СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
11 вересня 2006 року | Справа № 2-13/7167-2005 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Котлярової О.Л.,
суддів Латиніна О.А.,
Заплави Л.М.,
за участю представників сторін:
позивача: Окул Н.Л. за довіреністю;
відповідача: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Чорноморської міської санітарно-епідеміологічної станції на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Жукова А.І.) від 04 липня 2005 року у справі №2-13/7167-2005
за позовом Державної інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим (вул. Павленка, 20, Сімферополь, 95006)
до Чорноморської районної санітарно-епідеміологічної станції (вул. Медицинська, 5, смт. Чорноморське, Чорноморський район, АР Крим, 96400)
про стягнення 62121,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 04 липня 2005 року у справі №2-13/7167-2005 (суддя Жукова А.І) позов Державної інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим до Чорноморської районної санітарно-епідеміологічної станції про стягнення 62121,00 грн. задоволено частково. Стягнено з відповідача на користь позивача економічних санкцій у сумі 14320,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 28640,00 грн. Стягнено з відповідача державне мито у розмірі 429,60 грн. та 118,00 грн. судових витрат.
Не погодившись з вищезгаданим рішенням, Чорноморська районна санітарно-епідеміологічна станція звернулась з апеляційною скаргою до Севастопольського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду скасувати повністю.
При прийнятті рішення, суд першої інстанції виходив з того, що перевіркою, здійсненою Державною інспекцією з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, встановлений факт необґрунтованого застосування відповідачем додаткової націнки у вигляді податку на додану вартість в розмірі 20% до тарифів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1351 від 27 серпня 2003 року „Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, які виконуються і надаються за платню установами і організаціями державної санітарно-епідеміологічної служби” та даний факт, є підставою для застосування штрафних санкцій.
Апеляційна скарга мотивована тим, що, на думку апелянту, застосування додаткової націнки у вигляді податку на додану вартість в розмірі 20% до тарифів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1351 від 27 серпня 2003 року, проводилось у відповідності до Закону України „Про податок на додану вартість”, тому, у Державної інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим відсутні правові підстави наполягати на порушенні його права чи інтересу.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2005 року, на підставі заяви представників сторін про продовження строку розгляду справи №2-13/7167-2005, було продовжено строк провадження у справі.
Розпорядженням виконуючей обов’язки голови Севастопольського апеляційного господарського суду Шевченко Н.М. від 13 жовтня 2005 року у справі №2-13/7167-2005, суддю Видашенко Т.С. було замінено на суддю Маслову З.Д.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду у справі №2-13/7167-2005 від 13 жовтня 2005 року, провадження у справі було зупинене, на підставі того, що до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи № 2-13/7167-2005 копії позовної заяви Чорноморської районної санітарно - епідеміологічної станції до Державної інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим про визнання рішення недійсним, яка прийнята господарським судом Автономної Республіки Крим 15 вересня 2005 року.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28 серпня 2006 року було поновлено провадження у справі №2-13/7167-2005, у зв'язку з тим, що на адресу суду апеляційної інстанції надійшов лист з доданою копією Постанови господарського суду Автономної Республіки Крим у справі №2-2/6894-2006А про скасування рішення №20 від 07 лютого 2005 року Державної інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим від Чорноморської районної санітарно - епідеміологічної станції з клопотанням про поновлення провадження.
Розпорядженням виконуючей обов’язки голови Севастопольського апеляційного господарського суду Шевченко Н.М. від 11 вересня 2006 року у справі №2-13/7167-2005, суддю Маслову З.Д. було замінено на суддю Латиніна О.А.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення присутніх у судових засіданнях представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Чорноморської районної санітарно-епідеміологічної станції підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судовою колегією встановлено, що з 31 січня лютого 2005 року по 02 лютого 2005 року Державною інспекцією з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим було проведено перевірку, згідно з якою були встановлені порушення за період з 22 вересня 2003 року по 01 вересня 2004 року, Чорноморська районна санітарно-епідеміологічна станція застосувала додаткову націнку у вигляді податку на додану вартість у розмірі 20 % до тарифів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1351 від 27 серпня 2003 року „Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, які виконуються і надаються за платню установами і організаціями державної санітарно-епідеміологічної служби".
Дані про порушення були зафіксовані в акті №0124 від 02 лютого 2005 року. На підставі цього, 07 лютого 2005 року позивачем відносно відповідача було ухвалено рішення №20 „Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін”.
