Судове рішення #12876817

   

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

01001, м .Київ, вул. Хрещатик, 42-а

Справа № 2-5578/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

22 грудня 2010  року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого:             судді Ільєвої Т.Г,

при секретарі:             Адерейко Т.В.

за участю

представника позивача та відповідача:       Греченюка С.О.

представника відповідача та позивача:       ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом  Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитними договорами та за зустрічним позовом ОСОБА_1 про захист прав споживача та визнання недійсними договорів ,

                                            В С Т А Н О В И В :

Позивач ПАТ «Кредитпромбанк» звернувся до суду із зазначеним вище позовом до відповідача, мотивуючи свої вимоги тим, що між ВАТ «Кредитпромбанк», (правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитні договори №31.3ВН/42/07-С від 19 червня 2007 року та №31.3ВН/85/07-Склн від 19 вересня 2007 року. Відповідно до умов кредитного договору №31.3ВН/42/07-С від 19 червня 2007 року позичальнику надано кредит у розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) доларів США 00 центів строком до 16.06.2017 року включно. 10.04.2009 року між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду до кредитного договору №31.3ВН/42/07-С від 19 червня 2007 року, відповідно до якої відповідачу було надано відстрочення виплати щомісячних платежів за основним боргом строком на 4 місяці. Відповідно до умов кредитного договору №31.3ВН/85/07-Склн від 19 вересня 2007 року позивач відкрив відповідачу невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію в межах загальної суми 130 000 (сто тридцять тисяч) доларів США 00 центів строком до 18.09.2017 року. Між позивачем та відповідачем було укладено ряд додаткових угод до кредитного договору №31.3ВН/85/07-Склн від 19 вересня 2007 року (від 18.12.2007 р., від 10.04.2009 р., від 10.06.2007 р.), згідно яких відповідачу систематично надавалася відстрочка по щомісячним платежам за основним боргом. Вказує на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання і станом на 11.06.2010 року має заборгованість у розмірі 440 964 (чотириста сорок тисяч дев’ятсот шістдесят чотири) гривні 37 копійок за кредитним договором №31.3ВН/42/07-С від 19 червня 2007 року та 769 688 (сімсот шістдесят дев’ять тисяч шістсот вісімдесят вісім) гривень 93 копійки за кредитним договором №31.3ВН/85/07-Склн від 19 вересня 2007 року, всього: 1 210 653 (один мільйон двісті десять тисяч шістсот п’ятдесят три) грн.30 коп. Просить стягнути з відповідача зазначену  суму заборгованості  та судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на його безпідставність та необгрунтованість,  звернувся із зустрічним позовом до ПАТ «Кредитпром банк » та просив визнати недійсними кредитні договори та зобов’язати відповідача припинити нарахування відсотків з моменту стягнення всієї суми кредиту по спірним договорам.  В обгрунтування вимог зустрічного позову представник позивача посилається на те, використання іноземної валюти за спірними договорами як засобу платежу, на його думку суперечить вимогам чинного законодавства,  вважає, що у банку відсутні правові підстави для здійснення кредитних операцій в іноземній валюті. Вважає, що відповідач ввів позивача в оману щодо законності укладення договору на таких умовах. Позивачу не була надана в належній і зрозумілій формі вся необхідна інформація про кредит, яка передбачена Законом України «Про захист прав споживачів».   Просить визнати вищезазначені кредитні договори недійсними.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, вважає, що первісний позов підлягає  задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.  

Судом встановлено, що 19 червня 2007 року між позивачем та відповідачем    укладено кредитний договір №31.3ВН/42/07-С, згідно з умовами якого відповідач надав позивачу кредит у розмірі 60 000,00 доларів США строком до 16 червня 2017 року. 10.04.2009 року між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду до кредитного договору №31.3ВН/42/07-С від 19 червня 2007 року, відповідно до якої відповідачу було надано відстрочення виплати щомісячних платежів за основним боргом строком на 4 місяці.

19 вересня 2007 року між позивачем та відповідачем   укладено кредитний договір №31.3ВН/85/07-Склн, відповідно до умов якого позивачем було відкрито для відповідача невідновлювальна мультивалютна кредитна лінія на споживчі цілі в національній або іноземній валютах в межах загальної суми 130 000 ( сто тридцять тисяч) доларів США, строком до 18.09.2017 року, зі сплатою процентів  в іноземній валюті 13,55 % річних, в національній валюті 13,53 % річних. Між позивачем та відповідачем було укладено ряд додаткових угод до кредитного договору №31.3ВН/85/07-Склн від 19 вересня 2007 року (від 18.12.2007 р., від 10.04.2009 р., від 10.06.2007 р.), згідно яких відповідачу систематично надавалася відстрочка по щомісячним платежам за основним боргом.

Надавши суму кредиту позивач виконав зобов’язання за кредитними договорами.

