П

ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 755/15405/15-к

провадження № 51-684км20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданнікасаційні скарги засудженого ОСОБА_6 і його захисників ОСОБА_8 і ОСОБА_7 навирок Дніпровського районного суду м. Києва від 19 листопада 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42015010000000094, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт Отиня Коломийського району Івано-Франківської області, який зареєстрований у АДРЕСА_1 ), проживає в АДРЕСА_2 ), не має судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

1. Дніпровський районний суд м. Києва своїм вироком від 19 листопада 2018 року засудив ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 111 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років. На підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) у строк відбування покарання ОСОБА_6 суд зарахував термін його попереднього ув`язнення з 28 квітня 2015 року до 14 січня 2016 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавленні волі. Також суд вирішив питання щодо судових витрат у справі та скасував арешт, накладений на майно ОСОБА_6 .

2. Суд визнав ОСОБА_6 винуватим у тому, що він умисно, будучи громадянином України, вчинив державну зраду, тобто діяння на шкоду суверенітетові та недоторканості України: надав іноземній державі допомогу в проведенні підривної діяльності проти України.

3. Відповідно до інкримінованого ОСОБА_6 обвинувачення, він, достовірно знаючи, що Верховна Рада України постановою від 15 березня 2014 року № 891-VII достроково припинила його повноваження депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим (далі - ВР АР Крим) VI скликання, усвідомлюючи протиправність своїх дій, нехтуючи вимогами Конституції і законів України, 11 квітня 2014 року в період з 10:00 до 11:00 вчинив державну зраду на шкоду суверенітетові та недоторканості України, а саме взяв участь у позачерговому засіданні незаконно створеного іноземною державою-окупантом Російською Федерацією (далі - РФ) органу «Державна Рада Республіки Крим», на якому всі 88 колишніх депутатів ВР АР Крим одноголосно прийняли так звану «Конституцию Республики Крым» як суб`єкта РФ, чим надав іноземній державі-окупанту допомогу в проведенні підривної діяльності проти України.

До того ж, ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що територія АР Крим є невід`ємною частиною України, утворення та діяльність «Державної Ради Республіки Крим», а також прийняття нею актів є незаконними, бажаючи продемонструвати лояльність РФ у проведенні підривної діяльності проти України, протягом березня - липня 2014 року, перебуваючи в м. Феодосії, вирішив узяти участь у проведенні призначених так званою «Державною Радою Республіки Крим» незаконних виборів до Феодосійської міської ради так званої «Республіки Крим».

На виконання зазначеного умислу ОСОБА_6 протягом липня 2014 року подав до незаконно створеної територіальної виборчої комісії м. Феодосії «Республіки Крим» документи для реєстрації кандидатом у депутати Феодосійської міської ради так званої «Республіки Крим». Незаконно створена територіальна виборча комісія м. Феодосії ухвалила рішення від 31 липня 2014 року № 14/110-1 «Про реєстрацію ОСОБА_6 кандидатом у депутати Феодосійської міської ради Республіки Крим першого скликання по одномандатному виборчому округу № 9».

Продовжуючи реалізацію умислу, спрямованого на проведення підривної діяльності проти України, 14 вересня 2014 року ОСОБА_6 узяв участь у незаконних виборах, однак не набрав необхідної кількості голосів для обрання його депутатом.

4. Київський апеляційний суд ухвалою від 30 січня 2020 року залишив без задоволення апеляційні скарги захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_7 , а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 без змін.

5. Колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду постановою від 01 грудня 2020 року частково задовольнила касаційні скарги захисників, скасувала ухвалу Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року щодо ОСОБА_6 з підстав істотного порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону і призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Верховний Суд зробив висновок про формальний підхід апеляційного суду до розгляду апеляційних скарг захисників засудженого - адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_10 і ОСОБА_9 . Суд звернув увагу на те, що залишилися неперевіреними доводи апеляційних скарг стосовно порушення процедури початку досудового розслідування, дотримання правил підслідності щодо здійснення розслідування прокуратурою АР Крим та строків здійснення ОСОБА_6 повідомлення про підозру, незабезпечення підозрюваному участі захисника, а також щодо ухвалення судом вироку поза межами нарадчої кімнати. При цьому Верховний Суд визнав безпідставними доводи апеляційних скарг захисників про порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону в результаті зміни складу суду і констатував, що останній склад суду, який постановив вирок, розпочав судовий розгляд спочатку і безпосередньо дослідив усі докази. Крім того, Верховний Суд зробив висновок, що не було допущено порушень вимог закону у зв`язку з пред`явленням підозри ОСОБА_6 не Генеральним прокурором або його заступником, оскільки на час вчинення злочину ОСОБА_6 уже не був депутатом АР Крим, тому дотримання приписів ст. 481 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) щодо порядку здійснення йому повідомлення про підозру як особі зі спеціальним статусом у цьому разі не вимагалося.

6. За результатами нового розгляду Київський апеляційний суд ухвалою від

25 квітня 2023 року апеляційні скарги захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і

ОСОБА_7 залишив без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 19 листопада 2018 року про засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 111 КК без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

7. Засуджений ОСОБА_6 у своїй касаційній скарзі просить скасувати вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 19 листопада 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року і закрити кримінальне провадження. Указує, що всі докази у справі є недопустимими, оскільки досудове розслідування було здійснено не уповноваженими на те особами (органами). Зауважує, що кримінальні справи, передбачені ст. 111 КК, підслідні СБУ, але його справу, усупереч правилам підслідності, розслідувала прокуратура АР Крим. Крім того, наголошує, що в ході досудового розслідування було допущено ряд порушень кримінального процесуального закону, зокрема порушено порядок виклику до слідчого (йому не було направлено і вручено повістки), незаконно оголошено в розшук, затримано в нічний час, проведено затримання та обшук без участі адвоката й у присутності осіб протилежної статі, не доставлено до органу досудового розслідування одразу після затримання, не вручено підозри у встановлений строк, з порушенням вимог КПК без ухвали слідчого судді було здійснено тимчасове вилучення речей (документів), незаконно накладено арешт на майно і без ухвали слідчого судді отримано зразки для проведення експертизи. Посилається на істотне порушення місцевим та апеляційним судами вимог кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зокрема, покликається на ухвалення вироку поза межами нарадчої кімнати, а також на те, що апеляційний суд примусив його виступати в судових дебатах, попри те, що апеляційної скарги він особисто не подавав, він не був підготовленим до промови, оскільки не мав можливості узгодити її із захисником і за станом здоров`я не міг виступати. Також вважає, що висновки суду про доведеність у його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК, не відповідають фактичним обставинам справи. Даючи власну оцінку події злочину, скаржник стверджує, що як депутат ВР АР Крим участі в голосуваннях за конституцію іншої держави не брав, оскільки 06 березня 2014 року здав свою електронну картку, і до незаконних виборів непричетний. На думку засудженого, суди взяли до уваги лише докази, надані стороною обвинувачення, відхилили докази сторони захисту, при цьому своїх висновків не обґрунтували, як того вимагає закон. Звертає увагу на те, що суди залишили без належного реагування показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та інших, відеосвідчення керівників регіональних меджлісів кримськотатарського народу АДРЕСА_3 на тому, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) рішенням від 06 липня 2023 року у справі «Ганиш та інші проти України» констатував порушення п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв`язку з надмірною тривалістю тримання його під вартою під час досудового розслідування.

