позивача ОСОБА_1 проценти за договором позики у розмірі 258 960 гривень.

Стосовно вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів зазначених сум суд вважає, що зазначені суми підлягають стягненню тільки з відповідача ОСОБА_2 і не підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_3, оскільки в судовому засіданні і це не заперечується сторонами по справі, ОСОБА_3 лише усно повідомив позивача про можливість у разі невиконання ОСОБА_2 свого зобов’язання по поверненню суми боргу відповідати разом з ОСОБА_2 по поверненню зазначеного боргу

Відповідно зі статтею 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

При зверненні до суду позивачем були сплачені судові витрати на загальну суму 1 952 грн.

Тому суд вважає необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача судові витрати у розмірі 1 952 гривні..  

При  визначені розміру заборгованності за договорами позики та процентів позивач  враховувала  курс доллару до української грівни як 8 грн за 1 доллар, відповідно до довідку про відношення курсу долару США до української грівни 1 долар становить 8 грн01 коп, але з урахуванням того, що позивачі розмір позовних вимог не збільшили, то суд приймає до уваги розрахунок, наданний позивачем 12.07.2010 року.

Суд також не приймає до уваги доводи  представника відповідача про те, що позивач пропустила строки позовної давності, так як в розписках не заначений остаточний час повернення боргу.  

Суд також не приймає до уваги договір  позики від 01.08.2009 року  та додаткову угоду до договору, так як в додатковій угоді не зазначено які розписки , якого змісту,  видані ОСОБА_2 на ім*я ОСОБА_4  необхідно вважати недійсними.  

  На підставі висловленого та керуючись статтями 525, 526, 533, 611, 625,1046 -1049 ЦК України,  ст. ст. 10, 11, , 212-215, 218  ЦПК України, суд  

ВИРІШИВ:  

       Позовні вимоги    ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором  позики, стягнення  процентів за договором позики -  задовольнити частково.,

Стягнути з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованність за договором позики у   розмірі  145 000 грн,   проценти за договором позики   258960 грн  , судові витрати   1952 грн  , а всього   405 912 грн.  

 В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором  позики, стягнення  процентів за договором позики – відмовити.

 Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку через Алуштинський міський суд  до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

       Суддя: