Справа № 22- 1945- 2010 р. Головуючий у 1-й інст. – Сидорук Є.І.
Категорія № 20, 57 Доповідач - Оніпко О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2010 р. м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого судді - Оніпко О.В.
Суддів - Григоренка М.П., Ковалевича С.П.
При секретарі - Омельчук А.М.
З участю представників - адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 та представника ОСОБА_5 – адвоката ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 25 жовтня 2010 р. в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7 , виконкому Рівненської міської ради про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку від 10.10.2001 р. та визнання права власності на будинок.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з”явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів , -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 25 жовтня 2010 р. позов ОСОБА_5 задоволено частково : визнано частково недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 укладений 10.10.2001 р. між ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6, визнавши ОСОБА_5 покупцем за вищевказаним договором. У задоволенні позову про визнання права власності на самочинно реконструйований будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_5 відмовлено.
В поданій на рішення апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4 вважає , що в частині відмови у позові ОСОБА_5 рішення є законним, однак, не погоджується з мотивацією суду, викладеною у рішенні щодо проведення саме позивачкою без належного дозволу та проекту будівельних робіт самочинної реконструкції спірного будинку, оскільки вона проведена ОСОБА_6, що підтверджено доказами та матеріалами справи, тому не оскаржуючи рішення в частині відмови ОСОБА_5 в позові, вважає безпідставним висновок суду у рішенні про проведення позивачкою самочинного будівництва нового будинку.
Незаконним є рішення суду в частині задоволення позову . Суд керувався ч. 1 ст. 58 ЦК України 1963 р., яка не може регулювати спірні відносини, оскільки відповідно до неї недійсною є угода укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки ( мнима угода). Проте договір купівлі- продажу будинку від 10.10.2001 р. є реальним, сторони мали намір укласти його, він повністю виконаний сторонами, продавці отримали за ним гроші, а ОСОБА_6 придбала будинок та оформила право власності на нього, окрім того, будинок було зруйновано, а на його місці побудовано новий.
Суд також повинен був вказати у рішенні, яким саме вимогам інших актів не відповідає угода і які вимоги було порушено при укладенні угоди купівлі-продажу.
Суд безпідставно не застосував наслідки спливу строку позовної давності, передбаченого ст. 71 ЦК України 1963 р. Безпідставно суд по”язав початок перебігу строку з дня звернення його до суду з позовом про розірвання шлюбу та поділ спільного майна. ОСОБА_5 звернулась до суду з даним позовом у 2008 р., хоча встановлено і не заперечує сама позивачка, що про зазначення продавцем в угоді її дочки при її укладенні знала у 2001 р.
Розгляд справи неодноразово відкладався через необхідність заміни судді. Спочатку справа розглядалася суддею Сидоруком Є.І., потім Мельником О.В., а потім знову Сидоруком Є.І. Розгляд справи повинен був розпочинатися спочатку, однак цього не відбулося, чим порушено вимоги ч. 6 ст. 191 ЦПК України. Коли справа перебувала у провадженні судді Мельником О.В., він звернувся до суду із зустрічним позовом , і коли склад суду знову змінився, розгляд справи продовжено зі стадії дослідження доказів і його позов залишено без розгляду, хоча будь-якого процесуального документу з цього приводу судом не прийнято.
Просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким в позові ОСОБА_5 відмовити.
В поданій на рішення апеляційній скарзі представник позивачки вважає його незаконним в частині відмови ОСОБА_5 у позові, оскільки судом не взято до уваги, що у справі є всі необхідні документи, погодження відповідних служб та згоду сусідів на проведення будівництва . Будинок розташований на земельній ділянці, яку відповідачка ОСОБА_6 не заперечує переоформити на її ім”я, окрім того, будинок був реконструйований і не є об”єктом нового будівництва, тому суд безпідставно відмовив їй у визнанні права власності на нього, просить рішення в цій частині скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити її позов.
Апеляційна скарга представника ОСОБА_3 підлягає до задоволення, апеляційна скарга представника ОСОБА_5 – відхиленню, а рішення суду 1-ї інстанції – частковому скасуванню з ухваленням нового рішення в справі , виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 10 жовтня 2001 р. між ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, вартістю 23032 грн. ( а.с. 41 т. 1 ).