8. Захисник засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 у касаційній скарзі, посилаючись на істотне порушення місцевим та апеляційним судами вимог кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, також просить скасувати вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 19 листопада 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року і закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діях підзахисного складу кримінального правопорушення. Вважає, що висновки суду про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину не відповідають фактичним обставинам справи. Зауважує, що суди взяли до уваги лише докази сторони обвинувачення, які є неналежними й недопустимими,зокрема показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які суд виклав у власній інтерпретації, протоколи огляду вебсайтів та відеоролики, отримані з мережі Інтернет, які нічим не підтверджені, дані висновку судово-портретної експертизи, для проведення якої було надано доказ, отриманий з порушенням вимог кримінального процесуального закону, докази ж сторони захисту про відсутність у ОСОБА_6 умислу на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК, про його тверду проукраїнську позицію та патріотизм до своєї держави суди відхилили без належної аргументації. Також поза увагою суду залишилися твердження сторони захисту про те, що в ході досудового розслідування у справі було допущено грубі процесуальні порушення і сторона обвинувачення поза розумним сумнівом не довела належними й допустимими доказами ані самої події кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК, ані винипідзахисного вйого вчиненні. Наголошує, що у вироку, як і в протоколі повідомлення ОСОБА_6 про підозру та в обвинувальному акті, відсутні жодні аргументації причетності останнього донадання іноземній державі допомоги у проведенні підривної діяльності проти України. Стверджує, що Верховний Суд у постанові від 01 грудня 2020 року вказував на ці порушення, спрямовуючи справу апеляційному суду на новий розгляд з метою перевірки зазначених фактів і надання їм належної оцінки, однак суд апеляційної інстанції не виконав указівок касаційного суду. Крім того, адвокат скаржиться на те, що під час здійснення апеляційного провадження стосовно ОСОБА_6 неодноразово змінювався склад колегії суддів і після зміни складу суду розгляд не розпочинався спочатку, а продовжувався, отже не всі члени колегії суддів були обізнані про обставини справи, що згідно зі ст. 412 КПК є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Також заявник вважає, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, призначивши засудженому вироком від 19 листопада 2018 року покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років, у той час як санкція ч. 1 ст. 111 КК у редакції, що діяла на період, який інкримінують ОСОБА_6 , тобто 11 квітня 2014 року, передбачала покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років, а тому суд повинен був призначити більш м`яке покарання.

9. Захисник засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 у касаційній скарзі просить скасувати вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 19 листопада 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року стосовно ОСОБА_6 і закрити кримінальне провадження за епізодом подання кандидатури на виборах у депутати Феодосійської ради у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, а за епізодом прийняття так званої «Конституції Республіки Крим» - у зв`язку з невстановленням достатніх доказів винуватості особи в суді й вичерпанням можливостей їх отримати. Стверджує, що всі докази, зібрані в матеріалах провадження, є недопустимими, оскільки досудове розслідування здійснювалося з істотними порушеннями вимог КПК, прокурори, які здійснювали процесуальне керівництво, а також брали участь у засіданнях судів першої та апеляційної інстанцій, не мали відповідних повноважень, матеріали провадження не містять відомостей про законність джерел і підстав початку кримінального переслідування ОСОБА_6 , зокрема у справі відсутній витяг з ЄРДР. Захисник вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, а ґрунтуються на доказах, які є сфальсифікованими, оскільки ОСОБА_6 , по-перше, не мав жодного умислу на державну зраду, по-друге, жодних дій, спрямованих на надання іноземній державі допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, він не вчиняв,11 квітня 2014 року перебував у приміщенні ВР АР Крим з метою оформлення пенсії, а заяву про участь у виборах до Феодосійської ради подав виключно на прохання представників кримськотатарського народу, проте потім відмовився від цієї участі. Вказує, що в основу вироку суд поклав сумнівні показання свідків, які не вказували прямо на голосування ОСОБА_6 за конституцію та його участь у виборах на посаду депутата міської ради, а лише висловили припущення щодо цього, а також дані протоколів огляду інформації, розміщеної в мережі Інтернет, які без висновків інженерно-технічної експертизи щодо можливого спотворення цієї інформації, у проведенні якої суд відмовив, необхідно вважати недопустимими доказами. Зазначає, що місцевий суд виготовив вирок поза межами нарадчої кімнати, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону. Зауважує, що суд апеляційної інстанції безпідставно залишив цей вирок без зміни. Усупереч приписам ст. 419 КПК апеляційний суд не звернув уваги на доводи апеляційних скарг про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, неправильне тлумачення закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення кримінального процесуального закону, належним чином не перевірив їх, а формально зазначив в ухвалі про відсутність відповідних порушень, належним чином не мотивувавши свого висновку про відмову в задоволенні апеляційних скарг. Заявник наголошує, що суд апеляційної інстанції проігнорував твердження сторони захисту щодо дії кримінального закону в часі, а саме того, що місцевий суд повинен був призначити ОСОБА_6 більш м`яке покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 111 КК у редакції, що діяла на період, який інкриміновано засудженому, тобто станом на 11 квітня 2014 року, а саме - у виді позбавлення волі на строк 10 років. Звертає увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували рішення ЄСПЛ від 06 липня 2023 року у справі «Ганиш та інші проти України» щодо надмірної тривалості тримання ОСОБА_6 під вартою під час досудового розслідування, самі не дотрималися норм процесу та вимог п. 3 ст. 5 Конвенції щодо права особи на забезпечення розгляду справи судом протягом розумного строку і затягували розгляд справи, чим порушили фундаментальні принципи законності та обмежили можливості сторони захисту.

