Справа № 22ц-6746/2010 Головуючий у 1 інстанції- ЛИТВИНЕНКО І.В.
Категорія – цивільна Доповідач – ШАРАПОВА О.Л.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 грудня 2010 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
Головуючого-судді ШАРАПОВОЇ О.Л.
суддів: ЄВСТАФІЇВА О.К., ЗАБОЛОТНОГО В.М.
при секретарі: ШТУПУН О.М.
за участю : ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ВАТ „Унікредит Банк” про розірвання кредитного договору, -
В С Т А Н О В И В:
В липні 2010 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив розірвати кредитнимй договір від 22 липня 2008 року , укладений між ним та відповідачем, та додаткову угоду до вказаного кредитного договору від 01 квітня 2009 року; припинити дію іпотечного договору від 22 липня 2008 року; визнати наслідком розірвання кредитного договору припинення договору поруки від 22 липня 2008 року; визнати наслідком розірвання кредитного договору виплату ним відповідачу залишку основного боргу по тілу кредиту у розмірі 303119 грн.40 коп. у строк до 2019 року шляхом здійснення щомісячних платежів у розмірі 3000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 22 липня 2008 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір, який належним чином виконувався ним до січня 2010 року. Залишок боргу станом на січень 2010 року становив 302 000 грн. 12 січня 2010 року відповідач збільшив відсоткову ставку за кредитом з 8.5% до 25 %, що викликало здорожчення кредитного ресурсу. На сьогоднішній день він не взмозі виконувати зобов”язання за кредитним договором у зв”язку з погіршенням матеріального становища та у зв”язку із світовою фінансовою кризою. Він пропонував відповідачу розірвати кредитний договір у зв”язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладанні договору, але відповідач не погодився. Він підписав додаткову угоду до кредитного договору від 12 січня 2010 року , але надалі зрозумівши неможливість виконання цієї угоди, відразу звернувся до відповідача з заявою про її недійсність у зв”язку з відкликанням свого підпису на ній. Представники відповідача відмовилися прийняти його заяву, а тому він вимушений був направити її по пошті, що свідчить про відсутність домовленості на підвищення відсоткової ставки за кредитом, тобто відповідач 12 січня 2010 року в односторонньому порядку підвищив відсоткову ставку за кредитним договором.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 листопада 2010 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що рішення суду є незаконним. Апелянт посилається на те, що він поставив підпис лише на першому екземплярі додаткової угоди до кредитного договору від 12 січня 2010 року, і скориставшись своїм правом відповідно до ч. 3 ст. 642 ЦК України, відмовився від пропозиції укласти угоду в момент її укладання, але суд відмовив у задоволенні клопотання про допит в якості свідка працівника банківської установи ОСОБА_6 з приводу цих обставин та не дав їм належної правової оцінки. Апелянт вказує на те, що суд дійшов помилковоого висновку про те, що зменшення його, апелянта, доходів та світова фінансова криза не є підставою для розірвання кредитного договору. Апелянт зазначає, що відповідач підвищив відсоткову ставку до 25 % , що фактично змінює зміст договору та свідчить про суттєву зміну прав і обов”язків сторін договору, але вказаним обставинам суд не дав належної правової оціінки.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Встановлено, що 22 липня 2008 року між ВАТ „ Унікредит Банк” ( Унікредит банк ТзОВ) та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір на суму 321 358 грн. 62 коп. строком до 22 липня 2028 року зі сплатою 6 % річних за користування кредитними коштами для рефінансування іпотечних зобов”язань згідно договору про надання споживчого кредиту від 21.09.06 року у АКІБ „УкрСиббанк”.
В забезпечення виконання зобов”язань за вказаним кредитним договором 22 липня 2008 року між ВАТ „Унікредит Банк” та ОСОБА_5 був укладений іпотечний договір, згідно з яким позивач передав в іпотеку банківській установі квартиру АДРЕСА_1.
В забезпечення виконання зобов”язань за вказаним кредитним договором 22 липня 2008 року між ВАТ „Унікредит Банк”( кредитором), ОСОБА_5.( позичальником) та ОСОБА_7 ( поручителем) був укладений договір поруки, згідно з яким поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов”язків за кредитним договором в повному обсязі.
01 квітня 2009 року між ВАТ „Унікредит Банк” та ОСОБА_5 була укладена додаткова угода до кредитного договору, згідно з якою збільшився до 8.5% річних розмір процентної ставки за користування кредитними коштами та змінився графік погашення заборгованості за кредитом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач підписав додаткову угоду від 12 січня 2010 року про збільшення процентної ставки за кредитом до 25 % річних, тобто сторони дійшли згоди щодо зміни умов договору; сторони при укладанні кредитного договору погодили, що розмір процентної ставки встановлюється на час роботи позивача в банківській установі, тобто позивач міг передбачити зростання процентної ставки; відсутні всі чотири умови, передбачені ст. 652 ЦК України, які дають підстави для розірвання договору у зв”язку з істотною зміною обставин.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 січня 2010 року між ВАТ „Унікредит Банк” та ОСОБА_5 була укладена додаткова угода до кредитного договору, згідно з якою збільшився до 25% річних розмір процентної ставки за користування кредитними коштами та змінився графік погашення заборгованості за кредитом ( а.с. 89).
За таких обставин, апеляційний суд знаходить , що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що при підписанні додаткової угоди до кредитного договору від 12 січня 2010 року сторони дійшли згоди щодо підвищення процентної ставки, а доводи апелянта про те, що він поставив підпис лише на одному екземплярі додаткової угоди, і скориставшись своїм правом відповідно до ч. 3 ст. 642 ЦК України, відмовився від пропозиції укласти угоду в момент її укладання не підтверджуються матеріалами справи.
За змістом ст. 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінилися, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладання договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладанні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Як вбачається з п. 2.11 кредитного договору від 22 липня 2008 року процентна ставка у розмірі 6% річних встановлюється на час роботи позичальника у банківській установі, але може бути переглянута останньою як в період роботи позичальника в банківській установі, так і після розірвання трудового договору.
Як в ході розгляду справи судом першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду справи, позивачем не надано належних доказів, які б свідчили про те, що він в момент укладання кредитного договору виходив з того, що така зміна обставин ( припинення трудових відносин з банківською установою та перегляд процентної ставки; фінансова криза в країні) не настане.
За таких обставин, апеляційний суд знаходить , що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач міг передбачити зростання процентної ставки; відсутні всі чотири умови, передбачені ст. 652 ЦК України, які дають підстави для розірвання договору у зв”язку з істотною зміною обставин.
Доводи апелянта про те, що зменшення його доходів та світова фінансова криза є підставою для розірвання кредитного договору; відповідач підвищив відсоткову ставку до 25 % , що фактично змінює зміст договору та свідчить про суттєву зміну прав і обов”язків сторін договору, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки такі доводи є довільним тлумаченням правової норми.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313, 315, 317 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 – відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 листопада 2010 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді :