Справа № 2-1629

2010 рік

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

17 грудня 2010 року                                                                             Енергодарський міський суд

                                                                                                                Запорізької області

у складі головуючого судді: Бульби О.М.,

при секретарі:                         Малихіній І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Енергодар цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє за себе та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, в інтересах якої на підставі довіреності діє ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: комунальне підприємство „Енергодарське БТІ” Енергодарської міської ради, комунальне підприємство „Підприємство комунальної власності”, товариство з обмеженою відповідальністю „Союз 10”, про визнання права власності на майно і визначення порядку користування квартирою, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з вказаною позовною заявою, в якій просила:

-   припинити право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1;

-   Визнати, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_1;

-   Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1;

-   Визнати право спільної часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 в рівних частках, тобто по ? частки кожному;

-   Визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином: 1) ОСОБА_4 виділити в користування для укладення окремого договору найму житлову кімнату розміром 11,8 кв.м., 2) ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 виділити в користування для укладання окремого договору найму житлову кімнату розміром 16,0 кв.м. та балкон, який примикає до цієї кімнати, 3) кухню, розміром 8,2 кв.м., коридор, розміром 6,7 кв.м., кладовку, розміром 1,3 кв.м., ванну кімнату, розміром 2,6 кв.м. та туалет, розміром 1,3 кв.м. залишити в спільному користуванні;

-   Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати

В обґрунтування свої позовних вимог позивач зазначила, що 29.12.1995 року між нею та відповідачем – ОСОБА_4 укладено шлюб, про що міським відділом РАЦС м. Енергодар Запорізької області в Книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено актовий запис №631.

ІНФОРМАЦІЯ_1 від цього шлюбу народилась дитина – ОСОБА_2, про що міським відділом РАЦС м. Енергодар Запорізької області 08.12.1998 року в Книзі записів актів громадського стану про народження зроблено актовій запис №597.

17.01.2002 року за час шлюбу за спільні кошти подружжя придбало двокімнатну квартиру квартирою АДРЕСА_1. Правовстановлюючі документи на квартиру були оформлені за спільною згодою подружжя на відповідача – ОСОБА_4.

З червня 2009 року позивач разом з дитиною мешкає окремо від відповідача у своїх батьків. Після того як позивач покинула зазначену квартиру, відповідач став заперечувати її право власності на квартиру, зазначаючи про те, що він заробив кошти на придбання квартири, перебуваючи в Африці.

В судовому засіданні позивач та її представник – ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Відповідач та його представник – ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог та просили суд відмовити позивачу в задоволені даного позову в повному обсязі. При цьому відповідач та його представник в судовому засіданні повідомили, що дійсно квартира АДРЕСА_1 придбана відповідачем під час перебування його у шлюбі з позивачем, однак не за спільні кошти, а за кошти, які він отримав в якості грошової винагороди (грошового забезпечення) під час виконання обов’язків у складі миротворчого контингенту Місії ООН у Сьєра-Леоне. Відповідач та його представник вважають, що зазначена грошова винагорода (грошове забезпечення) не є спільною власністю подружжя, а є його особистою приватною власністю. Обґрунтовуючи зазначену позицію відповідач та його представник посилаються на п.3 ч.1 ст.57 Сімейного кодексу України, відповідно до якої особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.

Крім того, відповідач та його представник вважали, що запропонований позивачем спосіб визначення порядку користування спірною квартирою є безпідставним та не відповідає вимогам закону, оскільки позивач вимагає виділити їй у користування житлову кімнату площею 16,0 кв.м. та балкон площею 1,8 кв.м., а йому лише житлову кімнату площею 11,8 кв.м. Відповідач вважає, що позивач таким чином намагається позбавити його користування тією частиною спільного майна в натурі, яка відповідає його частці (1/2=13,9 кв.м.) у праві спільної власності за умови, що спірна квартира буде визнана спільною частковою власністю.

Зазначена позиція відповідача викладена в запереченнях на позовну заяву про визнання права власності на квартиру і визнання порядку користування нею, які надані останнім в судовому засіданні.

