ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
07.09.06 Справа № 8/133-1925
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого судді Юрченка Я.О.
суддів Процика Т.С.
Давид Л.Л.
розглянув апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області, смт.Підволочиськ
на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 23.06.2006р.
у справі № 8/133-1925
за позовом Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області, смт.Підволочиськ
до Приватного підприємства „Бага”, м.Скалат Підволочиського району
до Приватного підприємства „Багро”, м.Скалат Підволочиського району
про визнання недійсним господарського зобов”язання, яке виникло на підставі договору про надання інформаційних (консультаційних) послуг від 05.01.2004р. № 1, укладеного між ПП „Бага” та ПП „Багро”, та стягнення з кожної із сторін договору в дохід держави вартості одержаних послуг в розмірі 8000 грн.
За участю представників сторін:
від позивача: Свірська А.О., Буклешова Г.М. –представники.
від відповідача 1: не з”явився.
від відповідача 2: не з”явився.
Особам, які беруть участь у справі, права і обов’язки, передбачені ст.ст.49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України, роз’яснено. Заяв про відвід суддів не поступало.
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 23.06.2006р. припинено провадження у справі № 8/133-1925 за позовом Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області, смт.Підволочиськ до Приватного підприємства „Бага”, м.Скалат Підволочиського району та Приватного підприємства „Багро”, м.Скалат Підволочиського району про визнання недійсним господарського зобов”язання, яке виникло на підставі договору про надання інформаційних (консультаційних) послуг від 05.01.2004р. № 1, укладеного між ПП „Бага” та ПП „Багро”, та стягнення з кожної із сторін договору в дохід держави вартості одержаних послуг в розмірі 8000 грн.
Ухвала місцевого господарського суду мотивована п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, згідно з яким суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, оскільки, на думку суду, позивач неправомірно звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним господарського зобов”язання на підставі ст.ст.207,208 ГК України, так як пунктом 11 статті 10 Закону України „Про Державну податкову службу в Україні” не передбачено право податкового органу звертатися до суду з позовом, предметом якого є визнання недійсним господарського зобов”язання між відповідачами, яке виникло на підставі договору з підстав суперечності інтересам держави.
Скаржник, позивач у справі, з ухвалою місцевого господарського суду не погоджується, подав апеляційну скаргу, просить ухвалу суду скасувати, справу передати на розгляд господарського суду Тернопільської області, з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
Представники позивача у судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримали.
Відповідачі письмових заперечень на апеляційну скаргу не подали, уповноважених представників у судове засідання не скерували, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Виходячи з приписів ч.4 ст.196 КАС України, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідачів.
Розглянувши доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників позивача, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала місцевого господарського суду - скасуванню, виходячи з наступного.
Згідно з ч.1 ст.180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.173 даного Кодексу, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст.179 ГК України).
У даному випадку має місце договір про надання послуг. Як зазначено у ст.901 Цивільного кодексу України, договором про надання послуг є договір, в якому одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Отже, виходячи із вищезазначеного, на основі договору про надання послуг виникають два господарські зобов'язання: зобов'язання одного суб'єкта господарювання надати послугу та зобов”язання іншого суб”єкта оплатити виконавцеві зазначену послугу. Дані господарські зобов”язання є складовими частинами договору про надання послуг.
Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Оскільки правова норма, закріплена у п.11 ст.10 Закону України „Про Державну податкову службу”, передбачає право органів державної податкової служби звертатися до суду із позовами до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, то виходячи з наведеного, орган державної податкової служби вправі подати позов і про визнання недійсними складових частин договору, тобто господарських зобов”язань.
Відповідно до ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно з п.4 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав чинності з 01.09.2005р., компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках встановлених законом.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.3 КАС України під суб'єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Виходячи з приписів ст.ст.1,4 Закону України „Про Державну податкову службу в Україні”, згідно з якими Державна податкова адміністрація України є органом центральної виконавчої влади, та разом з підпорядкованими їй інспекціями становить систему органів державної податкової служби, апеляційним господарським судом встановлено, що органи державної податкової служби є суб”єктами владних повноважень.
Статтею 10 вказаного Закону на державні податкові інспекції покладено функції щодо подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.
Пунктом 4 ч.1 ст.12 ГПК України встановлено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав.
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991р., вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
З наведеної норми випливає, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів господарські суди у адміністративних справах, підвідомчим їм згідно з Господарським процесуальним кодексом України, діють як адміністративні суди –вирішують спори за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, виходячи з суб”єктного складу сторін, предмету спору та приписів ст.12 Господарського процесуального кодексу України, ст.17, п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що дана справа підвідомча господарським судам України, а тому підсудна Господарському суду Тернопільської області, як суду адміністративної юрисдикції і повинна вирішуватись ним за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Однак, місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржувану ухвалу, неправомірно застосував норми Господарського процесуального кодексу України і помилково не застосував норм Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення питання.
З огляду на викладене, оскаржувана ухвала місцевого господарського суду підлягає скасуванню з підстав порушення норм процесуального права, а справа –направленню до суду першої інстанції для продовження її розгляду, що є підставою для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 199, 202, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Львівський апеляційний господарський суд УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу задоволити.
Скасувати ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 23.06.2006р. у справі № 8/133-1925.
Направити справу № 8/133-1925 до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Ухвала апеляційного господарського суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.212 КАС України.
Головуючий суддя Юрченко Я.О.
Суддя Процик Т.С.
Суддя Давид Л.Л.