Згідно із зазначеним рішенням, Чорноморська районна санітарно-епідеміологічна станція необґрунтовано застосувала додаткову націнку у вигляді 20 % податку на додану вартість до тарифів у період з 22 вересня 2003 року по 01 вересня 2004 року, у зв`язку з чим, одержану виручку у розмірі 20707,00 грн. було вилучено до державного бюджету, а також, застосовані штрафні санкції у розмірі від одержаної виручки –41414,00 грн.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення сум економічних та штрафних санкцій у розмірі 62121,00 грн.
У судовому засіданні суду першої інстанції, позивач уточнив позовні вимоги: стягнути суми економічних санкцій у розмірі –14320,00 грн. та суми штрафних санкцій –28640,00 грн. Загальна сума склала 42960,00 грн.
Оскільки, рішення №20 „Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін” відповідачем не оскаржувалось, не визнавалось недійсним, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що таке рішення є обов’язковим для виконання, а позовні вимоги у даній справі –обґрунтованими.
Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з частиною 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Як зазначив позивач у своєму позові, підставою для задоволення його вимог є рішення №20 від 07 лютого 2005 року „Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін”. Інших, передбачених законодавчими актами України, доказів, що підтверджують його твердження про порушення дисципліни цін збоку Чорноморської районної санітарно-епідеміологічної станції, суду не було надано.
Відповідно до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим у справі №2-2/6894-2006А від 11 квітня 2006 року було скасоване рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим №20 від 07 лютого 2005 року.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10 серпня 2006 року у справі № 2-2/6894-2006А, постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 квітня 2006 року залишено без змін.
Згідно з частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що на даний час у Державної інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим не має підстав вважати, що її права порушені чи оспорюються, а також відсутні будь-які допустимі та належні докази у матеріалах справи, які б підтверджували факт порушення Чорноморською районною санітарно-епідеміологічною станцією встановленими законами України порядку утворення ціни при наданні санітарно-епідеміологічних послуг.
Також, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори. Принципи побудови системи оподаткування в Україні, види податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників визначаються Законом України "Про систему оподаткування" №1251-Х11 від 25 червня 1991 року, яким передбачено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування можуть встановлюватись або змінюватись тільки законами про оподаткування (частина 3 статті 1).
Згідно з пунктом 3.1. статті 3 Закону України „Про податок на додану вартість” №168/97-ВР від 03 квітня 1997 року (далі-Закон), операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території, України є об’єктом оподаткування.
Відповідно до пункту 6.1. статті 6 Закону України „Про податок на додану вартість”, об’єкти оподаткування, визначені статтею 3 зазначеного Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.
Пунктом 4.1. статті 4 Закону передбачено, що база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.
Отже, при справлянні плати за надання послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя розмір цієї плати збільшується на суму податку на додану вартість, а тому, відсутні передбачені законом підстави для застосування до позивача фінансових санкцій за порушення дисципліни ціноутворення.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2004 року у справі №4/603.
Статтею 6 Закону України „Про ціни і ціноутворення” від 03 грудня 1990 року №207-Х11, передбачено, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.
Згідно зі статтею 8 Закону України „Про ціни і ціноутворення”, державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів), граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів та іншими методами, введеними Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до підпункту 4.4.2. Закону України „Про порядок погашень зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №1830-1V від 22 червня 2004 року, податковими роз’ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування. Роз’яснення окремих положень податкового законодавства надаються контролюючими органами у порядку, визначеному відповідним центральним (керівним) органом контролюючого органу, виходячи із положень підпункту 4.4.1. цього пункту, принципів оподаткування, викладених у законі України „Про систему оподаткування” та економічного змісту податку, збору (обов’язкового платежу), який розглядається.
У податковому роз’ясненні Державної податкової адміністрації України від 15 вересня 2003 року №8101/5/15-2416, вказується про необхідність додавати до законодавчо визначеної ціни податок на додану вартість при здійсненні операцій з надання платних санітарно-епідеміологічних послуг.
Однак, судом першої інстанції, при розгляді даної справи, не було прийнято до уваги вищезазначені норми законів України.
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим прийнято при неповному вивчені обставин справи та з порушенням норм матеріального права, у зв`язку з чим, підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Чорноморської міської санітарно-епідеміологічної станції задовольнити.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 04 липня 2005 року у справі №2-13/7167-2005 скасувати.
3. У позові відмовити.
Головуючий суддя підпис О.Л. Котлярова
Судді підпис О.А.Латинін
підпис Л.М. Заплава