Справа № 2-2646/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

 22грудня 2010 року Солом’янський районний суд м. Києва

в складі: головуючого  судді -  Букіній О.М.  

при секретарі                          - Дімаковій Г.О.  

 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Тандем-Авто» про стягнення компенсації за невикористану відпустку та компенсацію за час затримки розрахунку, -

-

В С Т А Н О В И В:

 В квітні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В ході розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 3577, 01грн. та середній заробіток за затримку в розрахунку при звільненні за період з вересня 2009 року по день ухвалення рішення у справі та витрати на правову допомогу в розмірі 3 694,00 грн.

Обґрунтовуючи вимоги позивач зазначив, що з 03.09.2009 року вона була звільнена з посади  заступника генерального дитректора ТОВ «Тандам –Авто» згідно з п. 1 ч.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін.

Позивач посилається, що  при звільненні  їй не було нараховано та виплачено компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 3577,01  грн., а тому просила стягнути з відповідача.

Також позивачка просила посилаючись на норми ст.. 117 КЗпП України стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні  за період з вересня 2009 року по день ухвалення рішення у справі , виходячи з розрахунку середньомісячної заробітної плати в розмірі 10 410, 11 грн.  

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.  

Представник  відповідача в судовому засіданні   позовні вимоги в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку визнав  та проти їх задоволення не заперечував.

Що стосується вимог позивача про стягнення середнього заробітку за затримку в розрахунку заперечував посилаючись на необґрунтованість заявлених позовних вимог. Також посилався на те, що позивачем пропущено встановлений законом строк на звернення до суду з вимогою про стягнення відповідної компенсації. Також вважає, що правових підстав для стягнення витрат на правову допомогу не має, оскільки позивачем не надано доказів того, що він поніс витрати в розмірі 3 694,00 грн. Просив в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

В судове засідання призначене на 22.12.2010 року відповідач не з»явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений наленим чином про причини неявки суд до відома не поставив.  

Вислухавши думку позивача, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності відповідача на підставінаявних матеріалів справи.

 Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та вивчивши письмові докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.  

Судом встановлено, що позивач згідно з наказом № 81-к від 03.09.2009 року  позивачку було звільнено з 03.09.2009 року з посади заступника Генерального директора ТОВ «Тандем-Авто» за угодою сторін , згідно ст.36 п.1 ст.КЗпП України ( а.с. 6).

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Встановлено, що позивачу при звільненні було нарахована заробітна плата, яка була виплачена в жовтні 2009 року, що не заперечувалося сторона в судовому засіданні.

В судовому засіданні також не заперечувалося сторонами, що при звільнені позивачу не було виплачено компенсації за невикористану відпустку в розмірі 3 577,01 грн.

Як вбачається з пояснень сторін та матеріалів справи вказана компенсація була нарахована, проте в строки зазначені в ст. 116 КЗпП України виплачена не була у зв»язку з крутним матеріальним становищем відповідача.

З матеріалів справи встановлено, що відповідачем було направлено лист позивачу про необхідність з»явитмся за отримання компенсації за невикористану відпустку лише в квітні 2010 року та повторно в червні 2010 року, що не заперечувалося сторонами в судовому засідання.

З пояснень представника позивача встановлено, що позивач не з»явися на вимогу відповідача за отримання компенсації відповідної компенсації, оскільки вважав, що відповідач повинен був здійснити повний розрахунок належних позивачу виплат , зокрема, матеріальної допомоги при звільненні відповідно до колективного договору та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Враховуючи те, що між сторонами відсутній спір щодо суми компенсації за невикористану відпустку та те, що дана компенсація на даний час не виплачена, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3 577,01 грн. компенсації за невикористану відпустку.

Що стосується спірних питань сторін щодо стягнення середнього заробітку за затримку в розрахунку при звільненні слід зазначити.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу працівнику при звільненні сум, при цьому не має значення, нараховані чи не нараховані вони до виплати, наступає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.  

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Однак при розгляді спорів за правилами ст.ст. 116,117,237-1 КЗпП України про строки розрахунку при звільнення та відповідальність за його затримку мають  застосовуватися відповідні норми гл.ХУ цього Кодексу, у тому числі ті, якими регулюються строки звернення до суду, межі  оплати часу затримки розрахунку при звільненні.

Передбачений ст.233 КЗпП України тримісячний строк звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору обчислюється з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Виходячи з обставин справи, позивачу стало відомо про порушення його прав щодо виплати компенсації за невикористану відпустку  під час звільнення, яке відбулось 03.09.2009року , з часу якого і слід відраховувати строки звернення.

