Справа № 2-1329/10  

РІШЕННЯ    

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ    

  26   листопада 2010 р.  Малиновський районний суд м. Одеси,  

у складі:     головуючого судді - Роїк Д.Я.,  

при секретарі – Гриценко А.С. ,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Малиновського районного суду міста Одеси цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства „ІМЕКСБАНК” до ОСОБА_1, який діє від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради  про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, зняття з реєстраційного обліку, виселення, стягнення судових витрат та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „ІМЕКСБАНК” про визнання недійсним договору іпотеки, -  

ВСТАНОВИВ:    

03.03.2009 р. АТ КБ „ІМЕКСБАНК” звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки (домоволодіння АДРЕСА_1).  

          (т. 1 а.с. 3-6)  

31.03.2009 р. Малиновським районним судом м. Одеси постановлено заочне рішення яким позов АТ „ІМЕКСБАНК” до ОСОБА_1 про визнання права власності на предмет іпотеки було задоволено повністю, на предмет іпотеки (домоволодіння АДРЕСА_1) звернено стягнення шляхом визнання права власності за АТ „ІМЕКСБАНК”.  

          (т. 1 а.с. 144)  

28.04.2009 р. до Малиновського районного суду м. Одеси представником ОСОБА_1 ОСОБА_3 було подано заяву про перегляд заочного рішення від 31.03.2009 р. по цивільній справі за позовом АТ „ІМЕКСБАНК” до ОСОБА_1 про визнання права власності на предмет іпотеки (домоволодіння АДРЕСА_1).  

          (т. 1 а.с. 147)  

04.06.2009 р. ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31.03.2009 р. по цивільній справі за позовом АТ „ІМЕКСБАНК” до ОСОБА_1 про визнання права власності на предмет іпотеки – скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку.  

03.06.2009 р. за підписом представника відповідача ОСОБА_3 до суду надійшов зустрічний позов до АТ „ІМЕКСБАНК” в якому останній просив визнати недійсним Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 22.12.2008 р. та зареєстрованого в реєстрі за № 5904.  

При цьому не заперечував отримання ОСОБА_1 кредиту на підставі договору кредитної лінії №368/08 від 09.07.2008 року та посилався на те, що при укладенні вищевказаного договору було також укладено два договору іпотеки. За першим договором предметом іпотеки стали: незавершений будівництвом житловий АДРЕСА_2, місто Ялта, АР Крим, вартістю 4800411 гривень; земельна ділянка, на якій розташований цей будинок, площею 0,1215 га в районі АДРЕСА_3, смт. Масандра, м. Ялта АР Крим, вартістю 1051000 гривень. За другим договором предметом іпотеки визначено майнові права на квартири та паркінги в незавершеному будівництвом п’ятиповерховому житловому будинку, що будується на вищезгаданій земельній ділянці площею 0,1215 в районі АДРЕСА_3, смт. Масандра, м. Ялта АР Крим. При цьому сторонами у вказаних договорах було визначено сумарну вартість предметів іпотеки, якою забезпечений отриманий ОСОБА_1 кредит в сумі 1400000 доларів США, яка складає 21815754,80 гривень, яка а курсом долара США станом на 03.06.2009 року становить 2833215 долари США.  

Отже вважає, що навіть при збільшені курсу долара США до 7,7 гривні вартість предметів іпотеки майже в двічі перевищує суму «Основного зобов’язання» та похідних витрат.  

Представник відповідача за первісним позовом вважає, що на ОСОБА_1 чинився тиск, що виразилося в направленні листа про попередження про збільшення відсоткової ставки за кредитом з 18% до 23%, що в подальшому привело до укладення   22 грудня 2008 року між Банком та ОСОБА_1 договору іпотеки домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.  

Крім того вказував на те, що керівництву Банку було відомо про те, що кредит потрібен для завершення будівництва житлових будинків в смт. Нікіта, і строк для використання кредиту повинен був складати три роки, але при це його було надано з цільовим призначенням «поточні потреби» та на строк шість місяців. Посилається на те, що отримання всієї суми кредиту викликала у нього необхідність швидкого використання коштів тому на час повернення першої суми боргу в нього не було цієї суми,  будівництво було незавершеним. Вказана ситуація змусила його звернутися до Банку про відстрочку повернення першої суми кредиту. В наслідок чого було укладено між ними 24.11.2008 року було укладено додаткову угоду до договору в якій визначено, що першій і другій транш кредитної лінії загальною сумою 1300000 доларів США буде повернено в період з 24 по 28 грудня 2008 року. Вказане вище зумовило підписання 22.12.2008 року ОСОБА_1 договору іпотеки, предметом якого стало належне йому АДРЕСА_1.  