У відповідності до умов кредитного договору №31.3ВН/42/07-С від 19 червня 2007 року, відповідач взяв на себе зобов’язання починаючи з місяця, наступним за місяцем отримання кредиту, забезпечити погашення отриманого кредиту шляхом внесення готівкою чи перерахування грошових коштів у валюті отриманого кредиту на рахунки вказані у п.1.2 Кредитного договору, у період з 1 по 10 число кожного календарного місяця таким чином, щоб станом на 11-е число календарного місяця, заборгованість за кредитом не перевищувала сум, зазначених у графіку, який викладений у п.3.1 Кредитного договору; сплачувати нараховані проценти за користування кредитом щомісячно до 10-ого числа  включно кожного календарного місяця, а також 16.06.2017 року, у відповідності до п.3.2 Кредитного договору; забезпечити повернення одержаного кредиту не пізніше 16.06.2017 року, у відповідності до п. 3.2 Кредитного договору; за порушення строків повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитами, сплачувати позивачу пеню за кожний день у розмірі подвійної процентної ставки від суми простроченого платежу, у відповідності до п.3.8 Кредитного договору.

   Згідно умов кредитного договору №31.3ВН/85/07-Склн від 19 вересня 2007 року, відповідач взяв на себе зобов’язання забезпечити погашення отриманого кредиту шляхом внесення готівкою чи перерахування грошових коштів у валюті отриманого кредиту на рахунки вказані у п.1.2 Кредитного договору, у період з 1 по 10 число кожного календарного місяця таким чином, щоб станом на 11-е число календарного місяця, заборгованість за кредитом не перевищувала сум, зазначених у графіку, який викладений у п.3.1 Кредитного договору; сплачувати нараховані проценти за користування кредитом щомісячно до 10-ого числа  включно кожного календарного місяця, а також 18.09.2017 року, у відповідності до п.3.2 Кредитного договору; забезпечити повернення одержаного кредиту не пізніше 18.09.2017 року, у відповідності до п. 3.2 Кредитного договору; за порушення строків повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитами, сплачувати позивачу пеню за кожний день у розмірі подвійної процентної ставки від суми простроченого платежу, у відповідності до п.3.7 Кредитного договору.

Частина 1 ст. 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредити) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, при чому зобов’язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору.

Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов‘язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов‘язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

 Представник позивача за зустрічним позовом посилається на ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яка передбачає проведення валютних операцій на підставі відповідної ліцензії НБУ, вважає, що використання банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб’єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача, тому вважає, що кредитні договори в цілому мають бути визнаний недійсними.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

 Згідно  п. 8 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 9 листопада 2009 року, відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Утім, усі умови – істотні, звичайні і випадкові після укладення договору стають однаково обов’язковими для сторін  і у сукупності утворюють зміст договору.

При укладенні вищезазначених кредитних договорів між позивачем та відповідачем було досягнуто всіх істотних умов.

Згідно з ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених  договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частина перша ст.203 ЦК України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитні договори були підписаний сторонами та частково виконані.

Статтями 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони у договорі можуть відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, з врахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто, Цивільний кодекс закріпив принцип свободи договору.

З аналізу умов кредитних договорів не вбачається, що вони суперечать нормам Цивільного кодексу України або іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до цього суд вбачає, що сторони встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитних договорів.

Згідно зі ст.ст.6, 627 ЦК  України сторони є вільними в укладені договору та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. За таких обставин підстав вважати, що передбачені кредитними договорами умови є несправедливими для позивача та суперечать чинному законодавству України, у суду немає.  

Крім того, твердження представника позивача за зустрічним позовом про те, що банк немає права здійснювати кредитні операції в іноземній валюті є необгрунтованим та таким, що не відповідають дійсності виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 47,49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 року №2121-ІІІ, які визначають, що операції банків на розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Стаття 2 вищезазначеного закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання  боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті. Чинне законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі банківської ліцензії надавати кредити та бути суб’єктом кредитних зобов’язань.

Згідно ч.1 ст. 19 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 року №2121-ІІІ банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.

Відповідно до ч.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» (надалі Декрету) генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Тобто, операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями.

Правова позиція представника позивача за зустрічним позовом щодо необхідності отримання банком індивідуальної ліцензії для здійснення операції з надання і одержання кредиту в іноземній валюті та для здійснення операцій на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України згідно з вимогами п «г» ч.4 ст.5 Декрету також не знайшла свого підтвердження.

Згідно ст.5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Пунктом «в» ч.1 с.5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на даний час законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті  як критерії їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

Відповідно до п.1.4 Положення НБУ №483 від 14.10.2004 року використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання будь-яких зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються.

Пунктом 1.5 вищезазначеного Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

В судовому засіданні було встановлено, що відповідач має банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, тому є уповноваженим банком на здійснення операцій з валютними цінностями.

