Справа № 2а-1598/10/0811  

ПОСТАНОВА  

22 грудня 2010 р.                 м. Кам’янка-Дніпровська  

  Кам’янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області у складі: головуючого судді – Петрова В.В.,  

розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1  до Управління пенсійного фонду України в Кам’янсько-Дніпровському районі про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та про оскарження бездіяльності УПФУ і здійснення перерахунку та  виплати недоплаченої щомісячної суми допомоги «Дітям війни»,  

  ВСТАНОВИВ:  

Позивач звернувся до суду 06.12.2010 року з позовною заявою, в якій зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України від 18.11.2004 року «Про соціальний захист дітей війни» має статус дитини війни. Згідно із ст. 6 вказаного закону з 01.01.2006 року повинна виплачуватись соціальна допомога в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Починаючи з 2006 року і по цей час така соціальна допомога не виплачувалась. Позивач вважає зазначені дії УПФУ в Кам’янсько-Дніпровському районі такими, що суперечать чинному законодавству. Просить суд відновити пропущений строк  для звернення до суду за захистом порушених конституційних прав, свобод та інтересів за період з 09.07.2007 року по теперішній час, визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області, щодо не здійснення перерахунку та невиплати йому в повному обсязі надбавки до пенсії згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за періоди з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р., з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р., з 01.01.2009 р. по 01.10.2010 р.,  а також зобов’язати відповідача здійснити перерахунок та виплату надбавки до пенсії згідно до Закону «Про соціальний захист дітей війни» за періоди з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р., з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р., з 01.01.2009 р. по 01.10.2010 р.,  у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.      

УПФУ в Кам’янсько-Дніпровському районі у поданих суду запереченнях позовні вимоги не визнав у повному обсязі, просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.  

Ухвалою суду від 22.12.2010 року адміністративний  позов в частині вимог, які виходять за межі строку на звернення з даним позовом до суду, залишені без розгляду.  

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали та відповідачем надані заперечення, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до  наступного висновку.  

Судом встановлено та матеріалами справами підтверджено, що відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач має статус дитини війни, що підтверджується паспортом та відміткою у пенсійному посвідченні, що відповідно надає право на отримання пільг та державної соціальної підтримки, встановлених цим Законом.  

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач перебуває на обліку в УПФУ в Кам’янсько-Дніпровському районі Запорізької області, яким у період з 2006 року та по теперішній час позивачу не призначалося, не нараховувалося та не виплачувалося підвищення до пенсії у розмірах встановлених ст. 6 Закону України «Про захист дітей війни». Позивач звертався з заявою до УПФУ в Кам’янсько-Дніпровському районі про нарахування як дитині війни, недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги з 2007-2010 року. Листом відповідач повідомив позивача про те, що підстав для нарахування і виплат вказаного підвищення пенсій за 2006-2007 роки у Пенсійного фонду відсутні, крім цього позивач з 01.01.2008 року отримує підвищення пенсії як дитина війни відповідно до вимог законодавства, таким чином, відмовив заявнику у проведенні відповідного нарахування до пенсії згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

До основних прав і свобод громадянина ст. 46 Конституції України зокрема відносить і право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.  

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.  

Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист. Аналіз вищевикладеного, дає підстави для висновку про неправомірність дій відповідача щодо відмови у здійсненні виплати позивачу передбаченого чинним законодавством підвищення до пенсії.  

Частиною третьою ст. 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Отже, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.  

У відповідності до положень ст. 46 Конституції України прийнято Закон України «Про прожитковий мінімум» (№ 966-XIV від 15.07.1999р.). Цей Закон дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.  

Частиною другою ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» встановлено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. Статтею ц цього ж Закону визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.  

Тобто з вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та ґрунтується, зокрема, на ч. 3 ст. 46 Конституції, у відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги  не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом. Крім того, Державний бюджет України при його формуванні ґрунтується на прожитковому мінімумі, з огляду на що, витратна частина Бюджету України не може не базуватися на прожитковому мінімумі як соціальній гарантії, встановленій Конституцією України – основним законом України, який має найвищу юридичну силу, норми якого є нормами прямої дії; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.  