Виходячи з наведеного вважає, що іпотечний договір від 22.12.2008 року було укладено ним під впливом тяжких обставин, які були продиктовані Банком, до яких відноситься: велика сума кредиту, одноразовість його надання, неможливість освоєння коштів на протязі короткого часу, неможливість своєчасного повернення основного боргу за графіком, що поставило його в залежність перед банком, якій пішов на поступки, продовживши час виплати першої частини основного зобов’язання на один місяць і приєднання  її до другої частини. Тому вважає, що вказаний договір іпотеки укладений ним під впливом тяжких обставин на вкрай невигідних для нього умовах, що унеможливлює твердження про його вільне волевиявлення, яке відповідало його внутрішній волі при укладенні іпотечного договору від 22.12.2008 року та про спрямованість його на реальне настання правових наслідків, обумовлених цим правочином, що можна вважати порушенням вимог п.3 і п. 5 ст. 203 ЦК України додержання яких є необхідною умовою для чинності правочину. Вказане дає підстави, на його думку, у відповідності до ч.1 ст. 233 ЦК України вважати цей іпотечний договір недійсним.  

Також посилався на ще одну підставу для визнання вказаного договору недійсним на те, що на ньому відсутні посилання на видачу заставної або взагалі її відсутність, що передбачено п.4 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку», як істотна умова укладення такого виду договорів, що дає підстави з посиланням на частину другу зазначеної статті вказаного Закону вважати оспрюваний договір недійсним.  

Крім того вказує на те, що вартість майна за договором іпотеки від 14.07.2008 року згідно експертному висновку складає 3298350 доларів США, що на його думку є достатньою сумою для задоволення вимог Банку і вони можуть взагалі бути покриті лише предметами іпотеки, що знаходяться в АР Крим. В діях банку вбачає стратегію задоволення майнових вимог щодо нього за рахунок менш цінних за вартістю, але більш цінних за значимістю для його сторони предметів іпотеки, що вважає зловживанням банку своїм правом в порушення вимог п. 3 ст. 13 ЦК України, згідно якої не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням правом в інших формах і п. 4 вказаної статті, за якою при здійсненні цивільних прав особа повинна дотримуватися моральних засад суспільства.  

          (т. 1 а.с. 165-168)  

04.06.2009 року Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси було скасовано заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31.03.2009 року.  

(т. 1 а.с. 187)  

02.02.2010 року Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси було задоволено заяву АКБ „ІМЕКСБАНК” від 09.12.2009 року та забезпечено позовні вимоги шляхом тимчасової заборони ОСОБА_1 виїзду за кордон до розгляду по суті цієї цивільної справи та вступу в законну силу рішення суду.  

(т. 2 а.с. 10-11, 14-15)  

29.01.2010 р. до суду надійшло заперечення АТ „ІМЕКСБАНК” на зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до АТ „ІМЕКСБАНК” про визнання договору іпотеки посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 22.12.2008 р. та зареєстрованого в реєстрі за № 5904, недійсним.  

(т. 2 а.с. 17-23)  

08.02.2010 р. до суду надійшло доповнення до позовної заяви АТ „ІМЕКСБАНК” до ОСОБА_1 про визнання  права власності на предмет іпотеки (домоволодіння АДРЕСА_1), згідно якого банк просив визнати право власності на предмет іпотеки, зняти з реєстрації в домоволодінні під АДРЕСА_1 неповнолітню ОСОБА_2 та висилити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з зазначеного домоволодіння.  

(т.2 а.с. 35-37)  

23.03.2010 р. до суду надійшли заперечення приватного нотаріуса Чужовською Н.Ю., як третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача за зустрічним позовом, відповідно до яких нотаріус зазначав про досягнення сторонами договору іпотеки від 22.12.2008 згоди по всім істотним умовам договору та відсутності перешкод для його підписання. Одночасно судом отримано клопотання нотаріуса Чужовською Н.Ю. про розгляд справи без її участі.  

(т.2 а.с. 48-49)  

26.11.2010 року суду було надано уточнення до позовної заяви Публічного акціонерного товариства „ІМЕКСБАНК” (далі - Банк) до ОСОБА_1 в якому виконуючий обов’язки голови правління ПАТ «ІМЕКСБАНК» просив змінити формулювання першої позовної вимоги в доповненнях від 08.02.2010 року з урахуванням узагальнень судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010рр.), які підготовлено Верховним Судом України. Після зміни формулювання просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «ІМЕКСБАНК» права власності на предмет іпотеки за іпотечним договором посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 22.12.2008 р. та зареєстрованим в реєстрі за № 5904, а саме: домоволодіння під АДРЕСА_1, що складається з домоволодіння під літерою: „АА1”, житловою площею – 111,9 кв. м., загальною площею 188,7 кв. м.; та гаражу – „С”; сауни – „Ч”; навісу – „С1”; навісу – „Ч1”; альтанки – „Э”; огорожі - №6, 13, 15, розташованих на земельній ділянки 591 кв. м., за ціною оцінки предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності 1 550 000 грн., з метою задоволення пропорційно вартості предмета іпотеки частини вимог за Договором кредитної лінії № 368/08 від 9 липня 2008 року; зняття з реєстраційного обліку в АДРЕСА_1 ОСОБА_1; виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з домоволодіння під АДРЕСА_1, яке є предметом іпотеки; стягнути з ОСОБА_1 на користь Банку витрати по оплаті судового збору в сумі 1700 грн. та витрати на оплату ІТЗ судового процесу в сумі 30 грн.  

При цьому представник Банку посилався на те, що   АТ „ІМЕКСБАНК" з ОСОБА_1 10 липня 2008 року укладений договір кредитної лінії №368/08, згідно якого позичальник готівкою отримав грошові кошти у розмірі 1400000 дол. США.  