Представники третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: комунальне підприємство „Енергодарське БТІ” Енергодарської міської ради, комунальне підприємство „Підприємство комунальної власності”, товариство з обмеженою відповідальністю „Союз 10”, в судове засідання не з’явилися, надіславши заяви, в яких просили розглянути справу у їх відсутність, повідомивши що даний спір їх права не порушує.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що частина позовних вимог є обґрунтована, в зв’язку з чим позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Так, судом встановлено, що 29.12.1995 року між позивачем та відповідачем укладено шлюб, про що міським відділом РАЦС м. Енергодар Запорізької області в Книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено актовий запис №631.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача та відповідача від цього шлюбу народилась дитина – ОСОБА_2, про що міським відділом РАЦС м. Енергодар Запорізької області 08.12.1998 року в Книзі записів актів громадського стану про народження зроблено актовій запис №597.

17.01.2002 року відповідачем, який на той час перебував у шлюбі з позивачем за договором купівлі-продажу квартири придбано двокімнатну квартиру квартирою АДРЕСА_1.

На даний час сторони мешкають окремо та у них виник спір з приводу права власності на вказану квартиру.

Оскільки квартира була придбана до 01.01.2004 року, суд вважає за необхідне для вирішення даного спору керуватись нормами Кодексу про шлюб та сім’ю України, який діяв на час її придбання та втратив чинність з 01.01.2004 року.

Так, відповідно до ст.22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Визначення роздільного майна подружжя здійснено в ст.24 КпШС України, відповідно до якої майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Необґрунтованість позиції відповідача та його представника з приводу перебування зазначеної квартири в особистій приватній власності відповідача також полягає в тому, що правове регулювання матеріального забезпечення проходження його служби у складі миротворчого контингенту Місії ООН у Сьєра-Леоне визначено Постановою Кабінету Міністрів України №1924 від 28.12.2000 року „Про забезпечення діяльності Українського миротворчого контингенту Місії ООН у Сьєра-Леоне”, пунктом 4 якого військовослужбовцям, які проходять службу в Українському миротворчому контингенті Місії ООН у Сьєра-Леоне затверджено посадові оклади у доларах США, саме які щомісяця й отримував відповідач за проходження вказаної служби. Зазначені оклади не мають будь-якого відношення до премії чи нагороди, які надаються за особисті заслуги (п.3 ч.1 ст.57 Сімейного кодексу України).

Таким чином, суд вважає, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та  ОСОБА_1, оскільки придбали вони її під час шлюбу.

Відповідно до статті 69 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1 статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності  подружжя,  частки  майна дружини та чоловіка є рівними, якщо  інше  не  визначено  домовленістю  між  ними   або   шлюбним договором.

Як встановлено, домовленості щодо часток у спільному майні між сторонами, а також шлюбного контракту не існує.

Відповідно до викладеного позовні вимоги, викладені в п.п.1-4 позовної заяви підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 судом встановлено, що зазначена квартира є двокімнатною, житловою площею 27,8 кв.м. та складається з: коридору – 6,7 кв.м., ванної – 2,6 кв.м., туалету – 1,3 кв.м., комори – 1,3 кв.м., кімнати – 11,8 кв.м., кімнати – 16,0 кв.м., кухні – 8,2 кв.м., балкону – 1,8 кв.м.

Суд вважає, що визнавши за сторонами право спільної часткової власності на вказану квартиру в рівних частках, тобто по ? частки кожному, визначення порядку користування даною квартирою у спосіб, запропонований позивачем приведе до штучного погіршення житлових умов відповідача. За таких умов позивач в користування отримує кімнату, розміром 16,0 кв.м. та балкон, який примикає до цієї кімнати, розміром 1,8 кв.м., а відповідач, як власник ? частини квартири лише кімнату, розміром 11,8 кв.м.

Відповідно до ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги, викладені в п.5 позовної заяви не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст.88 ЦПК України, відповідач повинен відшкодувати позивачу судові витрати, понесені нею при зверненні до суду.

На підставі вищезазначеного, керуючись ст.ст. 22, 24 Кодексу про шлюб та сім’ю України, ст.ст. 69, 70 Сімейного кодексу України, ст.358 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57-60,  61, 88, 209, 212-215 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_6 задовольнити частково.

Припинити право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1.

Визнати, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_1.

Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1.

Визнати право спільної часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 в рівних частках, тобто по ? частки кожному.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 779 грн. 29 коп. та витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового розгляду справи у розмірі 120 грн.

В задоволені інших позовних вимог відмовити.

Рішення в повному обсязі буде складено з 22.12.2010 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:                                           О.М. Бульба