Посилання представника позивача про непоширення строків позовної давності на вимоги про відповідальність за затримку розрахунку, які він вважає такими, що випливають із порушення особистих прав на оплату праці та до яких відповідно до п.1 ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність не застосовується, судом не приймаються, оскільки законодавством України про працю врегульовано питання оплати праці та строки її виплати. Тому при вирішення спорів із цього питання слід керуватися не загальними положеннями цивільного права, а відповідними нормами законодавства, що регулюють дані правовідносини.

Звідси випливає, що відповідно до правил ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавством про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Але відповідальність у вигляді обов’язку провести виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди застосовується при зверненні до суду з відповідними вимогами у встановлені строки або їх поновлені при наявності поважних причин.

Суд вважає можливим поновити позивачу строк для звернення до суду з огляду на посилання представника позивача про своєчасне звернення позивачки, але повернення позову через недоліки, які позивачка, не будучи юридично освіченою, належним чином не виправила. Такі обставини вказують на те, що позивачка не ставилася зневажливо до питання про захист свого права, тому з урахуванням цього та з поваги до захисту порушених прав позивачки як працівника суд  вирішує питання поновлення строку на її користь.

Відповідно до довідки ТОВ «Тандем-Авто» середня заробітна плата позивача складає 10 410,11 грн.( а.с. 51).

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середня заробітна плата за час затримки розрахунку за один місяць в розмірі 10410,11 грн.

Згідно постанови  Пленуму Верховного Суду України N 13 від 24.12.1999 року  «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність  за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі,  якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку  дійде  суд, що розглядає справу.  При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за  час  затримки розрахунку  з урахуванням спірної суми,  на яку той мав право,  частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Враховуючи дані роз’яснення та конкретні обставини справи щодо розміру заявлених та задоволених вимог, тривалості порушення відповідачем прав позивача та незначного розміру невиплаченої компенсації за невикористану відпустку порівняно із середнім заробітком, час звернення позивачки до суду за вирішенням спору - через  півроку після звільнення, а також ту обставину, що виплата середнього заробітку є мірою відповідальності за затримку розрахунку, зменшення якої є правом суду, суд приходить до висновку про визначення розміру компенсації в сумі 10 410,11 грн. та на підставі цього відхилення позовних вимог про виплату позивачці середнього заробітку за затримку розрахунку у певній частині.  

 При вирішенні питання про зменшення виплати компенсації за затримку в розрахунку судом також враховано те, що позивач за сумісництвом працює на ТОВ «Автомобільна компанія «Терра» та отримує заробіток, а тому затримка в розрахунку при звільненні в частині виплати компенсації за невикористану відпуску значно не вплинула на матеріальний стан позивача та не завдало останньому тяжких наслідків (31).

Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати,  пов'язані з оплатою правової  допомоги  адвоката або іншого фахівця в галузі права,  несуть сторони,  крім випадків надання безоплатної правової допомоги.  Граничний розмір компенсаційних витрат  на  правову  допомогу встановлюється законом.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України витрати на правову допомогу належать до судових витрат.

Судом встановлено, що позивач звернувся до СПД-ОСОБА_3, адвоката для надання йому юридичної допомоги, представництва в суді по справі до ТОВ «Тандем-Авто». Як вбачається з даного договору, вартість зазначених послуг сторонами визначено в розмірі 3 694, 00грн.( а.с. 4-5).

В судовому засіданні представник позивача стверджував, що вказані кошти були сплачені позивачем, проте на час розгляду даної справи доказів в підтвердження понесених позивачем  витрат суду надано не було.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.  

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року №590 "Про граничні розміри  компенсаційних витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" установлено, що граничний розмір витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, не повинен перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

З огляду на викладане, суд не знаходить підстав для  стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 3694, 00 грн., оскільки позивачем не надано доказів того, чи надавалась йому правова допомога СПД ОСОБА_3 фахівцем у галузі права, який має право на надання правової допомоги та відповідних платіжних документів, що підтверджують понесені витрати позивачем.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню державне мито в розмірі  139,87 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн., а всього – 259, 87 грн.  

 Керуючись ст.ст 47, 116, 117, 233 КЗпП України,  Законом України “Про оплату праці”, ст.ст. 3,4, 10, 56, 57-60, 79,84, 88, 169, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, –  

 В И Р І Ш И В:

 Позов задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ «Тандем-Авто» на користь ОСОБА_1 заборгованість за невикористану відпустку в розмірі 3577, 01 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 10 410,11 грн., а всього 13 987,12 грн.  

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ТОВ «Тандем-Авто» на користь держави судовий збір у розмірі 139,87 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн., а всього – 259, 87 грн.  

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва  через Солом’янський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя :