Справа № 11-565/2010 р. Головуючий у І інстанції – Павленко О.В.
Категорія – ст. 121 ч. 1 КК України. Доповідач – Демченко О.В.
У Х В А Л А
Іменем України
2 вересня 2010 р.
Апеляційний суд Чернігівської області в складі :
Головуючого - судді Демченка О.В.
суддів – Борисенка І.П., Миронцова В.М.,
з участю прокурора – Щербака О.В.
захисника – адвоката ОСОБА_1,
потерпілого ОСОБА_2
засудженої - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляціями потерпілого ОСОБА_2 та засудженої ОСОБА_3 на вирок Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 23 червня 2010 року, -
В С Т А Н О В И В:
Цим вироком:
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка та мешканка АДРЕСА_1, громадянка України, з професійно-технічно освітою, непрацююча, незаміжня, на утриманні має двох малолітніх дітей, постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС 4 категорії, раніше не судима,
- засуджена за ст. 121 ч. 1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до 3 років позбавлення волі.
Стягнуто із засудженої ОСОБА_3 1 724 грн. 18 коп. на користь Ріпкинської центральної районної лікарні за лікування потерпілого ОСОБА_2
Вироком суду ОСОБА_3 визнана винною і засуджена за те, що 22 січня 2010 року, близько 21 години, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, знаходячись в господарстві АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_2, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно нанесла 4 ножових поранення потерпілому ОСОБА_2, з яких: 2 удари ножем в область грудної клітини та 2 удари ножем в область правого плеча, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження у вигляді різаних ран правого плеча та проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки справа, яке відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.
Не погоджуючись з даним вироком суду, потерпілий ОСОБА_2 подав апеляцію, в якій не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи та кваліфікацію дій засудженої, просить вирок суду змінити та призначити останній покарання не пов’язане з позбавленням волі, оскільки вважає його занадто суворим. Зазначає, що дії засудженої були викликані в результаті його поганого ставлення до її дітей. Також, звертає увагу на те, що засуджена свою вину визнала повністю, активно сприяла в розкритті злочину та має на утриманні двох малолітніх дітей.
В апеляції, засуджена ОСОБА_3 також, не оспорюючи встановлені судом фактичних обставин справи та кваліфікацію своїх дій, просить вирок суду змінити та застосувати ст. 75 КК України звільнивши від відбування призначеного покарання з випробуванням, оскільки вважає його занадто суворим, посилаючись на визнання вини, щире каяття та те, що потерпілий будь-яких претензій до неї не має.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення засудженої ОСОБА_3, яка підтримала свою апеляцію і просила її задовольнити з вказаних підстав, потерпілого, який теж просив задовольнити апеляцію і не позбавляти засуджену волі, звільнивши її від покарання з випробуванням, думку прокурора, який заперечував проти задоволення поданих апеляцій вважаючи вирок суду законним та обґрунтованим, а апеляції безпідставними, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, апеляційний суд вважає, що обидві апеляції підлягають задоволенню. Таке рішення суд ґрунтує наступним.
Висновок суду про доведеність вини засудженої ОСОБА_3 у вчиненні злочину за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам і підтверджений зібраними у встановленому порядку доказами, які досліджені, належно оцінені судом і детально викладені у вироку суду, достовірність якого ніким з учасників процесу не оспорюється.
Дії ОСОБА_3, які виразились в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 за ст. 121 ч. 1 КК України кваліфіковано вірно.
Щодо визначеного судом першої інстанції покарання, то апеляційний суд вважає, що воно не відповідає вимогам ст. 65 КК України, оскільки місцевим судом не у повній мірі було враховано дані про особу засудженої.
Так, мотивуючи необхідність застосування до ОСОБА_3 покарання у вигляді реального позбавлення її волі, місцевий суд послався на негативні характеристики засудженої з місця проживання, невиконання нею своїх батьківських обов’язків. Проте, такий висновок місцевого суду не у повній мірі відповідає обставинам справи.
В матеріалах справи знаходиться три характеристики, видані виконкомом Олешнянської сільської Ради в квітні та червні 2010 року (а.с.64, 100-101). В двох характеристиках міститься інформація про те, що ОСОБА_3 на території Оленшнянської сільської ради не проживає, а в одній міститься негативна інформація про неї. Усі характеристики підписані однією і тією ж посадовою особою. За таких обставин, коли документи відносно однієї і тієї ж особи містять в собі серйозні суперечності, вони не можуть вважатись достовірними і апеляційним судом до уваги не беруться. Характеристика з місця навчання (а.с.102) стосується подій восьмирічної давнини і не може вважатись такою, що характеризує засуджену на сьогоднішній час.
Категоричний висновок суду про те, що ОСОБА_4 фактично не займається вихованням дітей, не створює належних умов для їхнього життя, систематично покидає їх на кілька днів, не ґрунтуються на матеріалах справи. Акт обстеження житлово-побутових умов (а.с.165) таких висновків не містить.
Вирішуючи питання про призначення покарання, апеляційний суд враховує і позицію потерпілого ОСОБА_2, який в суді першої і апеляційної інстанцій категорично наполягав на призначенні ОСОБА_3 покарання, не пов’язаного з позбавленням волі та визнавав, що дії засудженої були зумовлені його неправомірною поведінкою. До уваги взято також часткове відшкодування засудженою шкоди, заподіяної злочином й те, що вона має статус особи, потерпілої від аварії на ЧАЕС.
При вирішенні вказаного питання апеляційний суд з урахуванням наведених вище обставин наголошує, що ОСОБА_3 не позбавлена батьківських прав, зобов’язана виховувати своїх неповнолітніх дітей. Тому рішення апеляційного суду також ґрунтується і на інтересах малолітніх дітей засудженої, які потребують догляду і виховання, а забезпечити такий догляд і виховання у повній мірі може їхня мати – засуджена ОСОБА_3
Висновок місцевого суду про зневагу ОСОБА_4 до життя і здоров’я оточуючих є суперечливим, оскільки цим же судом було встановлено, що ОСОБА_4 вживала заходів для рятування життя ОСОБА_2
Наведені вище обставини свідчать, що ОСОБА_3 необхідно дати шанс на виправлення і перевиховання без позбавлення волі.
Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону при розслідуванні справи та її розгляді в суді, які були б підставою для скасування постановленого щодо засудженої судового рішення не встановлено.
Керуючись ст.ст. 365, 366,373,377 КПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляції потерпілого ОСОБА_2 та засудженої ОСОБА_3 задовольнити. Вирок Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 23 червня 2010 року щодо ОСОБА_3 змінити.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від призначеного їй місцевим судом покарання з випробуванням з іспитовим строком на два роки, якщо протягом цього строку вона не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї судом обов’язки.
На підставі ст. 76 КК України покласти на засуджену ОСОБА_3 такі обов’язки:
- не виїжджати за межі України без дозволу органів кримінально-виконавчої системи;
- повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання;
- періодично з’являтись в органи кримінально - виконавчої системи для реєстрації.
ОСОБА_3 звільнити з-під варти в залі суду.
В іншій частині вирок Ріпкинського районного суду чернігівської області від 23 червня 2010 року відносно ОСОБА_3 залишити без змін.
Судді:
І.П.Борисенко О.В. Демченко В.М. Миронцов