КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 вересня 2024 року місто Київ.

Справа № 755/1093/21

Апеляційне провадження № 22-ц/824/10868/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Головуючого судді (судді-доповідача) Желепи О.В.,

суддів: Мазурик О.Ф., Немировської О.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапка М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 лютого 2024 року (у складі судді В.П.Гончарука, повний текст рішення складено 26.02.2024)

у справі за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк», звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 199 247,84 грн. та витрати по сплаті судового збору.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг у зв`язку із чим підписав заяву №б/н від 10.07.2017 року, згідно якої відповідач отримав кредит, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України і відповідно формулярами та стандартними формами є «Умови та правила надання банківських послуг», «Тарифи Банку». Позивач вказує, що підписаною заявою відповідача підтверджується факт повного інформування останнього про умови кредитування в банку, які були надані відповідачу для ознайомлення в письмовій формі. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на положення ст.ст. 207, 638 ЦК України, а також вказує, що свідченням визнання відповідачем угоди є факт користування картковим рахунком та використання кредитних коштів, що відповідає положенням ч. 2 ст. 642 ЦК України. Позивач зазначає, що свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитним коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. При цьому, відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Позивач вказує, що з порушенням відповідачем зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач має заборгованість за кредитним договором.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 лютого 2024 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ«ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором б/н від 10.07.2017 року станом на 05 листопада 2020 року в розмірі 199 247,84 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ«ПРИВАТБАНК» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 988,72 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 05 квітня 2024рокучерез суд першої інстанції засобами поштового зв`язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення ухвалене на неповно з`ясованих обставинах справи з порушенням норм матеріального та процесуального права та є не обґрунтованим.

Вказує, що при укладанні договору б/н від 10.07.2017 року відповідачу надано особовий рахунок НОМЕР_1 під який підв`язана картка НОМЕР_2 із подальшим її перевипуском. Будь яких інших рахунків договором не передбачені.

Зазначає, що позивачем було помилково встановлено наявність заборгованості по тілу кредиту в розмірі 196 701 грн 87 коп, оскільки 26.06.2019 року відповідачем було погашено заборгованість задля отримання нового кредитного ліміту.

Звертає увагу, що починаючи з 01.08.2019; 01.09.2019, 01.10.2019; 01.1 і .2019 року в виписці про рух коштів починає фігурувати картка № НОМЕР_3 з якої списуються відсотки за користування кредитним лімітом за ставкою 3,1 %, хоча відповідно до заяви про приєднання до умов та правил надання послуг почне діяти лише з 11.11. 2019 року з моменту отримання самої картки № НОМЕР_3 яка буде ключем до рахунку.

Зазначає, що реальна заборгованість перед позивачем у відповідача становить 12 061, 26 грн.

Вважає, що поставлені судом першої інстанції питання для експерта не потребували спеціальних знань, а були предметом доказування з боку позивача.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження у даній справі.

У судовому засіданні представник відповідача - ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача - Абібулаєва Т.Г. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг у зв`язку із чим підписав заяву №б/н від 10.07.2017 року, згідно якої відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Позивач зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Таким чином, між сторонами суд вбачає договірні правовідносини, що за своїм предметом та природою є кредитним договором.

Кошти були надані відповідачу в повному обсязі в порядку та в строки, передбачені договором.

Умовами кредитного договору визначено, що позичальник зобов`язаний щомісяця вносити кошти в рахунок повернення кредиту в порядку та розмірах, визначених умовами надання кредиту фізичним особам.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов до висновку, що сума боргу підтверджується розрахунками, долученими до матеріалів справи, а відповідачем чи його представником не надано до суду належних та допустимих доказів, які б спростовували позовні вимоги позивача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на наступне.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач має заборгованість станом на 05.11.2020 року за простроченим тілом кредиту в сумі 199247 грн. 84 коп.

Дослідивши наявні в справі докази , апеляційний суд встановив, що вищенаведені обставини. Які суд вважав встановленими є доведеними, висновки суду відповідають таким обставинам та вимогам закону.

Відповідач стверджує, що розрахунок позивача є помилковим, оскільки ним було сплачено 196 701 грн 87 коп 26 червня 2019 року. Разом з тим на підтвердження таких доводів відповідачем не було надано ніяких доказів суду.

Разом з тим, відповідно до пояснень позивача, в 2018 році в Банку було прийнято рішення про зміну кредитної схеми на 55+ по картці Преміум классу. Клієнтам була запропонована можливість переходу на нові умові, для цього їм потрібно було підписати Паспорт споживчого кредиту з оновленими умовами, що власне і було зроблено Відповідачем 04.06.2019 року.

Договір SAMDNWFC00043919161 виходив на прострочення 02.06.2019 року, потім клієнт погасив прострочену заборгованість, відтак, зміни умов кредитування були доступні тільки за відсутності прострочення. Після внесення погашення 6000,00 грн. 26.06.2019 року здійснено перехід на нові умови в програмному комплексі, а саме: конвертація була з договору SAMDNWFC00043919161 VIPE від 18.07.2018 року рахунок 99926259637758272 відкритий до картки 5221191100198885, яка при конвертації перейшла на новий рахунок, що підтверджується внутрішніми проводками банку (том 2, а.с. 158-162).

Доводи відповідача щодо нарахування відсотків на картку № НОМЕР_3 до 11.11.2019 року не спростовують висновки суду першої інстанції. Як зазначено самим відповідачем такі відсотки нараховувались першого числа кожного місяця. Разом з цим, відповідно до виписки про руху коштів, з постійної картки № НОМЕР_4 за цей період відсотки за користування кредитним лімітом не стягувались, а коли картка № НОМЕР_3 стала постійною, списання відсотків за користування кредитного ліміту продовжилось за таким самим принципом. Колегія суддів акцентує увагу на тому, що картки та рахунки підв`язані під один договір, укладений між позивачем та відповідачем, та складають одну суму заборгованості, що і відображено у виписці про руху коштів.

Посилання на те, що заборгованість у виписці прив`язана до картки за період до її випуску та видачі відповідачу в листопаді 2019 року не свідчить про відсутність такої заборгованості, оскільки, як стверджує сам відповідач рахунок в нього один, незалежно від кількості випущених карток, а тому з огляду на те, що в договірних відносинах відповідач перебуває з 17 року, та за відсутності доказів погашення заборгованості 26 червня 2019 року у виді квитанції чи іншого розрахункового документу, колегія суддів вважає, що суд вірно стягнув заборгованість у розмірі обрахованій позивачем, що не була спростована належним контр розрахунком відповідача, який би підтверджувався фінансовими документами, або висновком спеціаліста.

Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до ст. 375 ЦПК України в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити.

Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України дана справа є малозначною, тому враховуючи положення ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 лютого 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.

Повний текст постанови складено 06 вересня 2024 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді О.Ф. Мазурик

О.В. Немировська