У відповідності до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Таким чином, встановлена ч. 3 ст. 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія як база нарахування для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування – є прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.  

Разом з тим, суд вважає, що не дивлячись на те, що законом не встановлено в абсолютній величині точного розміру пенсії за віком в цілях розрахунку за ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, це не означає, що законом не визначено мінімального такого розміру. Якщо закон не встановлює розмір бази нарахування в абсолютній величині при наявності мінімального розміру бази нарахування, то це не означає, що особа не має взагалі права (обмежується у праві) на отримання і реалізацію прав, визначених законом. Отже, розмір мінімальної пенсії за віком в розумінні ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” як база для розрахунку доплати, в будь-якому разі не може бути меншою ніж мінімальний розмір прожиткового мінімуму визначеного законом, яким є прожитковий мінімум для осіб які втратили працездатність. Мінімальний розмір бази нарахування не може бути перешкодою для реалізації особою свого права на отримання відповідної доплати. У разі встановлення абсолютної величини для здійснення відповідних виплат у більшому розмірі ніж мінімальний прожитковий мінімум для осіб які втратили працездатність, то така різниця може бути перерахована і виплачена особі, чиїх прав та інтересів ця виплата стосується.  

Крім того, суд вважає, якщо прямо не встановлено для Закону “Про соціальний захист дітей війни” розміру бази нарахувань підвищень, але зроблено посилання на категорію мінімальна пенсія за віком, як відповідної бази нарахування, яка є категорією соціальної гарантії згідно зі ст. 46 Конституцією України, органи державної влади повинні керуватися нормами Конституції України і законів України виходячи з мінімальних соціальних гарантій, встановлених законами України, і не можуть порушувати норми ст. 22 Конституції України, які є нормами прямої дії. Інакше при наявності конституційного права на соціальний захист невикористання мінімальних гарантій, визначених законом, є порушенням державою своїх конституційних зобов’язань перед громадянами України.  

Суд у вирішені справи додатково керується ст. 8 КАС України, у відповідності до якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.  

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.  

За таких обставин суд вважає, що відповідач не довів правомірність його бездіяльності, яка полягає у ненарахуванні позивачеві підвищення до пенсії за період з 06.06.2010 р. по теперішній час встановленого ст. 6 Закону № 2195-ІV, у зв’язку з чим позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню в цій частині.  

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-IV від 18.11.2004 р. зі змінами, Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 р., Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 р., Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. зі змінами, Законом України «Про загальнообов’язкове» державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. зі змінами, Положенням «Про Пенсійний фонд України» затвердженим Постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 р., Постановою Кабінету Міністрів України «Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду» №497 від 11.04.2000 р., ст.ст. 2, 4, 6-12, 17, 69-71, 158-163, 167, 183-2 КАС України, суд,  

  ПОСТАНОВИВ:  

Адміністративний позов ОСОБА_1  -  задовольнити частково.  

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Кам’янсько-Дніпровському районі Запорізької області протиправною за період з 06.06.2010 р. по 22.12.2010 р. щодо нездійснення нарахування та виплати на користь ОСОБА_1  підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 06.06.2010 р. по 22.12.2010 р. відповідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 107-VI від 28.12.2007).  

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Кам’янсько-Дніпровському районі Запорізької області здійснити перерахунок пенсії та виплатити її на користь  ОСОБА_1  ндріївни з підвищенням на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», та провести відповідні виплати за період з 06 червня 2010 року по 22 грудня 2010 року, з відрахуванням отриманих позивачем сум підвищення до пенсії за відповідний період.  

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кам’янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 2 ст.186 КАС України.  

  Суддя       (підпис)  

З оригіналом згідно:  

Суддя                     Петров В.В.