Судом встановлено, що після придбання вказаного житла, відповідачі знесли його та на земельній ділянці, на якій він був розташований, самочинно збудували новий двоповерховий будинок з двома окремими входами, який є незавершений будівництвом.
21.05.2007 р. ОСОБА_6 було видано Державний акт про право власності на земельну ділянку за вказаною адресою серії ЯЕ № 221139 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.
16.07.2008 р. ОСОБА_5 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7 та виконкому Рівненської міської ради про визнання недійсним вказаного договору та просила визнати за нею право власності на самочинно збудований будинок АДРЕСА_1.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалась на те, що у 1999 р. вона виїхала за кордон в Італію на заробітки , з метою придбати в подальшому житло. У 2001 р. вона зібрала необхідну суму грошей - 9 951 , 93 євро , які надіслала своїй дочці – ОСОБА_6 та дала їй згоду на придбання будинку та оформлення договору купівлі - продажу на ім ”я останньої.
Оскільки на придбання будинку, на виготовлення технічної документації, на його повну реконструкцію - фактично зведеня нового двохповерхового будинку за вказаною адресою - витрачені її особисті кошти, а між нею та дочкою існувала домовленість про створення спільної сумісної власності та проживання у будинку, який був збудований на два окремих входи, вважає себе фактичним власником спірного житла, хоча юридично будинок оформлений на дочку.
У зв”язку з тим, що у жовтня 2005 р. вона дізналася про звернення ОСОБА_3 до дочки з позовом про поділ будинку, як майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, звернулась до суду з даним позовом про захист свого права та просила визнати недійсним договір купівлі –продажу вказаного будинку і визнати за нею право власності на нього.
27.09.2007 р. ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_3, виконкому Рівненської міської ради про визнання права власності на частину самочинного будівництва, в якому просила визнати за нею право на частину будинку АДРЕСА_1 оскільки вказаний будинок був зведений , в основному , за її особисті кошти і менша його частина належить їй. Просила визнати її власником частини будинку та виділити їй у власність частину приміщень на 1-му та на другому поверсі будинку на підставі ст.ст. 48 та 224 ЦК України 1963 р. ( а.с. 88 -91 т. 1 ).
3.11.2008 р. в судовому засіданні було залучено до участі в справі Рівненську міську раду за клопотанням представника виконкому Рівненської міськради ( а.с. 137 т. 1).
10.08.2010 р . ОСОБА_5 подала до суду позов до ОСОБА_6, ОСОБА_3 та виконкому Рівненської міської ради , в якому просила визнати частково недійсним договір купівлі – продажу житлового будинку АДРЕСА_1 від 10.10.2001 р., визнати її покупцем за даним договором та визнати за нею право на самочинно реконструйований житловий будинок у АДРЕСА_1 (а.с. 211 т. 1 ).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 та визнаючи недійсним договір купівлі-продажу будинку та визнаючи позивачку покупцем за даним договором, суд 1-ї інстанції послався на вимоги ст.ст. 48, 58, 60 ЦК України 1963 р.
Згідно з вимогами ст. 48 цього Кодексу, недійсною є угода, як не відповідає вимогам закону .
При недійсній угоді кожна із сторін зобов”язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі – відшкодувати його вартість у грошах, якщо наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
У відповідності до вимог ст. 58 ЦК України 1963 р., недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).
Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду ( удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Як вбачається з матеріалів справи , ОСОБА_5 не була стороною оскаржуваної нею угоди.
Посилаючись на незаконність вказаної угоди, ОСОБА_5 не зазначає, у чому полягає порушення вимог закону або інших актів , виданих органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції при її укладенні, не вказав це і місцевий суд рішенні.
Посилання суду на вимоги ст. 58 ЦК України, є безпідставним, оскільки жодна із сторін у справі, у т.ч. і сама позивачка, не заперечувала що 10.10.2001 р. дійсно відбулась між продавцями та покупцем- відповідачкою ОСОБА_6 купівля-продаж житлового будинку у зв”язку з якою, продавці отримали за продаж житла гроші, а покупцю було передано жилий будинок, право власності на який відповідачка оформила на себе.