Виходячи з викладеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплати процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії.

Посилання позивача на ненадання інформації або неповної інформації є безпідставним, оскільки під час укладання договорів позивач мав можливість використати надане йому право щодо одержання інформації. Позивач та представник позивача не надали переконливих доказів, що перед укладенням договору і в подальшому під час його виконання він був позбавлений можливості одержати таку інформацію, тому посилання позивача на порушення відповідачем вимог ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» суд не приймає до уваги.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Відповідно до положень зазначеної статті Закону Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних справ та обов’язків на шкоду споживача.

У частині третій названої статті визначений приблизний (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов’язків споживача; тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Представник позивача у судовому засіданні не надав суду доказів того, що договори укладені ним під впливом оману, про що свідчить особистий  підпис позивача в договорах. Волевиявлення позивача було вільним та відповідало його внутрішній волі.

Тобто, при підписанні кредитних договорів, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договори містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення, а тому відсутні підстави стверджувати про невідповідність його умов вимогам законодавства, на що позивач посилається у своїй позовній заяві.

При укладенні кредитних договорів позивач мав можливість обирати валюту кредитування. Обираючи долар США як валюту кредиту, позивач виходив з невеликого розміру процентної ставки для кредитів в цій валюті по відношенню до інших валют, у тому числі національної валюти України, проте усвідомлював, або мав усвідомлювати, що такий низький розмір процентної ставки пов’язаний із більш високим ризиком для позивача росту курсу цієї валюти по відношенню до гривні в період кредитування. Відповідач, встановлюючи більш низьку процентну ставку для кредиту в доларах США, та позивач, обираючи валюту за власним бажанням та на власний розсуд, укладаючи кредитні договори, усвідомлював можливість збільшення курсу долара США по відношенню до національної валюти України, а отже сторони не виходили з того, що така подія не настане.  

Позивач, зважаючи на ситуацію, що склалася на грошово-кредитному та валютному ринках України, мав змогу відповідно до умов кредитного договору скористатись правом дострокового погашення кредиту або його частини, тим самим позбавивши себе від вказаних ризиків.  

Події, зазначені у позовній заяві позивача, не порушують співвідношення майнових інтересів сторін та не позбавляють заінтересовану особу того, на що вона розраховувала при укладенні договору, оскільки, укладаючи кредитний договір, позивач зобов’язувалися повернути відповідачу кредит, сплатити останньому проценти та інші суми по кредиту у тих же розмірах, що і до настання вказаних подій.  

Виходячи із змісту умови, викладеної у п. 4 ч. 2 ст. 652 ЦК України, випадки ускладнення у виконанні договору не можуть мати місця, якщо потерпіла сторона прийняла на себе ризик зміни обставин. Прийняття на себе ризику зміни обставин не обов’язково повинно бути прямо відображено у договорі, такий висновок може  слідувати із самого характеру та змісту зобов’язання.  

    Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

    Судом встановлено, що відповідач своїх зобов’язань за кредитними договорами щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків за їх користування не виконав, заборгованість по кредитами не сплатив і станом на 11.06.2010 року заборгованість за договорами складає 1 210 653 (один мільйон двісті десять тисяч шістсот п’ятдесят три) грн. 30 коп. Наявність вказаної заборгованості підтверджується наданими позивачем розрахунками, які перевірені судом.

    Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, приймаючи до уваги, що в судовому засіданні достовірно встановлено порушення вимог кредитних договорів з боку ОСОБА_1, у зв’язку з чим суд вважає позовні вимоги в частині  стягнення заборгованості за кредитними договорами на підставі наданого розрахунку обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсними договорів необхідно відмовити у зв’язку із його недоведеністю належними та допустимими доказами.

    Враховуючи наведене з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитними договорами в розмірі 1 210 653 (один мільйон двісті десять тисяч шістсот п’ятдесят три) грн. 30 коп.

 Враховуючи, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню, відповідно до  ст. 88 ЦПК України, судові витрати понесені позивачем у вигляді судового збору в сумі 1700 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп. та 120 (сто двадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи підлягають стягненню з відповідача.

   На підставі викладеного та керуючись ст.ст.6, 203, 215,614,625, 627, 638, 1049,1050,1054 ЦК України, ППВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 9 листопада 2009 року №9,  ст.ст.  10, 57, 60, 215 ЦПК України суд,-

                                            В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитними договорами – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитними договорами в сумі 1 210 653 (один мільйон двісті десять тисяч шістсот п’ятдесят три) грн. 30 коп., а також понесені судові витрати в розмірі 1 820 (одна тисяча вісімсот двадцять) грн. 00 коп.  

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про захист прав споживача та визнання недійсними договорів  – відмовити.

    Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя:                                                                                                            Т.Г. Ільєва

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація