УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого – судді Котік Т.С.
суддів Косигіної Л.М., Микитюк О.Ю.
з участю секретаря Порохні М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 21 жовтня 2010 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа орган опіки і піклування Житомирської міської ради про визнання недійсним договору дарування, -
в с т а н о в и л а :
В лютому 2010 року позивачі звернулися до суду з вказаним позовом, вимоги за яким уточнили (а.с. 48,49). В обґрунтування вимог зазначали, що договір дарування будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_2 від 09.09.2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено з порушенням прав неповнолітнього ОСОБА_3, який зареєстрований у спірному жилому приміщенні.
Також, позивач ОСОБА_5 вказує на те, що будинок, який подарований його дружиною, належав і йому, оскільки був спільним сумісним майном подружжя. Підписуючи заяву у нотаріуса, він вважав, що дає згоду на відчуження тільки Ѕ частини будинку.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 21 жовтня 2010 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до того ж суду іншим суддею. Зазначає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом першої інстанції не повно з’ясовані обставини справи та не надано належної оцінки зібраним доказам.
Вислухавши доводи осіб, які з’явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного .
Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували в шлюбі з 20.06.1947 року (а.с. 6).
_______________________________________________________________________________
Справа №22ц-7777 Головуючий в суді 1-ї інстанції Костенко С.М.
Категорія 21 Суддя – доповідач Котік Т.С.
2
22.07.1975 року ОСОБА_5 придбала будинок з належними надвірними будівлями по АДРЕСА_2 (а.с.37, 38). В 1998 році на ім’я ОСОБА_5 видано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, на якій розташований вказаний будинок (а.с.39).
Відповідно до вимог ст. 22 КпШС України вказаний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбаний в період шлюбу. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
09 серпня 2008 року ОСОБА_5 подарувала зазначений будинок та земельну ділянку на якій він розташований ОСОБА_1 (а.с.10).
На час відчуження будинку, в ньому були зареєстровані ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7- син позивача та власника будинку, ОСОБА_2 – онука позивача та власника будинку, неповнолітній син ОСОБА_2 – ОСОБА_3 (а.с. 7,15).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вказаним правочином порушені права неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який разом з матір’ю ОСОБА_2 зареєстрований в будинку по АДРЕСА_2, та є членом сім’ї власника жилого приміщення, а отже має право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником. Зазначений правочин, на думку суду, обмежує права та охоронювані законом інтереси дитини, а тому при вчиненні правочину необхідно було витребувати згоду органу опіки та піклування.
Проте, з такими висновками суду не можна погодитися, виходячи з наступного.
Відповідно до частин 2,3 ст.18 Закону України „Про охорону дитинства” діти – члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним жилим приміщенням нарівні з власником або наймачем.
За змістом ст. 156 ЖК України члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
До членів сім’ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч.2 ст. 64 ЖК України, тобто дружина (чоловік) власника квартири, їх діти і батьки, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем (власником) і ведуть з ним спільне господарство.
Як встановлено судом, ОСОБА_2 є онукою ОСОБА_5 та ОСОБА_4 В будинку по АДРЕСА_2 зареєстрована з 08.05.2007 року разом з неповнолітнім сином ОСОБА_3 (а.с.15).
При розгляді справи в апеляційній інстанції, ОСОБА_2 пояснила, що перебуває в шлюбі, проживає за вказаною адресою разом з неповнолітнім сином та чоловіком ОСОБА_8, а отже має власну сім’ю.
3
ОСОБА_2 та її неповнолітній син, також не визнавалися членами сім’ї власника будинку ОСОБА_5 в судовому порядку, а тому не могла бути членом сім’ї власника будинку в розумінні ч.2 ст.64 ЖК України.
Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є власником ј частини квартири АДРЕСА_1, а отже забезпечена житлом разом з неповнолітнім сином (а.с.110).
Вказану обставину суд безпідставно не прийняв до уваги, зазначивши, що право власності ОСОБА_2 набула будучи неповнолітньою, та на час посвідчення договору дарування не проживала в зазначеній квартирі.
З огляду на викладене, суд прийшов до помилкового висновку про те, що договір дарування від 09.09.2008 року суперечить правам та законним інтересам малолітньої дитини, та задовольнив вимоги ОСОБА_2 Рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2
Відповідно до вимог ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків встановлених законом.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.19 постанови „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” обставини, щодо яких помилилася сторона правочину мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 та визнаючи недійсним договір дарування вказаного будинку, суд першої інстанції правильно виходив з вищезазначених вимог, та прийшов до обґрунтованого висновку про те, що волевиявлення ОСОБА_4 було направлено на відчуження половини будинку, який перебував у подружжя в спільній сумісній власності. В силу свого віку (ІНФОРМАЦІЯ_2) ОСОБА_4 розумів, що дає згоду на відчуження лише половини будинку, оскільки його дружина виявила бажання щоб догляд за нею здійснювала її племінниця ОСОБА_1 Він же, в свою чергу, не потребував догляду, оскільки за ним та його сином доглядала онука ОСОБА_2 Окрім того, іншого жилого приміщення ОСОБА_4 не має, а тому не міг позбавити себе єдиного житла.
Однак, визнаючи правочин недійсним в цілому, суд не звернув уваги на положення ст. 217 ЦК України. За змістом якої, правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 належав житловий будинок в рівних частках, а отже кожен із них мав право розпорядитися цим майном на власний розсуд.
Окрім того, сам позивач ОСОБА_4 пояснював, що він надав свою згоду на відчуження ОСОБА_5 своєї частини.
4
З урахуванням викладеного, у суду не було підстав для визнання недійсним договору дарування від 09.09.2008 року в цілому. Рішення суду в частині задоволення вимог ОСОБА_5 підлягає скасуванню з ухвалення нового - про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та визнання недійсним договору дарування від 09.09.2008 року в Ѕ його частині.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що позивачі пропустили строк звернення до суду є безпідставними.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки. Спеціальна позовна давність на вказані правовідносини не розповсюджується.
Також, є безпідставними доводи апеляційної скарги з приводу того, що суд не залучив до участі в справі представника КВЖРЕП-6 та приватного нотаріуса, який посвідчував договір дарування. Пояснення вказаних осіб не мають правового значення для вирішення вказаного спору, та суд не вирішував питання про їх права та обов’язки.
Керуючись ст.ст.209, 218, 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 21 жовтня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 за безпідставністю.
Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити частково.
Визнати недійсним в Ѕ частині, договір дарування будинку та земельної ділянки, розташованих в АДРЕСА_2, укладеного 09 вересня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, посвідченого 09 вересня 2008 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованого в реєстрі №6219.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 432 грн.14 коп. судового збору та 60 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Судді