Будь-яких довіреностей на дочку ОСОБА_6 на вчинення останньою від її імені правочинів, у т.ч. і на придбання житла, ОСОБА_5 не надавала , навпаки, згідно з її поясненнями , сама дала згоду на придбання будинку, на оформлення у жовтні 2001 р. договору купівлі-продажу будинку на ім ”я відповідачки, на його знос та погодила план будівництва нового житла.
Вказані обставини стверджуються позовними заявами ОСОБА_5 та поясненнями останньої , зокрема про те, що між сторонами із самого початку існувала домовленість про зведення на місці вказаного будинку після його зносу нового, з двома окремими входами , на дві половини .
В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідачка ОСОБА_6 підтвердила вказані обставини та пояснила, що у 2001 р. нею фактично придбавався не сам будинок для проживання у ньому сторін, а земельна ділянка, на якій він був розташований та яка перебувала у користуванні його попередніх власників.
Також, з матеріалів справи вбачається, що загальна площа придбаного будинку становила 41 кв.м , а тому саме цей будинок, договір купівлі-продажу якого просить визнати частково недійсним позивачка, не придбавався для створення спільної сумісної власності та проживання у ньому позивачки та відповідачів в подальшому, оскільки був для цього непридатний .
Таким чином, апеляційним судом встановлено, що між сторонами фактично виник спір щодо новозведеного двоповерхового будинку, загальною площею 188 кв. м , який не був об”єктом купівлі-продажу за договором від 10.10.2001 р. і позовні вимоги ОСОБА_5 зводяться до визнання за нею права власності саме на нього.
Враховуючи вищенаведене, посилання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на існування між сторонами домовленості щодо створення ними спільної сумісної власності шляхом зведення на місці придбаного старого будинку нового, який на даний час є самочинним будівництвом, не є підставою для визнання договору купівлі-продажу попереднього житла від 10.10.2001 р., яке було знесено відразу після його придбання, недійсним.
Таким чином, суд 1-ї інстанції безпідставно визнав частково недійсним укладений 10.10.2001 р. між ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6, договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 , за яким визнав покупцем позивачку, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в справі про відмову ОСОБА_5 у позові в цій частині.
Заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо зазначення судом 1-ї інстанції у мотивувальній частині рішення про проведення позивачкою самочинного будівництва нового будинку, оскільки як встановлено судом і це стверджено поясненнями самої ОСОБА_5 та її позовною заявою ( а.с. 89), вона у цей період перебувала за кордоном і будівництво проводилось ОСОБА_6 У зв”язку з наведеним, вказаний висновок місцевого суду не відповідає дійсним обставинам справи та підлягає виключенню з рішення.
Що стосується доводів скарги про порушення місцевим судом норм процесуального права у зв”язку з тим, що не був розглянутий зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_11 та виконкому Рівненської міської ради, поданий ним 04.06.2010 р. ( а.с. 185-187 т. 1 ), то у відповідності до вимог діючого цивільно –процесуального законодавства , вказана обставина не є підставою для скасування оскаржуваного рішення в справі та для направлення справи на новий розгляд до суду 1-ї інстанції у разі, коли судом не були вирішені всі , заявлені сторонами позовні вимоги.
Посилання апеляційної скарги представника ОСОБА_5 на незаконність рішення суду 1-ї інстанції в частині відмови їй у задоволенні позову про визнання права власності на самочинно реконструйований будинок не заслуговують на увагу, оскільки як було це було передбачено ст. 105 ЦК України 1963 р. так передбачено і ст. 376 ЦК України 2004 р., особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна , тобто, без дотримання передбаченого законом порядку, не набуває права власності на нього.
За таких обставин в цій частині суд 1-ї інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_5 у задоволенні позову.
У зв”язку з наведеним, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, стт. 48, 58, 60 , 105 ЦК України 1963 р. колегія суддів,-
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 , ОСОБА_12 – задовольнити, апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 , адвоката ОСОБА_1 – відхилити.
Рішення Рівненського міського суду від 25 жовтня 2010 р. в частині задоволення позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_3, виконкому Рівненської міської ради – скасувати.
В позові ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_3 , ОСОБА_7, виконкому Рівненської міської ради про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1 , укладеного 10.10.2001 р. та визнання її покупцем за вказаним договором – відмовити.
В решті рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили негайно і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий Судді