ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.12.2010 року Справа № 30/166-10
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)
суддів: Джихур О.В., Лисенко О.М.
при секретарі: Ковзикові В.Ю.
за участю представників сторін:
позивача –Ребрикова М.В., дов. № б/н від 20.12.2010р.;
відповідача –ОСОБА_1., нотаріально-посвідчена довіреність № 81 від 21.01.2010р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи –підприємця ОСОБА_3, м.Кривий Ріг
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2010 року
у справі № 30/166-10
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Ірен”, м.Донецьк
до фізичної особи –підприємця ОСОБА_3, м.Кривий Ріг
про зобов’язання повернути товар та стягнення 106 018,00 грн.
В судовому засіданні 22.12.2010р. було оголошено перерву до 22.12.2010р. до 14.45 години (ст.77 ГПК України).
В судовому засіданні, було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2010р. (суддя Євстигнеєва Н.М.) по справі № 30/166-10 позов товариства з обмеженою відповідальністю “Ірен”, м.Донецьк (далі –ТОВ “Ірен”) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Кривий Ріг (далі –ФОП ОСОБА_3.) про зобов’язання повернути товар та стягнути 106 018,00 грн. було задоволено частково, зобов’язано відповідача повернути позивачу товар згідно переліку прийнятий на зберігання по договору б/н від 01.12.2008р. по акту приймання-передачі від 01.12.2008р. в кількості 26 одиниць на загальну суму 212 036 грн.; стягнено з відповідача на користь позивача 42 407 грн. 20 коп. штрафу, 3180 грн. 54 коп. витрат по держмиту, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті позовних вимог –відмовлено.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору відповідального зберігання від 01.12.2008 року в частині своєчасного повернення товару, частковим задоволенням позовних вимог по стягненню штрафу –ненаданням позивачем доказів того, що йому спричинені значні збитки неналежним виконанням зобов’язання, а також застосуванням судом положень ч.3 ст.551 ЦК України, п.1 ст.223 Господарського кодексу України, п.3 ст.83 ГПК України.
Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, його оскаржує в апеляційному порядку відповідач по справі –ФОП ОСОБА_3, м.Кривий Ріг, посилається на порушення господарським судом при його прийнятті норм матеріального та процесуального права, на неповне з’ясування обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, зокрема:
- господарським судом не було зобов’язано сторін по даній справі провести звірку розрахунків, що, на думку відповідача, підтвердило б відсутність будь-якої заборгованості, оскільки відповідачем надані документи, які підтверджують факт сплати грошових коштів за товар, який знаходився на відповідальному зберіганні;
- господарським судом прийнято рішення за відсутності відповідачки не повідомленої належним чином про час та місце судового засідання.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач по справі –ТОВ “Ірен” м.Донецьк –проти задоволення апеляційної скарги заперечує, посилаючись на відповідність оскаржуваного судового рішення вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
25.05.2010р. до господарського суду Дніпропетровської області звернулось ТОВ “Ірен” м.Донецьк з позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_3 212 036 грн. 00 коп. вартості меблів переданих на відповідальне зберігання, 106 018 грн. 00 коп. штрафу за несвоєчасне повернення товару, переданого на відповідальне зберігання (а.с.2-4, т.1).
В подальшому, 15.07.2010р. позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з заявою про зміну предмету позовних вимог, в якій просив суд зобов’язати відповідача повернути переданий на відповідальне зберігання товар в кількості 26 одиниць на суму 212 036 грн.; стягнути з відповідачки штраф в сумі 106 018 грн. за несвоєчасне повернення товару; стягнути витрати по справі (а.с.41-42, т.1). Зазначену заяву було прийнято до розгляду господарським судом.
При цьому позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 01.12.2008р. між ТОВ “Ірен” м.Донецьк (“поклажодавець” за договором, позивач по справі) та ФОП ОСОБА_3 (“зберігач” за договором, відповідач по справі, скаржник) був укладений договір відповідального зберігання № б/н, відповідно до якого “поклажодавець” передає, а “зберігач” приймає та зобов’язується зберігати переданий у відповідності до умов даного договору товар, який належить “поклажодавцю”; передача товару здійснюється згідно з актом приймання-передачі, який є невід’ємною частиною договору; “зберігач” не має права користуватися переданим йому за цим договором товаром (п.п.1.1, 1.2, 1.4 договору (а.с.11-12, т.1)).
Згідно з п.2.1 договору “зберігач” зобов’язаний оглянути й прийняти на відповідальне зберігання товар по акту приймання-передачі протягом 1 дня з моменту підписання цього договору; повернути товар по акту приймання-передачі “поклажодавцю” за першою письмовою вимогою “поклажодавця” або за закінченням строку дії даного договору. “Зберігач “ не має права без згоди “поклажодавця” користуватися переданим на відповідальне зберігання товаром.
Пунктом 3.1 договору сторони визначили, що “поклажодавець” зобов’язаний передати товар по акту приймання-передачі “зберігачу” протягом 1 дня з моменту підписання цього договору; прийняти переданий на зберігання товар по закінченні строку дії цього договору.
Пунктом 4.1 визначено, що відповідальне зберігання товару “поклажодавця” здійснюється “зберігачем” безоплатно.
Пунктом 5.2 договору сторони передбачили майнову відповідальність “зберігача” за несвоєчасне повернення товару з відповідального зберігання у вигляді штрафу в розмірі 50% від вартості переданого на зберігання товару.
Пунктом 6.1 сторони визначили строк дії договору –з моменту підписання обома сторонами, зазначеної на першій сторінці договору до 31.12.2009р.
На виконання умов договору позивачем відповідачу був переданий товар згідно акту приймання-передачі від 01.12.2008р., який є додатком № 1 до договору відповідального зберігання. Зазначений акт підписаний сторонами без будь-яких зауважень щодо якості, кількості, вартості товару та завірений печатками (а.с.13, т.1). При цьому в зазначеному акті сторони визначили кількість, асортимент та вартість переданого на зберігання товару, зі сторони відповідача зазначений акт підписано без будь-яких зауважень щодо стану товару, його якості, вартості тощо.
Факт отримання товару на зберігання не спростовується відповідачем жодним доказом в розумінні ст.ст.32, 33, 36 ГПК України.
Протягом березня 2010р. позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про повернення товару, що підтверджуються телеграмою від 16.03.2010р. (а.с.21, т.1), листом-вимогою № 33 від 25.03.2010р., яка була надіслана позивачу 27.03.2010р. (а.с.22, 27, т.1). Докази надсилання зазначених вимог містяться в матеріалах справи; факт отримання цих вимог не спростовується скаржником жодним доказом відповідно до ст.33 ГПК України, відсутні в матеріалах справи, не надавались судам обох інстанцій відповідачкою.
Відповідач товар на вимогу позивача, який знаходився на відповідальному зберіганні, не повернув, доказів протилежного згідно зі ст.ст.32, 33, 36 ГПК України матеріали справи не містять, такі докази не надавались скаржником в ході розгляду справи судами обох інстанцій.
Докази розірвання, зміни, визнання недійсним договору від 01.12.2008р. про відповідальне зберігання відсутні в матеріалах справи, не надавались сторонами судам обох інстанцій згідно зі ст.33 ГПК України.
Згідно з частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Частиною 1 ст.938 ЦК України визначено, що зберігач зобов’язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договору зберігання.
Статтею 953 ЦК України встановлено, що зберігач зобов’язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Враховуючи викладене, господарським судом зроблено правильний та обґрунтований висновок щодо зобов’язання відповідача повернути позивачу товар згідно переліку в кількості 26 одиниць на суму 212 036 грн. та стягнення штрафу в меншому розмірі, ніж просив позивач –в сумі 42 407 грн. 20 коп., з урахуванням права господарського суду передбаченого п.3 ст.83 ГПК України та з урахуванням загальних засад цивільного законодавства –принципів справедливості, добросовісності та розумності.
Доводи скаржника щодо оплати зазначеного товару та наявністю акту звірки взаємних розрахунків між сторонами, яким підтверджується відсутність заборгованості відповідача перед позивачем то вони не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки: по-перше, договір зберігання від 01.12.2008р. не містить будь-яких умов щодо можливості придбання відповідачкою у власність меблів, які передані на схов; по-друге, оплата за платіжним дорученням, які здійснено СПД ОСОБА_4 на рахунок позивача (а.с.42-58, т.2) не приймаються, оскільки за договором зберігання від 01.12.2008р. відповідачка зобов’язана була повернути меблі в натурі, а правовідносини за дилерським договором не знаходяться в певному причинному зв’язку з правовідносинами зберігання за договором від 01.12.2008р., докази протилежного відсутні; по-третє, наданий до справи в якості додаткового доказу скаржником договір довірення № 1 від 01.12.2008р. не приймається в силу ст.101 ГПК України та абзацу 2 п.9 Роз’яснень Президії Вищого господарського суду України від 28.02.2002р. № 04-5/366 (зі змінами та доповненнями), оскільки скаржником не надано жодного доказу в розумінні ст.ст.32, 33, 36 ГПК України на обґрунтування причин поважності ненадання договору довірення суду першої інстанції, а також з урахуванням того, що договір зберігання від 01.12.2008р. взагалі не передбачав будь-яких розрахунків між позивачем та відповідачем. За цих же підстав і не приймаються апеляційною інстанцією акт звірки, на які посилається скаржник (а.с.88, т.1).
Посилання скаржника на те, що нею сплачена вартість меблів, що знаходяться на зберіганні не приймається, оскільки довіреностями самої відповідачки підтверджується, що вона її оплатила по певним рахункам та повністю отримала у позивача, що підтверджується наступними документами:
- так, меблі по рахунку СФ-000389 від 15.04.2009р. була оплачена платіжним дорученням № 74 та отримана відповідачкою за її довіреністю № 498092 (а.с.136, 137, т.2, а.с.86, т.1);
- меблі по рахунку СФ-000056 були отримані та сплачені відповідачкою за платіжним дорученням № 05 (а.с.89, т.1), що підтверджується накладною та довіреністю (а.с.132, 135, т.2);
- меблі оплачені по рахунку № СФ-0000671 (платіжні доручення №№ 66, 42 (а.с.90, т.1) було отримано за довіреністю від 28.01.2010р. (а.с.140, 141, т.2);
- меблі оплачені за платіжним дорученням № 21 згідно з рахунком СФ-0001521 було отримано відповідачкою за довіреністю № 498087 (а.с.135, т.2; а.с.95, т.1).
Посилання скаржника на те, що справу було розглянуто за її відсутності, а також на те що її не було повідомлено належним чином про час та місце судових засідань спростовуються матеріалами справи. А саме, відповідачку повідомлялось про час та місце судових засідань за адресою, зазначеною в довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.38-39, т.1), з якої до суду повертались поштові відправлення (а.с.37, 45, т.1).
Враховуючи викладене, правові підстави щодо зміни або скасування оскаржуваного судового рішення відсутні, рішення господарського суду відповідає вимогам закону, матеріалам, обставинам справи.
Керуючись ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2010р. по справі № 30/166-10 –залишити без змін; апеляційну скаргу фізичної особи –підприємця ОСОБА_3, м.Кривий Ріг –залишити без задоволення.
Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Головуючий О.М. Виноградник
Судді О.В. Джихур
О.М.Лисенко
Повний текст постанови складено 27.12.2010р.