22 грудня 2008 року Банк з ОСОБА_1 уклав договір іпотеки домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю.  

Свої зобов'язання перед Банком по погашенню кредиту позичальник не виконав. Заборгованість позичальника перед АТ „ІМЕКСБАНК" за кредитом складає 1 399 995,78 дол. США, заборгованість за відсотками за користування кредитом складає 229 280,22 дол. США і не погашається ОСОБА_1 з 25 листопада 2008 року.  

Проведені    з    ОСОБА_1    переговори    закінчились   безрезультатно, позичальник не здійснив кроків по врегулюванні ситуації і хоча б часткового погашення заборгованості.  

У відповідності до ст. 40 Закону України „Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.  

Зазначає, що після прийняття Малиновським районним судом м. Одеси заочного рішення від 31.03.2009 по справі №2-4163/09 про визнання за АТ „ІМЕКСБАНК" права власності на домоволодіння АДРЕСА_1, позичальнику вже направлялась вимога про звільнення житлового будинку. Вимога Банку з цього приводу ОСОБА_1 була проігнорована.  

Крім того, як стало відомо Банку весною 2009 року ОСОБА_1 в домоволодінні АДРЕСА_1 зареєструвався сам та зареєстрував там свою неповнолітню доньку.  

Вважає, що оскільки після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та його дружиною місце проживання дитини (ОСОБА_2) визначено з матір'ю - ОСОБА_4, а також те, що проживаючи з матір'ю дитина забезпечена житловою площею, про що свідчить ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 21.12.2007 р. по справі №2-8719 у випадку задоволення позовних вимог Банку про зняття її з реєстрації дитина не залишиться без місця проживання.  

Крім того представник банку вважає такі дії ОСОБА_1 протиправними, оскільки позичальник гарантував, що на предмет іпотеки не поширюються права користування, проживання (реєстрації) малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей (п. 2.1.1 договору іпотеки). Згідно п. 3.3.5 кредитного договору, п.п. 2.1.7, 4.1.4 договору іпотеки без отримання попередньої письмової згоди Банку позичальник не міг обтяжувати предмет іпотеки зобов'язаннями з боку третіх осіб, а такого дозволу на реєстрацію в будинку малолітньої особи АТ „ІМЕКСБАНК" не давав.  

В зв’язку з зазначеним представник банку вважає, що є всі підстави для застосування до спірних відносин вимог ст. 109 ЖК України, яка передбачає, що   звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленим законом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене Іпотекою відповідного жилого приміщення.  

Зазначає, що є всі підстави вважати, що домоволодіння АДРЕСА_1 було придбане позичальником за кредитні кошти Банку, оскільки про це свідчить той факт, що купівля домоволодіння здійснена позичальником 18 липня 2008 року, тобто одразу після отримання кредиту у АТ «ІМЕКСБАНК».  

В останнє судове засідання представник Банку не з’явився, про час і місце розгляду справи належним чином повідомлений, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій свій позов підтримав в повному обсязі та не визнав зустрічних позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість.  

Представник відповідача в останнє судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи належним чином повідомлений, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій позов банку не визнав та просив в позові відмовити, а зустрічні позовні вимоги підтримав, тому суд вважає за можливе розглянути позов за його відсутності та винеси судове рішення.  

Додаткові мотиви та пояснення учасників провадження зафіксовані технічними засобами фіксації процесу.  

Представник третьої особи - органа опіки та піклування Малиновської районної адміністрації  Одеської місткої ради в судове засідання не з’явилася, про причини неявки суд не повідомила про час і місце розгляду справи належним чином повідомлена, тому суд вважає можливим розглянути справу за її відсутності.  

Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. в судове засідання не з’явилася, про причини неявки суд не повідомила, про час і місце розгляду справи належним чином повідомлена, надала   суду заяву про розгляд справи за її відсутності також надала письмові пояснення по справі, в яких зазначила про досягнення  сторонами договору іпотеки від 22.12.2008 згоди по всім істотним умовам договору та відсутності перешкод для його підписання,   тому суд також, вважає можливим розглянути справу за її відсутності.  

(т.2 а.с. 48-49)  

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ПАТ „ІМЕКСБАНК” підлягає задоволенню, а в задоволенні зустрічного позву ОСОБА_1 слід відмовити з наступних підстав.  

Між сторонами виникли правовідносини, які регламентуються нормами зобов‘язального права.  

В судовому засіданні встановлено, що 10 липня 2008 року між АТ „ІМЕКСБАНК” та ОСОБА_1 був укладений договір кредитної лінії №368/08.  

(т.1 а.с. 7-15)  

Відповідно до п. 1.1 Договору кредитної лінії, Кредитор (АТ „ІМЕКСБАНК”)     зобов’язується відкрити Позичальнику (ОСОБА_1.)     кредитну лінію у розмірі 1 400 000 дол. США на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, зі сплатою 18% річних.  

Згідно п. 1.1.1 Договору кредитної лінії, Позичальник повинен повернути всю заборгованість по кредиту до 06 січня 2009 року.  

