справа №2-391/10р.  

    Р І Ш Е Н Н Я  

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ  

20 грудня 2010 року                                                                                м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді                                      Скрипник К.О.,

при секретарі                                                      Берко Я.В.;

за участю позивачки ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В  :

Позивачка звернулась до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська з зазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що домоволодіння АДРЕСА_1 розташоване на земельній ділянці площею 514 кв.м., , яка відведена під забудову первісному власнику – батьку позивачки на підставі рішення виконкому Красногвардійської районної ради м. Дніпропетровська за №866 від 25 червня 1957 року. У липні 1957 року зазначену земельну ділянку було відведено внатурі, що підтверджується актом відводу земельної ділянки від 25 липня 1957 року.  

Вказане домоволодіння складається з житлового будинку А-1, господарських будівель і споруд, інвентаризаційна вартість яких становить 38583 грн. Господарські будівлі та споруди були збудовані її батьком ОСОБА_2 за його життя. Рішенням виконкому Ленінської районної ради №416 18 від 12 листопада 1960 року затверджений акт про закінчення будівництва і вводу в експлуатацію домоволодіння АДРЕСА_1

У 70 роках власник ОСОБА_2 самовільно збудував прибудову до будинку А’-1, а у 1970 році – сараї В, Г та літні кухні Б, б в домоволодінні АДРЕСА_1. Останні прибудови які були зроблені, не були введені ним в експлуатацію у зв’язку зі смертю.

Правонаступником став її брат ОСОБА_3, який однак загинув, не встигнувши оформити належним чином зазначене домоволодіння.

На теперішній час домоволодіння АДРЕСА_1 належить позивачці на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 20 січня 2009 року ДДДНК за реєстром №3-101, право власності зареєстровано КП «ДМБТІ 18 лютого 2009 року за №19840782. Згідно висновку спеціаліста всі будівлі відповідають архітектурно-будівельним нормам.

Просила визнати за нею право власності на самочинно збудовані літню кухню Б, літню кухню б, сарай В, сарай Г, прибудову А’-1 в домоволодінні по АДРЕСА_1.

В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити. В їх обґрунтування послалась на обставини викладені в позовній заяві.

Відповідачі до судового засіданні не з’явились, про час, місце та дату судового засідання були повідомлені належним чином. Проти задоволення позовних вимог не заперечували.

Суд вислухавши пояснення позивачки, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню по наступним підставам.

Встановлено, що ОСОБА_1 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом /а.с. 51/. Зазначене домоволодіння знаходиться на земельній ділянці площею 512 кв.м., що була надана її батькові ОСОБА_2 /а.с. 14, 15 , 41, 42/ згідно рішення виконкому Красногвардійської районної ради м. Дніпропетровська №866 від 25 червня 1957 року, до цього часу позивачка не переоформила земельну ділянку на своє ім’я.  

У судовому засіданні встановлено, що на території вказаного домоволодіння є самовільно збудовані споруди, а саме літня кухня Б, літня кухня б, сарай В, сарай Г, прибудова А’-1/а.с. 9-12/, які згідно висновку №080082 УКРНИИАГРОПРОЕКТ інституту «Дніпроагропроект» знаходяться в нормальному та задовільному стані і відповідають вимогам К-1, К-2 та є придатними до експлуатації за функціональним призначенням /а.с. 24-31/.

У відповідності до ч. 1  ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

У відповідності до ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнано за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Судом встановлено, що позивачці земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 в безстрокове користування не надавалась, договір оренди даної земельної ділянки з позивачкою не укладався, на праві власності вона позивачці не належить, таким чином позивачкою не надано жодного доказу того, що самовільно збудований об’єкт на теперішній час розташований на земельній ділянці, наданій їй у встановленому порядку, і тому у відповідності до ч. 3 ст. 376 ЦК України, суд вважає, що немає законних підстав для визнання за позивачкою права власності на самовільно збудоване нерухоме майно.

Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а у відповідності до положень ч.1. ст. 11  ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі і тому аналізуючи здобуті по справі докази, суд приходить до висновку, що вимоги позивачки є не законними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, оскільки в задоволенні позову відмовлено, судові витрати, понесені позивачкою, не відшкодовуються.

На підставі викладеного і керуючись ст. 376 ЦК України, ст.ст.  5, 6, 10, 27, 57-60, 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В  :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в порядку спадкування за законом –   відмовити  .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у 20-  с ти денний строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання  апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом  

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.  

  Суддя                 К.О. Скрипник