Позиції учасників судового провадження

10. У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисники ОСОБА_9 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 підтримали касаційні скарги, просили скасувати судові рішення щодо ОСОБА_6 і закрити кримінальне провадження за епізодом подання кандидатури на виборах у депутати Феодосійської ради у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, а за епізодом прийняття так званої «Конституції Республіки Крим» - у зв`язку з невстановленням достатніх доказів винуватості особи в суді й вичерпанням можливостей їх отримати.

11. Прокурор ОСОБА_5 вважала, що касаційні скарги засудженого і його захисників не підлягають задоволенню, просила залишити без змін вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів щодо ОСОБА_6 .

12. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

13. Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла такого висновку.

14. Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

15. За приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

16. Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

17. З урахуванням зазначених вище вимог закону, вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості оскаржуваних судових рішень, Суд виходить з установлених фактичних обставин, викладених у цих судових рішеннях.

Щодо правової оцінки дій обвинуваченого

18. Докази, на підставі яких суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинних дій, повною мірою проаналізовано у вироку.

19. Так, цей суд свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 обґрунтував показаннями, які надали в суді сам обвинувачений, свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 про обставини участі ОСОБА_6 у позачерговому засіданні незаконно створеного органу «Державна Рада Республіки Крим» та одноголосному прийнятті у складі всіх 88 колишніх депутатів ВР АР Крим так званої «Конституції Республики Крим», а також участі у проведенні призначених так званою «Державною Радою Республіки Крим» незаконних виборів до Феодосійської міської ради так званої «Республіки Крим», даними протоколів огляду відеоматеріалу від 26 травня 2015 року з додатками до нього, відеозапису syjet Priniatie konstitucii rus, інтернет-видань від 18 лютого, 28 квітня, 29 травня, 12 червня 2015 року з додатками до них у вигляді дисків та фототаблиць, протоколу огляду сайту Центральної виборчої комісії Російської Федерації від 25 червня 2015 року з додатком до нього CD-диска, даними висновку судово-портретної експертизи від 12 червня

2015 року та іншими письмовими й речовими доказами.

20. Визнаючи достовірними показання свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_15 та ОСОБА_19 , суд першої інстанції зазначив, що вони є послідовними щодо факту участі ОСОБА_6 у засіданні незаконно створеного органу «Державна Рада Республіки Крим» 11 квітня 2014 року, узгоджуються між собою, підтверджуються сукупністю всіх інших зібраних у справі доказів і сумнівів не викликають.

21. Твердження сторони захисту про те, що протоколи огляду інтернет-ресурсів є недопустимими та неналежними доказами, оскільки здобуті в порядку, не передбаченому КПК (не встановлено офіційного існування інтернет-ресурсів, їх власників та користувачів, а також відповідальних осіб за розміщення інформації на них і її перевірку), та не підтверджують існування даних, за якими можливо ідентифікувати особу ОСОБА_6 , Суд вважає неспроможними з таких міркувань.

22. Відповідно до ч. 1 ст. 223 КПК слідчими (розшуковими) діями є дії, спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

23. Згідно з ч. 1 ст. 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.

24. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на підтвердження винуватості ОСОБА_6 суди посилалися, зокрема, на протоколи огляду сайтів та інтернет-видань, з яких убачається, що слідчий прокуратури Автономної Республіки Крим ОСОБА_20 у присутності понятих оглянув розміщену на офіційних сайтах РФ інформацію.

25. Даними, що містяться в цих протоколах, доведено, що ОСОБА_6 брав участь у прийнятті незаконно створеним органом «Державна Рада Республіки Крим» так званої «Конституції Республіки Крим», а також балотувався на виборахФеодосійської міської ради так званої «Республіки Крим».

26. Підстав для визнання вказаних вище протоколів, в яких зафіксовано здійснення оглядів інтернет-сайтів та інтернет-видань, недопустимими і неналежними доказами Верховний Суд не вбачає, оскільки це офіційні інтернет-сайти органів державної влади РФ, загальнодоступні в мережі Інтернет.

27. Слідчий здійснив огляд зазначених інтернет-сайтів із дотриманням вимог ст. 237 КПК та зафіксував (за допомогою функцій скриншоту і друку) зміст відображеної в них як електронних документах інформації, що підтверджує існування обставин, які підлягають доказуванню в цьому кримінальному провадженні.

28. Суди попередніх інстанцій поза розумним сумнівом установили, що ОСОБА_6 , достовірно знаючи про дострокове припинення діяльності ВР АР Крим і його повноважень депутата цього органу влади України 15 березня 2014 року, усвідомлюючи протиправність своїх дій, нехтуючи вимогами Конституції і законів України, 11 квітня 2014 року в період з 10:00 до 11:00 вчинив державну зраду на шкоду суверенітетові та недоторканності України, а саме взяв участь у позачерговому засіданні незаконно створеного РФ органу «Державна Рада Республіки Крим», на якому всі 88 колишніх депутатів ВР АР Крим одноголосно прийняли так звану «Конституцію Республики Крим» як суб`єкта РФ, тобто надав іноземній державі-окупанту допомогу в проведенні підривної діяльності проти України та здійсненні країною-агресором анексії території України - півострова Крим.

29. Беручи до уваги встановлені судами першої та апеляційної інстанцій такі фактичні обставини, Верховний Суд робить висновок, що застосування ст. 111 КК в цьому випадку було передбачуваним і не суперечить вимогам ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

30. Як убачається зі змісту касаційних скарг сторони захисту, зазначені у них доводи по суті зводяться до незгоди з оцінкою доказів судами попередніх інстанцій. Водночас на жодні нові докази, крім тих, які вже були досліджені та яким надана відповідна правова оцінка, засуджений і захисники не посилаються, а фактично викладають власну оцінку обставин справи, відмінну від їх оцінки судами.

30. Таким чином, доводи касаційних скарг про недоведеність вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК, за епізодом його участі у позачерговому засіданні незаконно створеного РФ органу «Державна Рада Республіки Крим» та голосування за прийняття так званої «Конституції Республики Крим» як суб`єкта РФ, Суд вважає неспроможними.

31. Водночас Суд не може погодитися з кваліфікацією злочинних дій ОСОБА_6 за епізодом його участі в місцевих виборах з таких міркувань.

32. Як установили суди і це вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 з метою участі у проведенні призначених так званою «Державною Радою Республіки Крим» незаконних виборів до Феодосійської міської ради так званої «Республіки Крим» у липні 2014 року подав до незаконно створеної територіальної виборчої комісії м. Феодосії документи для реєстрації кандидатом у депутати Феодосійської міської ради так званої «Республіки Крим», а 14 вересня 2014 року взяв участь у незаконних виборах, проте не набрав достатньої для перемоги кількості голосів.

33. Суд першої інстанції кваліфікував ці дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 111 КК, а апеляційний суд погодився з таким рішенням.

34. Відповідно до ч. 1 ст. 111 КК державна зрада - це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Вчинення будь-яких діянь, передбачених ч. 1 ст. 111 КК, заподіює шкоду національній безпеці України і розцінюються як підривна діяльність проти неї.

35. Водночас ч. 5 ст. 111-1 КК передбачена кримінальна відповідальність за дії у формі:

- добровільного зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора;

- добровільного обрання до таких незаконних органів;

- участі в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території ;

- публічних закликів до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території.

36. У складах правопорушень за ч. 5 ст. 111-1 КК (крім публічних закликів до проведення незаконних виборів і референдумів на тимчасово окупованій території) важливим для кваліфікації є місце його вчинення - на тимчасово окупованій території України.

37. Таким чином, беручи до уваги фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, у діях ОСОБА_6 за епізодом участі у виборах до Феодосійської міської ради так званої «Республіки Крим» відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК, адже ці його дії охоплюються диспозицією ч. 5 ст. 111-1 КК.

38. До того, правопорушення у формі добровільного обрання до таких незаконних органів є вчиненим, коли особа добровільно обрана на виборну посаду. Судовими рішеннями в цьому кримінальному провадженні встановлено, що ОСОБА_6 здійснив всі необхідні дії для участі у виборах до Феодосійської міської ради так званої «Республіки Крим», однак, з причин, які не залежали від його волі, так і не був обраний на виборну посаду. Таким чином, в діях ОСОБА_6 наявний закінчений замах на вчинення кримінального правопорушення і його дії за вказаним епізодом мають бути кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 111-1 КК.

39. Беручи до уваги приписи ст. 5 КК, згідно з якими закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість, до ОСОБА_6 за епізодом його участі у місцевих виборах має застосовуватись ст. 111-1 КК, а не ст. 111 КК.

40. Проте, відповідно до вимог ст. 337 КПК, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

41. ОСОБА_6 пред`являлося обвинувачення за двома епізодами злочинної діяльності лише за ч. 1 ст. 111 КК, а не за сукупністю злочинів.

42. Згідно з положеннями ст. 437 КПК касаційний суд не вправі погіршити становище засудженого, а перекваліфікація його дій в одному з епізодів потягне застосування норм закону, що визначають сукупність злочинів, що погіршить правовий статус особи, яка ці діяння вчинила.

43. Водночас, відповідно до ст. 440 КПК суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

44. За правилами п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.

45. Тож, оскільки дії ОСОБА_6 за епізодом участі у виборах до Феодосійської міської ради «Республіки Крим» містять ознаки ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 111-1 КК, а не ч. 1

ст. 111 КК, та не маючи процесуальної можливості для перекваліфікації дій обвинуваченого за вказаним епізодом злочинної діяльності, Суд доходить висновку про необхідність закриття кримінального провадження в частині участі ОСОБА_6 у згаданих виборах.

46. Таким чином, вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 111 КК за епізодом участі у виборах до Феодосійської міської ради так званої «Республіки Крим» підлягають скасуванню, а кримінальне провадження в цій частині - закриттю.

Щодо розгляду справи апеляційним судом

47. Твердження заявників про те, що суд апеляційної інстанції не виконав указівки Верховного Суду і не надав відповідей на всі доводи, викладені в їхніх апеляційних скаргах, є безпідставними.

48. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, Верховний Суд, призначаючи новий розгляд у суді апеляційної інстанції, у постанові від 01 грудня 2020 року вказав на те, що залишилися неперевіреними доводи апеляційних скарг стосовно порушення процедури початку досудового розслідування, дотримання правил підслідності щодо здійснення розслідування прокуратурою АР Крим та строків здійснення ОСОБА_6 повідомлення про підозру, незабезпечення підозрюваному участі захисника, а також щодо ухвалення судом вироку поза межами нарадчої кімнати.

49. Апеляційний суд, перевіряючи вирок в апеляційному порядку, зважаючи на приписи статей 404, 405, 419 КПК, а також вказівки суду касаційної інстанції, належним чином перевірив доводи, викладені в апеляційних скаргах захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , і дав на них достатньо мотивовані відповіді.

50. Так, відхиляючи твердження сторони захисту про розслідування кримінального провадження неуповноваженим органом, незаконність усіх слідчих дій та недопустимість доказів, отриманих у ході досудового слідства, апеляційний суд зазначив, що кримінальне провадження за № 42015010000000094 від 19 травня 2015 року є виділеним з кримінального провадження № 4201500000000584 від

02 квітня 2015 року, а останнє - з кримінального провадження № 42014000000001732 від 25 грудня 2014 року. Досудове розслідування в кримінальному провадженні № 42014000000001732 здійснювалося слідчими Генеральної прокуратури України. Постановою заступника Генерального прокурора України ОСОБА_21 від 28 квітня 2015 року визначено підслідність у кримінальному провадженні за слідчими слідчого відділу прокуратури АР Крим (т. 9, а. с. 206, 207). Постановою прокурора ОСОБА_22 , який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, від 19 травня 2015 року всі матеріали щодо ОСОБА_6 виділено з кримінального провадження № 4201500000000584 в окреме провадження № 42015010000000094 (т. 9, а. с. 208, 209).

51. З урахуванням приписів статей 216, 217 КПК, ст. 12 Закону України № 1207-VII від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» (далі - Закон № 1207-VII) (в редакції, яка діяла на момент здійснення досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні), апеляційний суд не виявив порушень вимог закону щодо підслідності кримінального провадження і констатував, що проведення слідства прокуратурою АРК допущено не було.

52. Адже згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України № 1207-VII (в редакції, яка діяла на момент здійснення досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні, а саме на момент ухвалення постанови щодо визначення підслідності) підслідність кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованій території, визначається Генеральною прокуратурою України.

53. Щодо відсутності витягу з ЄРДР у матеріалах судового провадження, то апеляційний суд слушно вказав, що ця обставина не впливає на законність проведення досудового слідства.

54. Прокурор подає до суду докази, які підтверджують обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення. Витяг з ЄРДР не є доказом у справі, а являється документом про внесення певних відомостей про кримінальне правопорушення, який визначає момент початку досудового розслідування. Ненадання прокурором суду першої інстанції витягу з ЄРДР не може визнаватися порушенням норм КПК, оскільки наявність реєстрації кримінального правопорушення можна перевірити за параметрами пошуку в ЄРДР. Суд не має сумнівів у законності початку та проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 .

55. Також суд апеляційної інстанції належним чином обґрунтував свої висновки на спростування доводів апеляційних скарг щодо строку повідомлення про підозру ОСОБА_6 , порушення його права на захист, ухвалення судом першої інстанції рішення поза межами нарадчої кімнати.

56. Твердження захисника ОСОБА_8 про те, що суд апеляційної інстанції після зміни складу колегії суддів не почав розгляду справи спочатку, а продовжив його, не зважаючи на заперечення проти цього сторони захисту, не підтвердилися. Так, як убачається з матеріалів справи та звукозапису судового засідання від 25 квітня

2023 року, головуючий суддя ОСОБА_23 у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_24 і заміною його суддею ОСОБА_25 з`ясував думку учасників судового провадження щодо можливості продовження судового розгляду справи з тієї стадії, на якій зупинився, або необхідності розпочати розгляд спочатку. Прокурор ОСОБА_26 , захисники ОСОБА_9 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , а також обвинувачений ОСОБА_6 одностайно погодилися продовжити апеляційний розгляд (т. 15, а. с. 26-28).

57. Також за результатами перегляду матеріалів кримінального провадження не знайшли свого підтвердження доводи засудженого про те, що апеляційний суд порушив його право на захист унаслідок примушування до виступу в судових дебатах, попри те, що особисто він апеляційної скарги не подавав і не був підготовленим до промови.

58. За правилами ст. 364 КПК у судових дебатах виступають прокурор, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач, його представник, обвинувачений, його законний представник, захисник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Якщо в судовому розгляді брали участь декілька обвинувачених, захисників, представників, порядок їх виступів у судових дебатах встановлює суд. Суд не має права обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий має право зупинити виступ учасника дебатів, якщо він після зауваження повторно вийшов за межі кримінального провадження, що здійснюється, чи повторно допустив висловлювання образливого або непристойного характеру, і надати слово іншому учаснику дебатів.

59. Апеляційний суд дотримався зазначених вимог закону, надавши право виступити в судових дебатах як стороні обвинувачення, так і стороні захисту, не обмежуючи їх при цьому в часі (т. 14, а. с. 230-232). Виступ засудженого, як випливає зі звукозапису судового засідання, був добровільним і змістовним. ОСОБА_6 не заявляв жодних клопотань ані про відкладення апеляційного розгляду у зв`язку із заміною колегії суддів, ані щодо надання йому часу для підготовки до виступу, що спростовує твердження засудженого про порушення судом апеляційної інстанції його прав на законний та справедливий судовий розгляд (т. 15, а. с. 26-28).

60. Доводи авторів касаційних скарг про те, що суд апеляційної інстанції не допитав свідків сторони захисту, не долучив до матеріалів кримінального провадження рішення ЄСПЛ від 06 липня 2023 року у справі «Ганиш та інші проти України», Суд вважає неспроможними, оскільки сторона захисту не була позбавлена можливості надати ці докази як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій.

61. Водночас суди визнали недопустимими доказами надані стороною захисту зафіксовані на відеозаписах пояснення осіб, що представилися ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , оскільки, як зазначив суд першої інстанції, він може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано за правилами ст. 225 КПК, але в цьому провадженні відсутні обставини, визначені вказаною нормою закону, і сторона захисту не заявляла клопотань про допит цих осіб у порядку ст. 336 КПК.

62. Крім того, щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували рішення ЄСПЛ від 06 липня 2023 року у справі «Ганиш та інші проти України» щодо надмірної тривалості тримання ОСОБА_6 під вартою під час досудового розслідування, треба окремо зазначити, що захисником не наведено аргументів, яким чином висновки ЄСПЛ у вказаному рішенні щодо порушення п. 3 ч. 5 вплинули на загальну справедливість судового розгляду та зміст оскаржуваних судових рішень.

63. Під час касаційного провадження колегією суддів не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли би бути безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень у цьому кримінальному провадженні.

64. При цьому суд касаційної інстанції звертає увагу, що, як неодноразово вказував у своїх рішеннях ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine) від 09 грудня 1994 року). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року).

Щодо призначеного ОСОБА_6 покарання

65. Згідно зі ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

66. Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

67. За правилами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

68. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

69. Призначаючи ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 111 КК покарання, місцевий суд урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що згідно зі ст. 12 КК є особливо тяжким, особу засудженого, який раніше не судимий, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання, є пенсіонером, ветераном праці, одружений, має незадовільний стан здоров`я, є особою з інвалідністю, крім того, на його утриманні перебуває матір похилого віку.

70. З урахуванням наведеного, відсутності обставин, які пом`якшують і обтяжують покарання, а також похилого віку засудженого, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_6 покарання в межах санкції ст. 111 КК у виді позбавлення волі на строк 12 років без конфіскації майнау зв`язку з набранням чинності 31 жовтня 2014 року Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки та корупційні злочини», тобто після вчинення ним інкримінованих йому кримінальних правопорушень. Суд дійшов переконання, що саме таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного та особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки та пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Саме орієнтуючись на категорію справедливості покарання, суд першої інстанції не мав підстав для призначення засудженому покарання у мінімальних межах зазначеної норми закону, про що зазначає сторона захисту в касаційних скаргах.

71. Попри те, що Суд установив відсутність в діях ОСОБА_6 за епізодом його участі у виборах Феодосійської міської ради так званої «Республіки Крим» інкримінованого йому складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК, вважати призначене йому покарання таким, що за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через його суворість, колегія суддів підстав не має.

72. Зважаючи на наведене, за результатами касаційної перевірки колегія суддів констатує, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що є підставою для зміни оскаржуваних рішень і часткового задоволення касаційних скарг.

Керуючись статтями 433, 434-438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 і його захисників ОСОБА_8 і ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 19 листопада 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року щодо ОСОБА_6 змінити.

Ці судові рішення в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 111 КК (за епізодом участі у виборах Феодосійської міської ради так званої «Республіки Крим») скасувати, а провадження в цій частині закрити.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3