Справа № 2-1419/2009 р.  

  № 2-2770/2009 р.  

  № 2-363/2010 р.  

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

    20 грудня 2010 року Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області в складі судді Зоріної Д.О., при секретарі Скічко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, -  

ВСТАНОВИВ :  

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, згідно якого просила суд ухвалити рішення, яким визнати договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1, укладений  23 лютого 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійсним; визнати вказаний вище договір купівлі-продажу укладеним; визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1.  

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що 23 лютого 2004 року між позивачкою та відповідачкою було укладено договір договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1. Сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору та частково виконано його, зокрема позивачка передала відповідачці в рахунок оплати вартості будинку грошові кошти в сумі 36 00 грн., про що остання написала письмову розписку. Зазначений договір не був нотаріально посвідчений, однак в пункті 4.1 договору міститься обов»язок сторін протягом семи днів звернутися до будь-якого нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу для нотаріального посвідчення укладеного договору. Так, 26 лютого 2004 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з проханням з»явитися до приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу для нотаріального посвідчення договору, однак відповідачка повідомила, що не може з»явитися до нотаріальної контори у зв»язку із погіршенням стану здоров»я. В подальшому позивачка неодноразово зверталася до відповідачки з пропозиціями щодо нотаріального посвідчення вчиненого правочину, однак відповідачка такі пропозиції ігнорувала. Останнє повідомлення було направлено 20 листопада 2008 року, але ОСОБА_2 до нотаріуса так і не з»явилася, що свідчить про її небажання посвідчувати належним чином укладений договір. За таких обставин, позивачка ОСОБА_1 вимушена звернутися до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку дійсним та укладеним і визнання права власності на спірний будинок.  

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позові та просив суд позов задовільнити в повному обсязі.  

Відповідачка ОСОБА_2  в судове засідання не з»явилась, про причини неявки суд не повідомила, хоча була належним чином повідомлена про час та місце слухання справи.  

Третя особа ОСОБА_3 та представник третьої особи ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнали та просили суд в його задоволенні відмовити у зв»язку з його безпідставністю.  

Представник третьої особи адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні проти позову заперечувала та вказала, що 2 жовтня 2007 року Крюківським районним судом міста Кременчука було винесено рішення, яким визнано договір дарування житлового будинку з господарчими будівлями по АДРЕСА_1, складений 10 червня 2002 року та посвідчений державним нотаріусом Першої Кременчуцької державної нотаріальної контори р.№ 3-729 договором купівлі-продажу; за ОСОБА_3 визнано право власності на 49/100 частки житлового будинку з господарчими будівлями та виділено у користування квартиру № 2 у житловому будинку з частиною господарських будівель; за ОСОБА_2 визнано право власності на 51/100 частку житлового будинку з господарчими будівлями по АДРЕСА_1, виділивши їй в користування квартиру № 1 з частиною господарських будівель. Окрім того, суд зобов»язав ОСОБА_2 влаштувати прохід між ганком та приміщенням 1-3,приміщенням 1-3,1-4; ОСОБА_3 було зобов»язано закласти проходи між приміщенням 1-2,1-3 та 1-7,1-5, побудувати ганок до веранди та встановити самостійні системи опалення,газового обладнання та електропостачання. Судом було розділено майно, що є спільною сумісною власністю подружжя з виділенням ОСОБА_2 майна на  загальну суму 8532 грн. 00 коп. При  постановленні рішення судом було встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 8 серпня 1998 року, а 6 квітня 2005 року рішенням  Крюківського районного суду міста Кременчука шлюб сторін був розірваний. За час шлюбу подружжя придбали за спільні кошти житловий будинок АДРЕСА_1, але оформили його в Першій Кременчуцькій державній нотаріальній конторі 10 червня 2002 року як договір дарування р.№ 3-729 з метою зменшити суму державного мита, яке підлягало сплаті на користь держави. Факт укладання удаваної угоди підтверджується розписками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від 10.06.2002 року про отримання коштів  за  будинок 74 по вулиці Кохнівській в місті Кременчуці, їх поясненнями в якості третіх осіб про те, що  фактично 10 червня 2002 року  був укладений  договір купівлі-продажу.  

Рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука від 20 березня 2009 року позовні вимоги були задоволені, ОСОБА_2 зобов»язано не чинити перешкод мені у користуванні виділеною частиною житлового будинку з господарчими будівлями по АДРЕСА_1. За таких обставин, вважає, що судом не може бути визнано дійсним договір купівлі – продажу, укладений між сторонами та визнати право власності за ОСОБА_1 на спірний будинок.  

Представник третьої особи органу опіки та піклування Виконавчого комітету Крюківської районної ради міста Кременчука при вирішенні спору покладається на розсуд суду.  

Вислухавши представника позивача, третю особу, представника третьої особи, представника третьої особи органу опіки та піклування Виконавчого комітету Крюківської районної ради міста Кременчука, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до наступних  висновків.  

23 лютого 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, предметом якого являється житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1.  

Як вбачається з пункту 1.3 вказаного договору, житловий будинок належить продавцю ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору дарування від 10 червня 2002 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Кременчуцької державної нотаріальної контори Мусієнко Т.О. зареєстрованого в реєстрі № 3-729 та зареєстрованого в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 428.  

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.  

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов»язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов»язується прийняти майно (товар) і сплатити  певну грошову суму.  

Вимогами статті 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.  

Положеннями частини 1 статті 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.  

Згідно частини 1 статті 61 Сімейного кодексу України об»єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.  

  Частиною 1 статті 65 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.  

Згідно вимог частини 3 статті 65 Сімейного кодексу України для укладення одним з подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.  

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.  

Отже, чинним цивільним законодавством чітко регламентується порядок розпорядження одним з подружжя об»єктами права спільної сумісної власності подружжя, а саме, передбачено необхідність нотаріально засвідченої згоди другого з подружжя на укладення правочину іншим з подружжя, у яких предметом являється об»єкт права спільної сумісної власності подружжя.  

Відповідно до вимог статті 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі ,що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.  

Як встановлено судом, 2 жовтня 2007 року Крюківським районним судом міста Кременчука було винесено рішення в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування договором купівлі-продажу житлового будинку, визнання права власності на частину будинку, розподіл спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл сумісно нажитого майна.  

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 28 лютого 2008 року рішення Крюківського районного суду міста Кременчука від 2 жовтня 2007 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування договором купівлі-продажу житлового будинку, визнання права власності на частину будинку, розподіл спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл сумісно нажитого майна залишено без змін, тобто 28 лютого 2008 року зазначене рішення суду першої інстанції набрало законної сили.  

Вказаним вище рішенням, зокрема визнано договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, складений 10 червня 2002 року та посвідчений державним нотаріусом Першої Кременчуцької державної нотаріальної контори реєстр № 3-729 договором купівлі-продажу; за ОСОБА_2 визнано право власності на 51/100 житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1, за ОСОБА_3 визнано право власності на 51/100 житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 та розподілено інше майно подружжя.  

Як вбачається із зазначеного рішення, при розгляді справи, Крюківським районним судом міста Кременчука встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 придбано за час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в шлюбу і даний будинок являється об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.  

Як достовірно встановлено в судовому засіданні, при укладенні спірного правочину договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, нотаріально засвідчена згода на укладення даного правочину співвласником майна ОСОБА_3 не надавалась.  

Враховуючи викладене, а також те, що предметом правочину, який позивачка просить визнати дійсним та укладеним і визнати на його підставі за нею право власності на нього, є об»єкт права спільної сумісної власності подружжя, і даний правочин, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, укладено одним з подружжя без нотаріально засвідченої на те згоди другого з подружжя, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1, у зв»язку з чим в їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі.  

  Керуючись статтями 10,11,60,81,84,88,212,213,215 Цивільно-процесуального Кодексу України, статтями 203, 655, 657 Цивільного Кодексу України, статтями 60, 61, 65 Сімейного кодексу України, суд -  

  ВИРІШИВ :  

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності – відмовити.  

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга в Полтавський апеляційний суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.  

  Суддя :