Свої зобов’язання за Договором кредитної лінії АТ „ІМЕКСБАНК” виконав у повному обсязі і надав Позичальнику кредит у розмірі 1 400 000 дол. США, що підтверджується заявами на видачу готівки від 14.07.2008 р. на суму 200 000 дол. США, від 17.07.2008 р. на суму 525000 дол. США, від 28.07.2008 р. на суму 675 000 дол. США, довідками банку та виписками банку по особистим рахункам позичальника.  

Факт отримання вказаних грошових сум ОСОБА_1 та його представник не заперечував.  

В свою чергу Відповідач за первісним позовом належним чином не виконує свої обов’язки за Договором кредитної лінії, зокрема, порушив терміни сплати по кредиту та відсоткам за користування кредитом.  

(т.1 а.с. 28-29, 137-139, т. 2 а.с. 24)  

З 27.11.2008 року заборгованість   ОСОБА_1 перед АТ „ІМЕКСБАНК” склала 1 540 510,85 дол. США, а саме: основний борг по кредиту – 1 399 995,78 дол. США, відсотки за користування кредитом – 82 836,68 дол. США, пеня – 57 678,39 дол. США, що підтверджується відповідною довідкою банку.  

(т.1 а.с. 30-31)  

В зв’язку з порушенням позичальником встановлених договором строків погашення кредиту та відсотків Позивач за первісним позовом 14.01.09 р. та 29.01.09 р. надіслав ОСОБА_1 претензії про усунення порушення, які Відповідачем за первісним позовом залишені без відповіді та задоволення.  

(т.1 а.с. 24-27)  

  24.11.2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору кредитної лінії №368/08 від 09.07.2008 року згідно якого було внесено зміни в договір кредитної лінії №368/08 від 09.07.2008 р. та після змін редакції пунктів 1.1.1 було зазначено новий графік погашення заборгованості згідно якого погашення повинно здійснюватися з 24 по 28 число відповідного місяця в грудні 2008 року суму у розмірі 1300000 доларів США, а суму у розмірі 100000 доларів США – 06.01.2009 року. Крім того п. 1.3 та п. 1.3.1 договору кредитної лінії було доповнено вимогами, згідно яких ОСОБА_1 зобов’язано укласти з Банком у строк до 23.12.2008 року договір іпотеки за умовами якого передати в іпотеку   домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.  

(т.1 а.с. 16)  

В забезпечення виконання зобов’язань за Договором кредитної лінії №368/08 від 09.07.2008 р. між АТ „ІМЕКСБАНК” та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 22.12.2008 р. та зареєстрований в реєстрі за № 5904, згідно якого Банку передане в іпотеку нерухоме майно, а саме – домоволодіння під АДРЕСА_1, що складається з домоволодіння під літерою: „АА1”, житловою площею – 111,9 кв. м., загальною площею 188,7 кв. м.; та гаражу – „С”; сауни – „Ч”; навісу – „С1”; навісу – „Ч1”; альтанки – „Э”; огорожі – №6, 13, 15, розташованих на земельній ділянки 591 кв. м. (далі – іпотечний договір).  

Відповідно до п.п. 1.11., 2.1.1. Іпотечного договору на момент його укладання не існувало прав та вимог інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі тих, що зареєстровані в державному реєстрі у встановленому законом порядку. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про іпотеку» та Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого постановою КМУ від 31.03.2004 р. № 410, обтяження за Іпотечним договором було зареєстровано за № 8318420, що засвідчує Витяг про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек № 22121640 від 22.12.2008 р   .  

(т. 1 а.с. 17-23)  

В зв’язку з незгодою Банку з розміром вартості предмету іпотеки, яка зазначена в договорі іпотеки, при зверненні до суду, організацією ТОВ «Експерт», яка має необхідні сертифікати суб’єкта оціночної діяльності, кваліфікаційне свідоцтво оцінювача та свідоцтво про реєстрацію в державному реєстрі оцінювачів, було надано звіт про вартість домоволодіння під АДРЕСА_1, де зазначено, що вартість цього предмета іпотеки складає 1 550 000 (один мільйон п’ятсот п’ятдесят тисяч) гривень. Суд вважає зазначену оцінку  належним доказом у розумінні ст. 64 ЦПК України, оскільки будь-які інша оцінка предмету іпотеки у відповідності до ч.3 ст. 10 ЦПК України суду не надана, а представником ОСОБА_1, не заявлялися клопотання про призначення відповідних судових експертиз, тому суд не приймає до уваги посилання представника ОСОБА_1 щодо невідповідності вартості майна вказаного в договорі іпотеки та вищевказаному звіті і ринкової вартості цього майна. Крім того, слід зазначити, що вищезазначена установа узгоджена сторонами іпотечного договору та надавала свій висновок про вартість спірного майна при укладенні оспорюваного договору іпотеки і ОСОБА_1 не оспорював компетентність проведеної оцінки та її висновки.  

(т. 1 а.с. 41-86)  

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).  

Згідно ч.1 ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.  

Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Згідно ст. 3 Закону України „Про іпотеку” – іпотека має похідний характер від основного зобов’язання. У разі порушення боржником основного зобов’язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.  

У відповідності до ст. ст. 525, 526, 530, 1049 ЦК України зобов’язання щодо позики має виконуватись відповідно до умов договору, у встановлені договором строки, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.  

Відповідно до ч. 1 ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.  

Аналогічні норми також містяться у Законі України «Про заставу» (ст.19 та ч.1 ст. 20).  

Згідно ч. 3 ст. 33 Закону України “Про іпотеку» передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі: 1) рішення суду, 2) виконавчого напису нотаріуса або 3) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя (або застереження в іпотечному договорі).  

Отже, наведеними вище нормами законодавства (насамперед, ст. ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку») не виключається можливість звернення стягнення у зазначений банком спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. У цих нормах задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки ототожнюється передусім із способом звернення стягнення, який, поряд з іншими, може застосовуватися, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.  

Крім того, було б нелогічно, що сторони за законом можуть це питання врегулювати в позасудовому порядку (ст. 626 ЦК України), але позбавлені цього права в судовому порядку за рішенням суду (щоб суперечило ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 6 ЦК України).  

Відповідно до п. п. 3.1.6, 3.1.7, 5.1 іпотечного договору у випадку невиконання Іпотекодавцем зобов’язань за цим договором та/або за Договором кредитної лінії (зокрема: при повному або частковому неповерненні у встановлені відповідно до Кредитного договору строки суми кредиту та/або процентів) Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до розділу 5 договору іпотеки та/або договору про задоволення вимог Іпотекодержателя.  

Розділом 5 іпотечного договору встановлено, що Іпотекодавець у разі виникнення у нього права на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки на власний розсуд звертає стягнення на предмет іпотеки:  

- на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса;  

- у позасудовому порядку, а саме: передачі Іпотекодавцем у власність Іпотекодержателю предмету іпотеки, продажу Іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки або іншим способом, що не суперечить чинному законодавству на момент реалізації предмету іпотеки.  

В розділі 6 іпотечного договору встановлено, що даний пункт Договору є застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, яке надає Іпотекодержателю звернути стягнення на предмет іпотеки, на підставі іпотечного договору, шляхом:  

- продажу від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України „Про іпотеку”;  

- прийняття предмета іпотеки у власність, в порядку визначеному ст. 37 Закону України „Про іпотеку”.  

При цьому в п. 6.2 іпотечного договору вказано, що це застереження визначається сторонами як договір про задоволення вимог Іпотекодержателя.  

У відповідності до ст. 36 Закону України „Про іпотеку” договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:  

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;  

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.  

Відповідно до розділу 5 та 6 іпотечного договору, у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки Іпотекодержатель має право прийняти предмет іпотеки у власність.  

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання (ст. 37 Закону України „Про іпотеку”).  

Вищезазначене повністю узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 590 ЦК України, яка передбачає, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.  

Правлінням АТ „ІМЕКСБАНК” 24.02.2009 р. прийнято рішення про прийняття предмету іпотеки у власність.  

(т.1 а.с. 39-40)  

    Отже судом встановлено, що при зверненні затягнення на предмет іпотеки було виконано  вимоги  частини 1 ст. 35 Закону України “Про іпотеку”, якою передбачено, що в разі порушення основного зобов'язання та(або) умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення, оскільки в претензіях 14.01.09 р. та 29.01.09 р., які були отримані ОСОБА_1, зазначено стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вищезазначені претензії згідно розписки була отримані ОСОБА_1 відповідно 20.01.2009 року та 30.01.2009 року. Враховуючи, що в судовому засіданні було встановлено, що порушення які містилися в вищенаведених претензіях не були усунуті ОСОБА_1. у строк встановлений договором (06.01.2009 року) та навіть по сплиненню трицятиденного строку після отримання останньої вимоги, а Банк звернувся до суду з цим позовом лише 13.03.2009 року, є всі підстави вважати, що вимога іпотекодержателя була  залишена без задоволення, тому суд вважає, що іпотекодержатель на момент звернення до суду мав право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України “Про іпотеку” і що вимога банку про звернення стягнення на предмет іпотеки не є передчасною, про що також зазначено в ч. 2 ст. 590 ЦК України.  

Таким чином, враховуючи викладене, на підставі норм чинного законодавства України та умов укладених між АТ „ІМЕКСБАНК” та ОСОБА_1 договору Кредитної лінії та Іпотечного договору, суд вважає, що у банку виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором шляхом прийняття предмету іпотеки у власність.  

ОСОБА_1 мешкає в іпотечному домоволодінні АДРЕСА_1..  

Весною 2009 року ОСОБА_1 в домоволодінні АДРЕСА_1 зареєструвався сам та зареєстрував там свою неповнолітню доньку.  

У зв‘язку з прийняттям 31.03.2009 р. Малиновським районним судом м. Одеси заочного рішення по справі №2-4163/09 про визнання за АТ „ІМЕКСБАНК” права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 Позичальнику направлялась вимога про звільнення житлового будинку. Однак вимога Банку з цього приводу ОСОБА_1 була проігнорована.  

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.   Згідно зі ст. 29 ЦК України   місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.     Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.  

Після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та його дружиною місце проживання дитини (ОСОБА_2) визначено з матір’ю – ОСОБА_4 яка забезпечена житловою площею, про що свідчить ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 21.12.2007 р. по справі №2-8719 та лист КМ „Одеське МБТІ та РОН” №3860-06/1047 від 29.04.2010.  

Відповідно до абзацу 6 ч.1 ст.3 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. Тобто правовою підставою для перебування на реєстраційному обліку є проживання чи перебування в житлі за певною адресою.  

Таким чином задоволення позовних вимог Банку про зняття ОСОБА_2 з реєстрації не порушує її житлових прав, оскільки остання має реальне місце проживання та забезпечена житловою площею.  

(т.2 а.с. 27-31, 32)  

Згідно договору Іпотеки від 22.12.2008 р. позичальник гарантував, що на предмет іпотеки не поширюються права користування, проживання (реєстрації) малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей (п. 2.1.1 договору іпотеки). Згідно п. 3.3.5 кредитного договору, п.п. 2.1.7, 4.1.4 договору іпотеки без отримання попередньої письмової згоди Банку позичальник не міг обтяжувати предмет іпотеки зобов’язаннями з боку третіх осіб.  

Відповідно до ст. 9 Закону України „Про іпотеку” іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.  

Згідно ст. 12 Закону України „Про іпотеку” правочин щодо передачі переданого в іпотеку майна у користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.  

Однак, всупереч умовам вищевказаного Закону та умовам іпотечного договору ОСОБА_1 зареєструвався сам в спірній квартирі та зареєстрував свою неповнолітню дитину ОСОБА_2.  

Користування передбачає закріплену нормами права можливість власника або інших осіб вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб та інтересів. Реєстрація відповідачем за первісним позовом в переданому в іпотеку банку домоволодінні себе та своєї дитини за своєю правовою природою є надання права користування зазначеним домоволодінням, при цьому згоди ПАТ „ІМЕКСБАНК” на передачу предмету іпотеки в користування третім особам не надавав.  

Суд також вважає, що ОСОБА_1 своїми свідомими діями під час розгляду справи зареєстрував неповнолітню особу в спірному домоволодінні і навмисно створив обставини, які перешкоджають зверненню стягнення на предмет іпотеки.  

Таким чином дії позичальника є протиправними, так як згідно ст. ст. 525-526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов’язання не допускається.  

При цьому відсутність дозволу органу іпотеки та піклування на відчуження спірного домоволодіння не є правовою підставою для відмови у позові банку так як в діючих актах законодавства відсутність згоди органу опіки та піклування на відчуження спірного житла не визначена як підстава для виключення можливості звернення стягнення на предмет іпотеки.  

Згідно ст. 109 Житлового кодексу УРСР звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленим законом.  

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.  

Домоволодіння АДРЕСА_1 було придбане позичальником за кредитні кошти Банку. Про це свідчить той факт, що купівля домоволодіння здійснена позичальником 18 липня 2008 року, тобто одразу після отримання кредиту у АТ „ІМЕКСБАНК”, що не було спростовано представником ОСОБА_1 в судовому засіданні.  

Підстави та порядок виселення мешканців у разі звернення стягнення на предмет іпотеки регламентують норми двох нормативно-правових актів однакової сили та дії в часі, а саме:  

1) Ч. 2 ст. 39, ст. 40 Закону України від 05.06.2003 № 898-IV «Про іпотеку»;  

2) Ст. 109 Житлового кодексу УРСР із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.06.2003 № 898-IV «Про іпотеку».  

Згідно п. 1 Розділу VI Закону України від 05.06.2003 № 898-IV «Про іпотеку», названий закон та внесені на його підставі зміни до законодавчих актів, зокрема, до ст. 109 Житлового кодексу УРСР, набрали чинності з 1 січня 2004 р.  

Виселення мешканців водночас врегульоване нормативно-правовими актами однакової сили, які за змістом не суперечать один одному та не містять колізійних норм.  

У відповідності до ч. 2 ст. 39 Закону України від 05.06.2003 № 898-IV «Про іпотеку»: «Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.»  

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 40 Закону України від 05.06.2003 № 898-IV «Про іпотеку» «Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.  

Ст. 39 Закону України від 05.06.2003 № 898-IV «Про іпотеку» містить чіткий припис, щодо можливості одночасного ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення мешканців. Частини 1 та 2 ст. 40 Закону України від 05.06.2003 № 898-IV «Про іпотеку» передбачають можливість виселення мешканців в порядку, встановленому законом після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, не конкретизуючи при цьому  суб’єкта, який прийняв таке рішення.  

Відповідно до ст. 109 ЖК України встановлюється порядок виселення мешканців з переданих в іпотеку жилих приміщень. Згідно з ч. 3 ст. 109 ЖК України, після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов'язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.  

Позивач повідомляв відповідача про прийняття рішення щодо звернення стягнення на предмет іпотеки і в зв’язку з цим запропонував звільнити предмет іпотеки у місячний термін. Відповідач продовжує мешкати в будинку на дату складання банком уточнення до позову.  

Частина 4 ст. 109 ЖК України передбачає, що виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні не тягне припинення виселення громадян з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки.  

Суд критично ставиться до доводів представника ОСОБА_1 про наявність іншого предмету іпотеки (нерухомість в смт. Нікіта, м. Ялта).  

У відповідності до ст. 590 ЦК України, якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя.  

Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.  

У відповідності до ст. 575 ЦК України іпотека це один з видів застави.  

У зв’язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов’язань за договором кредитної лінії №368/08 від 10.07.2008, скориставшись своїм правом, АТ „ІМЕКСБАНК” звернув стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором (незавершений будівництвом житловий будинок та земельна ділянка в смт. Нікіта, м. Ялта, АР Крим).  

При цьому згідно заочного рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 18.06.2009 р. по справі №2-2118 2009 р. вартість предмета іпотеки  (нерухомість в смт. Нікіта, м. Ялта), згідно висновку суб’єкта оціночної діяльності, складала 3950515,8 грн. Заочне рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим по справі №2-2118 2009 р. набрало законної сили 30.06.2009 р.  

(т.2 а.с. 54)  

Таким чином вартість предмету іпотеки в АР Крим менша заборгованості ОСОБА_1 за договором кредитної лінії №368/08 від 09.07.2008 р., яка згідно розрахунків становить 1399995 доларів США 78 центів, а заборгованість за відсотками за користування кредитом складає 229280 долари США 22 цента.  

У відповідності до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.  

Вищенаведена позиція суду повністю узгоджується з роз’ясненнями, що надані в узагальненях судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010рр.), які підготовлено Верховним Судом України   .  

В зв’язку з цим суд вважає обґрунтованими позовні вимоги АТ „ІМЕКСБАНК” і задовольняє їх у повному обсязі.  

Оцінюючи доводи представника позивача за зустрічним позовом про визнання недійсним Договору іпотеки посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 22.12.2008 р. та зареєстрованого в реєстрі за № 5904, суд вважає їх необґрунтованими виходячи з наступного.  

Позичальник та його представник не заперечує факт отримання кредиту від АТ „ІМЕКСБАНК” на підставі договору кредитної лінії № 368/08 від 9 липня 2008 р. і укладення Договору іпотеки посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 22.12.2008 р., предметом якого є домоволодіння під АДРЕСА_1.  

Про те ОСОБА_1 вважає згаданий договір іпотеки недійсним оскільки рахує, що жодних причин для укладення додаткового Іпотечного договору на той момент у сторін не було, а всі фінансові ризики Банку перекривались раніше укладеними іпотечними договорами.  

Також позивач за зустрічним позовом наполягає на тому, що зазначений договір іпотеки ним було підписано під впливом тяжких для нього обставин, які були продиктовані виключно АТ „ІМЕКСБАНК” та фінансово-економічною нестабільністю викликаною світовою кризою. І за таких умов не можливо стверджувати ні про його вільне волевиявлення, яке відповідало його внутрішній волі при укладенні іпотечного договору від 22.12.2008 р., ні про спрямованість його на реальне настання правових наслідків , обумовлених цим правочином.  

На думку ОСОБА_1 при укладенні оспорюваного іпотечного договору порушено вимоги п.3 і п.5 ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідною умовою для чинності правочину та ч.1 ст. 233 ЦК України, згідно якої правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.  

Посилаючись на вище викладені факти ОСОБА_1 просить визнати договір іпотеки укладений з АТ „ІМЕКСБАНК” та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 22.12.2008 р., зареєстрованого в реєстрі за № 5904, недійсним.  

Згідно з узагальненнями Верховного Суду України від 24.11.2008 „Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсним” під тяжкими обставинами слід розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а його крайні форми. Такими обставинами можуть бути важка хвороба особи чи її близьких, смерть годувальника, крайня нужденність сім’ї, загроза втратити заставне житло, надзвичайна низька винагорода за виконану роботу або надану послугу, порівняно з вартістю відчужуваної речі, та інші обставини, для усунення чи пом’якшення яких необхідно терміново укласти цей правочин. При цьому згідно ст. 233 ЦК України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.  

Відповідно до п. 23 Постнови Пленуму Верховного суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” N 9 від 06.11.2009 правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті   233     ЦК   , якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.  

ОСОБА_1 в судовому засіданні не надавалося жодних доказів про його можливі важкі хвороби, скрутне матеріальне становище тощо, під час укладання оспорюваного іпотечного договору, як це передбачено ч.3 ст. 10 ЦПК України.  

Враховує суд і той факт, що для погашення заборгованості за кредитом не обов’язково укладати договір іпотеки домоволодіння. Позичальник міг продати своє майно, а отримані кошти направити на погашення існуючої заборгованості.  

В зв’язку з цим, безпідставними є доводи представника позичальника, що тяжкі обставини для ОСОБА_1 настали в результаті дій Банку.  

Крім того, чинним законодавством України не встановлені кількісні та вартісні обмеження для речей, які передаються в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором.  

Оспорюваний позичальником іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю.  

Згідно ст. 44 Закону України „Про нотаріат” нотаріус під час посвідчення правочину визначає обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, а також встановлює дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який посвідчується, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. В іншому випадку у відповідності до ст. 49 цього Закону нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальних дій.  

При посвідченні договору іпотеки від 22.12.2008 р. нотаріусом була перевірена дієздатність ОСОБА_1 та встановлений дійсний намір укласти цей правочин.  

Крім того, перед укладенням іпотечного договору ОСОБА_1 був попередньо ознайомлений нотаріусом з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, про що свідчить преамбула підписаного договору, як це передбачено Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка затверджена Наказом Міністерства Юстиції України від  03.03.2004 N 20/5.  

Вищезазначене свідчить, що при укладенні спірного договору позичальнику були відомі усі умови договору та не існувало ніяких підстав, які б примусили його прийняти ці умови на вкрай невигідних для себе умовах.  

Згідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України,  договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.  

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.  

Істотні умови іпотечного договору визначені статтею 18 Закону України „Про іпотеку”,  згідно  якого  іпотечний  договір  повинен  містити  такі  істотні  умови: для іпотекодавця громадянина України – прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання із заначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів; для іпотекодержателя – найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в ЄДРПОУ; зміст та розмір основного зобов’язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов’язання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані; посилання на видачу заставної або її відсутність.  

Всі ці істотні умови передбачені в оспорюваному Позичальником договорі іпотеки.  

Посилання в позові представника ОСОБА_1 на відсутність в іпотечному договорі посилання на видачу заставної або її відсутність не заслуговує на увагу оскільки, це питання врегульовано п. 1.2 іпотечного договору.  

(т.1 а.с. 17)  

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.  

Відповідно до ст. 215 ЦК України недійсний правочин – це правочин, що не відповідає вимогам закону. Він породжує не ті права і обов’язки, яких бажали його учасники, а правові наслідки, котрі передбачені у законі. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.  

Отже, підставою недійсності правочину за ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є суперечність саме змісту правочину нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства з огляду на те, що змістом правочину є відповідні його виду умови.  

З такої позиції виходить і Пленум Верховного Суду України, про що вказав в постанові від 6 листопада 2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”.  

В судовому засіданні ОСОБА_1 не доведено впливу важких обставин на нього під час укладення Договору іпотеки від 22 грудня 2008 року. При підписанні правочину сторони досягли згоди по всім істотним умовах і уклади його в необхідній формі (нотаріальній). Договір іпотеки не суперечить законодавству України та моральним засадам суспільства.  

До посилання позивача за зустрічним позовом на світову фінансову кризу суд ставиться критично, оскільки криза стосується не тільки ОСОБА_1, але й банку. Відповдіно ця обставина не впливає на надану судом кваліфікацію спірних відносин.  

Таким чином підстави для визнання недійсним договору іпотеки від 22.12.2008 відсутні, так як позичальником не доведено, що оспорюваний договір іпотеки суперечить вимогам закону чи укладено його з недотриманням вимог ст. 203 ЦК України.  

Обґрунтування зустрічного позову нормами ч. 5 ст. 33 Закону України „Про іпотеку” є помилковим, тому що, предмети іпотеки не задовольняють вимоги іпотекодержателя (Банку).  

В зв’язку з цим правові підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 відсутні.  

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. До судових витрат згідно ст. 79 ЦПК України відносяться судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  

Керуючись ст.ст. 3, 15, 61, 107, 208, 213 ЦПК України, ст.ст. 1,3, 6, 16, 203, 215, 233, 525, 526, 530, 572, 589, 590, 625, 626,  1046, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 1, 7, 33, 37, 40 Закону України „Про іпотеку”, ст. 109 Житлового кодексу УРСР, Постановою Пленуму Верховного суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”,  суд, -    

ВИРІШИВ :    

Позов  Публічного акціонерного товариства „ІМЕКСБАНК” задовольнити в повному обсязі.  

Звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством „ІМЕКСБАНК” (65039, м. Одеса, проспект Гагаріна, 12а, код ЄДРПОУ 20971504) права власності на предмет іпотеки за іпотечним договором посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 22.12.2008 р. та зареєстрованим в реєстрі за № 5904, а саме: домоволодіння під АДРЕСА_1, що складається з домоволодіння під літерою: „АА1”, житловою площею – 111,9 кв. м., загальною площею 188,7 кв. м.; та гаражу – „С”; сауни – „Ч”; навісу – „С1”; навісу – „Ч1”; альтанки – „Э”; огорожі - №6, 13, 15, розташованих на земельній ділянки 591 кв. м., за ціною оцінки предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності у 1 550 000 грн. (один міліон п’ятсот п’ятдесят тисяч гривень), з метою задоволення пропорційно вартості предмета іпотеки частини вимог за Договором кредитної лінії № 368/08 від 9 липня 2008 року.  

Зняти з реєстраційного обліку в АДРЕСА_1 ОСОБА_2.  

Висилити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з домоволодіння під АДРЕСА_1.  

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» витрати по оплаті судового збору в сумі 1700 (одну тисячу сімсот) грн. та витрати на оплату ІТЗ судового процесу в сумі 30 (тридцять) грн.  

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» про визнання недійсним Договору іпотеки посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 22.12.2008 р. та зареєстрованого в реєстрі за № 5904 - відмовити.  

  Рішення може бути оскаржено, про що протягом десяти днів з дня проголошення подається Апеляційна   скарга   на   рішення  суду  першої  інстанції.  У разі  якщо рішення  було  постановлено  без  участі  особи,  яка  її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів  з  дня  отримання копії повного тексту рішення.  

  Суддя                   Д.Я. Роїк