УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2010 року м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області в складі :
головуючого – Стана І. В.,
суддів – Симаченко Л. І., Лізанця П. М.,
з участю прокурора – Міцовди К.,
засуджених - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцію старшого помічника прокурора Тячівського району та захисника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 на вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 30 вересня 2010 року.
Цим вироком
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець смт. Солотвино Закарпатської області , судимий:
- 22 вересня 2004 року Тячівським районним судом Закарпатської області за ч. 2 ст. 185 КК України на три роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком один рік;
- 2 березня 2005 року Тячівським районним судом Закарпатської області за ч. 3 ст. 185 КК України на три роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком один рік;
- 6 листопада 2006 року Тячівським районним судом Закарпатської області за ч. 1 ст. 296 КК України на два роки обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строку два роки,
засуджений за ч. 2 ст. 296 КК України на два роки позбавлення волі;
за ч. 3 ст. 185 КК України на чотири роки позбавлення волі;
за ч. 2 ст. 186 КК України на п’ять років позбавлення волі;
за ч. 3 ст. 152 КК України на дев’ять років позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю вчинених злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_1 призначено дев’ять років позбавлення волі.
За ч. 2 ст. 153 КК України – виправданий.
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець м. Дальньореченськ, Приморського краю Російської Федерації, судимий:
- 6 листопада 2006 року Тячівським районним судом Закарпатської області за ч. 3 ст. 185 КК України на три роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком один рік;
- 8 лютого 2007 року Тячівським районним судом Закарпатської області за ч. 3 ст. 185 КК України на чотири роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком один рік і шість місяців;
- 27 листопада 2007 року Тячівським районним судом Закарпатської області за ч. 2 ст. 186 КК України на чотири роки один місяць позбавлення волі, ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 27 березня 2008 року на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком два роки,
засуджений за ч. 2 ст. 296 КК України на два роки позбавлення волі
за ч. 3 ст. 185 КК України на чотири роки позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю вчинених злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 призначено чотири роки позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України до покарання призначеного за цим вироком повністю приєднано покарання за вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2007 року і остаточно ОСОБА_2 призначено вісім років і один місяць позбавлення волі.
Запобіжний захід засудженим залишено попередній – тримання під вартою.
Цивільний позов прокурора задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь фінансового відділу Тячівської районної державної адміністрації 624 гривні 30 копійок.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілої моральну шкоду в сумі 30 000 гривень, матеріальну шкоду в сумі 268 гривень 40 копійок, судові витрати в сумі 500 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Закарпатській області судові витрати за проведення товарознавчих експертиз в сумі 3 123 гривні 50 копійок.
Речові докази, зазначені в постанові слідчого а. с. – постановлено повернути потерпілій ОСОБА_4, на а. с. – знищити, срібний ланцюжок – повернути ОСОБА_2
Згідно з вироком суду злочини було вчинено за таких обставин:
В ніч з 28 березня на 29 березня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за попередньою змовою шляхом злому вхідних дверей проникли в будинок потерпілого ОСОБА_6, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, звідки таємно викрали особисті речі потерпілого на загальну суму 3 160 гривень.
5 квітня 2009 року о 1 - й годині вони ж в під’їзді № 1 будинку № АДРЕСА_2, будучи в стані алкогольного сп’яніння, грубо порушуючи громадський порядок, проявляючи явну неповагу до суспільства, що супроводжувалась особливою зухвалістю, в присутності сторонніх осіб безпричинно пристали до потерпілого ОСОБА_7, який зробив їм зауваження з приводу неналежної поведінки та нанесли йому удари руками по обличчю, заподіявши фізичний біль.
Цього ж дня о 1- й годині ОСОБА_1 разом з невстановленою слідством особою, будучи в стані алкогольного сп’яніння, в смт. Солотвино напроти будинку № 10 по вул. Репіна схопили потерпілу ОСОБА_4, силоміць потягнули в поле та неподалік залізничної колії ОСОБА_1 із застосуванням фізичного насильства, що виразилось у нанесенні ударів потерпілій по різним частинам тіла, згвалтував її, після чого разом з невстановленою слідством особою відкрито викрали у ОСОБА_4 2 срібні каблучки загальною вартістю 137 гривень 50 копійок.
В апеляції та доповненні до неї прокурор просить вирок суду скасувати, справу направити на новий судовий розгляд у зв’язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та неправильним застосуванням кримінального закону. Зазначає, що судом необгрунтовано відкинуто показання потерпілої ОСОБА_4, свідка ОСОБА_9 не прийнято до уваги інші докази та безпідставно виправдано ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 153 КК України, а ОСОБА_2 - за ч. 2 ст. 153 ч. 3 ст. 152, ч.2 ст. 186 КК України. Мотивувальна частина вироку не відповідає резолютивній, в якій не зазначено з яких підстав і за яким обвинуваченням виправдано ОСОБА_2. Крім того, в мотивувальній частині вироку зазначено, що дії засуджених слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 185 КК України, а в резолютивній – за ч. 3 ст. 185 КК України, при цьому у вироку помилково зазначено кваліфікуючу ознаку - повторність, яка досудовим слідством їм в обвинувачення не ставилась.
Захисник ОСОБА_3 в апеляції порушує питання про скасування вироку в частині призначеного покарання внаслідок його суворості. Вказує, що судом не було враховано, що засуджений винність у вчиненні крадіжки та хуліганства визнав, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, повернув викрадене.
Заслухавши доповідь судді, промову прокурора, яка підтримала апеляцію; пояснення засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які просили скасувати вирок з підстав, зазначених в апеляції захисника ОСОБА_3 та у зв’язку із незаконним засудженням за ч. 2 ст. 296 КК України, а ОСОБА_1 і за ч. 2 ст. 186 та ч. 3 ст. 152 КК України; перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора на вирок та захисника ОСОБА_10 на постанову підлягають задоволенню, апеляція захисника ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вирок в усякому разі підлягає скасуванню, якщо при розгляді справи були допущені такі порушення кримінально – процесуального закону, які унеможливили постановлення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
З матеріалів справи вбачається, що судове слідство по справі проведено поверхово та однобічно. Зібрані докази перевірені в порушення вимог ст. 67 КПК України без належного аналізу об’єктивності й правдивості джерела кожного доказу, аналізу доказів з точки зору суперечливості чи достовірності, повноти або неповноти, наявності чи відсутності логічного зв’язку між ними та в сукупності з іншими дослідженими по справі доказами. Як наслідок вирок не відповідає вимогам ст. ст. 323, 324 КПК України, є немотивованим і не містить належного обґрунтування висновків щодо доведеності винності, виправдування, кваліфікації дій засуджених, призначення виду і розміру покарання.
Мотивувальна частина вироку не відповідає резолютивній. В ній не зазначено з яких підстав і за яким обвинуваченням виправдано ОСОБА_2. Так, з матеріалів вбачається, що справа надійшла до суду з обвинувальним висновком про обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 296 , ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 153 та ч. 3 ст. 152 КК України, а засуджено його за ч. 2 ст. 296 та
за ч. 3 ст. 185 КК України, щодо решти обвинувачення судом рішення не прийнято. ( т. 2 а. с. 227 – 246, т. 5 а. с. 34 – 38 ).
При цьому, як це вбачається з вироку, докази щодо обвинувачення засуджених за зґвалтування та задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства судом були проаналізовані вибірково, без врахування їх аналізу в сукупності. Більша частина доказів обвинувачення взагалі залишилась поза аналізом та оцінкою суду.
Судом не наведено переконливих мотивів, з яких він відкинув показання потерпілої ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_9 про участь ОСОБА_2 у даних злочинах. Зазначаючи у вироку, що на місці події були ОСОБА_1, ОСОБА_9 та ОСОБА_2, суд з посиланням на те, що останній найменше підпадає під описання потерпілої, яке вона дала в своїх перших поясненнях, виправдав його. При цьому всупереч пред’явленому обвинуваченню зазначив у вироку, що ОСОБА_1 вчинив злочини проти статевої свободи та недоторканості у присутності невстановленої слідством особи, яка приєдналась до вчинення пограбування потерпілої. Разом з тим, жодних процесуальних рішень щодо цієї невстановленої особи суд не прийняв, що свідчить про надуманість таких висновків. До того ж, суд не дав оцінки та не зазначив мотивів, з яких відкинув показанням потерпілого ОСОБА_7, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 в сукупності з показаннями потерпілої ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_9, з яких вбачається, що 4 квітня 2009 року о 24 – й годині засуджені та ОСОБА_9 прийшли в будинок №АДРЕСА_2, де знаходилась і потерпіла. Засуджені намагались викликати з квартири ОСОБА_15 дівчат, а коли ті відмовились вийти влаштували бійку із сусідом та, побачивши ОСОБА_4, яка вийшла з будинку, щоб йти додому, пристали до неї, почали бити та тягнути у бік залізничної колії. ОСОБА_9 залишив їх, а ранком на його запитання вони відповіли, що зґвалтували ОСОБА_4. ( т.1 а. с.74 – 76, 77 – 79, 82 – 83, 86 - 88,89 – 91, 95 – 96,97 – 99, 218 – 219, ).
Вирок містить загальні посилання на докази без їх аналізу і не містить оцінки цих доказів з точки зору, що саме вони доводять чи спростовують, а тому вважати його мотивованим не представляється можливим.
Крім того, при кваліфікації дій засуджених за вчинення крадіжки суд в мотивувальній частині кваліфікував їх дії за ч. 2 ст. 185 КК України, а в резолютивній – за ч. 3 ст. 185 КК України. При цьому зазначив кваліфікуючу ознаку - повторність, яка досудовим слідством в обвинувачення засудженим не ставилась.
Отже, доводи, наведені в апеляції прокурора та доповненні до неї є обгрунтованими і підлягають задоволенню.
Допущені порушення кримінально – процесуального закону є істотними та такими, що перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований та справедливий вирок. За таких обставин вирок суду підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, під час якого суду першої інстанції слід усунути зазначені недоліки, належно дослідити зібрані по справі докази, перевірити викладені в апеляціях і доповненнях до них доводи та в залежності від встановленого прийняти рішення, яке б відповідало вимогам закону.
Що стосується доводів захисника ОСОБА_3 про невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого ОСОБА_2 внаслідок його суворості, то вони не заслуговують на увагу, оскільки останній згідно з даними довідки ВОЇ УМВС України в Закарпатській області тричі судимий, злочини вчинив під час іспитового строку за попереднім вироком.
Керуючись ст. ст. 365, 366, 374 КПК України, апеляційний суд Закарпатської області
Ухвалив :
Апеляцію прокурора задовольнити. Апеляціїю захисника ОСОБА_3 – залишити без задоволення.
Вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 30 вересня 2010 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду.
Судді: