Справа № 303/10702/23

Провадження № 1-кп/303/812/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

       06 вересня 2024 року  м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в складі колегії суддів: головуючої судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 при секретарі судового засідання ОСОБА_4 за участю прокурора  ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , обвинуваченого  ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Мукачівської окружної прокуратури Закарпатської області про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту з із застосуванням засобу електронного контроля ( браслету) відносно:

        ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Доробратово, Іршавського району, Закарпатської області, українця, громадянина України, освіта – вища, не одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, працює адвокатом, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209, ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

       В провадженні Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області перебуває на розгляді кримінальне провадження у відношенні ОСОБА_7 , який обвинувачується у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209, ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України.

       Під час судового засідання прокурором було заявлено клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням засобу електронного контроля ( браслету) відносно обвинуваченого, а також було подано в письмовому вигляді та долучено до матеріалів справи.

       В клопотанні прокурор зазначив, що на даний час ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які існували на час застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту із застосуванням засобу електронного контролю (браслета), не зменшились та не перестали існувати. Останній може переховуватися від суду, оскільки усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення тяжкого та особливо тяжкого злочинів, має реальні можливості покинути територію України з цією метою, а також переховуватися на території України. Крім того, може незаконно впливати на потерпілу, свідків, експерта у цьому кримінальному провадженні з метою зміни їх показів, в тому числі із застосуванням психологічного та фізичного насильства, або шляхом підкупу, з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань, що утруднить встановлення дійсних обставин по справі. Так, під час досудового розслідування до свідка ОСОБА_8 були застосовані заходи безпеки у зв`язку із його побоюванням про наявність загрози заподіяння шкоди з боку ОСОБА_7 його здоров`ю, здоров`ю членів його сім`ї у вигляді залякування, умовляння та побиття, а також вчинення протиправного тиску і на батька свідка ОСОБА_8 – ОСОБА_9 , який звертався з відповідною заявою до правоохоронних органів.

       Крім того, як зазначив прокурор, існують ризики знищити, сховати або спотворити будь-які речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, запобігання спробам перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки обвинувачений ОСОБА_7 є адвокатом і має тісні зв`язки з органами державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронними та іншими органами, через керівників яких може вчиняти тиск на потерпілу, експертів, спеціалістів, свідків чи членів їх родин.

       Також, ОСОБА_7 матиме можливість вчиняти корисливі правопорушення, може вдатися до вчинення аналогічних кримінальних правопорушень, враховуючи, що на даний час судами області розглядається обвинувальний акт за обвинуваченням групи осіб, у тому числі ОСОБА_7 у вчиненні ним аналогічних кримінальних правопорушень.

       Обвинувачений ОСОБА_7 , його захисник ОСОБА_6 заперечили щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням засобу електронного контролю (браслета), обвинувачений подав клопотання про зміну запобіжного заходу на домашній арешт в певний час доби, щоб мати змогу працювати та забезпечувати себе матеріально.

       Суд, заслухавши прокурора, думку обвинуваченого, його захисника, вважає, що клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту із носінням засобу електронного контроля ( браслета) підлягає до задоволення з наступних підстав.

       Судом встановлено, що хвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.08.2023 року ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 29.09.2023 року з можливістю внесення застави в розмірі 2500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 6710000 (шість мільйонів сімсот десять тисяч) грн. 00 коп. 

       Відповідно до ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.09.2023 року обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк тримання під вартою до 24.11.2023 року з можливістю внесення застави в такому ж розмірі.

       Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.11.2023 року під час проведення підготовчого судового засідання обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 11 січня 2024 року та зменшено розмір застави до 1780 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 4 777 520 грн.

       Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.04.2024 року у відношенні ОСОБА_7 була змінена міра запобіжного заходу із тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із носінням засобу електричного контроля ( браслета) із встановленням обов`язків за першою вимогою прибувати до Мукачівського міськрайонного суду, здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорти для виїзду за кордон та заборонити спілкуватися з потерпілою та свідками.

       Згідно з вимогами ч. 1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

       Вирішуючи питання щодо наявності передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків колегія суддів приходить до наступних висновків:

       Судом встановлено, що ОСОБА_7 , згідно обвинувального акту, обвинувачується у вчиненні в тому числі тяжкого кримінального правопорушення, а саме заволодінні чужим майном шляхом обману ( шахрайство), вчинене в особливо великих розмірах, передбачене ч.4 ст.190 КК України, за ч.1 ст.209 КК України - легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, тобто набуття, володіння, розпорядження майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, у тому числі вчинення правочину з таким майном, вчинення дій на приховування, маскування походження такого майна або володіння ним, якщо ці діяння вчинені особою, яка знала, що таке майно прямо чи опосередковано, повністю одержано злочинним шляхом, ч.5 ст.27, ч.1 ст.358 КК України, а саме пособництво у підроблені офіційного документа, який видається чи посвідчується нотаріусом, і який налає права, з метою використання його підроблювачем, ч.5 ст.27, ч.3 ст.358 - пособництво у підробленні офіційного документа, який видається чи посвідчується установою, нотаріусом і який надає права, з метою використання його підроблювачем, вчинені повторно та за ч.4 ст.358 КК України – використання завідомо підробленого документа.

       Поміж іншого, тяжкість висунутого обвинувачення та дана стадія кримінального провадження, у якій ще не проведено допит потерпілої та свідків судом, свідчать про можливість прийняття ОСОБА_7 заходів впливу на останніх, з метою надання ними показів на свою користь.

       Оцінивши на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів всі обставини в сукупності, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав вважати, що передбачені п.1,2,3,4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України й наведені в клопотанні ризики об`єктивно існують.

       Судом встановлено при розгляді названого клопотання та оцінюється в сукупності з іншими обставинами, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , в якому мешкає один, батьки обвинуваченого мають ряд тяжких захворювань вони є особами похилого віку і потребують допомоги.

       Вищевикладені обставини підтверджені наданими сторонами захисту письмовими доказами і вони свідчать про існування тісних соціальних зв`язків за місцем проживання обвинуваченого.        

       Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу, необхідного для запобігання існуючим ризикам, суд враховує таке.

              Згідно із ч. 1, п.3 ч.2 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

       Тобто застосування такого запобіжного заходу можливе не тільки за наявності обґрунтованої підозри щодо вчинення особою злочину та ризиків, а й у разі неможливості зменшити наявні ризики до розумних меж через застосування більш м`яких запобіжних заходів.

       У справі «Амбрушкевич проти Польщі» ЄСПЛ зазначив, що перед застосуванням до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою національний судовий орган повинен обов`язково розглянути можливість застосування інших, альтернативних триманню під вартою, заходів. Позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається.

       У справі «Хайредінов проти України» ЄСПЛ вказав, що ст. 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у п. 1 ст. 5 Конвенції. Цей перелік винятків є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме - гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи. Для того, щоб позбавлення свободи не вважалось свавільним, додержання національного закону при його застосуванні є недостатнім. Такий захід має бути необхідним за конкретних обставин. Таким чином, тримання під вартою у відповідності до підпункту (c) пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольняти вимогу пропорційності. Тобто суд повинен розглядати питання, чи взяття особи під варту є конче необхідним та чи можуть інші, менш суворі заходи бути достатніми для досягнення цієї цілі.

       У справах «Лабіта проти Італії» та «Харченко проти України» ЄСПЛ зазначив, що ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного заходу у вигляді ув`язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.

       Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ особиста свобода повинна бути правилом, а позбавлення свободи до рішення суду - суворим винятком. При цьому сама лише тяжкість вчиненого злочину, хоча і є визначаючим елементом при оцінці ризику ухилення від суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.

       У всіх випадках, коли ризику ухилення підозрюваного від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, підозрюваного має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення ЄСПЛ у справі «Вренчев проти Сербії»).

       Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення суд, крім інших обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування такого запобіжного заходу, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.        

       Як зазначив Європейський Суд з прав людини в п.60 рішення по справі «Єлоєв проти України» від 06 листопада 2008 року (заява № 17283/02) згідно з п.3 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою обвинуваченого і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою.

       Також, за загальною практикою ЄСПЛ тримання під вартою не має перетворюватися на відбуття покарання, оскільки такий стан речей підриватиме принцип презумпції невинуватості, що випливає зі ст.6 Конвенції. А існування обґрунтованої підозри щодо вчинення тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою, але тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою (рішення у справі "Єчус проти Литви").

       Справа перебуває на стадії дослідження письмових доказів.

       Положеннями ст. 181 КПК України передбачено, що до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі, може бути застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, який полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

       З урахуванням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_7 (відсутність судимостей, його вік, сімейний стан, соціальні зв`язки, зокрема те, що останній має родину, постійне місце проживання в м.Ужгород, позицію потерпілої, яка не зверталася з позовними вимогами до ОСОБА_7 про стягнення заподіяної шкоди, не зважаючи на обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину та передбачене за його вчинення покарання, суд вважає, що вірогідність ухилення обвинуваченого від виконання процесуальних обов`язків не є надто високою, у зв`язку з чим до нього може бути застосований інший, більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою, а саме - цілодобовий домашній арешт із застосуванням засобу електронного контролю (браслету) з покладенням певних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, що зможе запобігти встановленим судом ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків і належної поведінки. Саме такий запобіжний захід, на думку суду, буде відповідати тяжкості кримінального правопорушення й даним про особу обвинуваченого, а також буде пропорційним встановленим судом ризикам.        

       При цьому суд зважає на практику ЄСПЛ, що за наслідками та способами застосування, як тримання під вартою, так і домашній арешт, прирівнюються до позбавлення волі для цілей ст. 5 §1(с) Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Манчіні проти Італії»). Тому суд вважає, що застосування до обвинуваченого вказаного запобіжного заходу найбільш відповідатиме охороні прав та інтересів суспільства.

       Щодо клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому з цілодобового домашнього арешту на домашній арешт із забороною залишати житло в певний період доби, суд вважає, що обмежений домашній арешт на певний час доби не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 тому у задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу необхідно відмовити.

       На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, про необхідність задоволення клопотання прокурора про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.

       Керуючись ч. 2 ст. 376 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

       Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 – задовольнити.

Продовжити  ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту  із застосуванням засобу електронного контролю (браслету).

       Заборонити ОСОБА_7 залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 цілодобово.

       Зобов`язати ОСОБА_7 :

- за першою вимогою прибувати до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатського області;

- заборонити обвинуваченому ОСОБА_7 спілкуватися з потерпілою та свідками.

       Встановити строк дії ухвали  до 04 листопада 2024 року включно.

       Відмовити в задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу на домашній арешт в певний час доби та зміну місця перебування на цілодобовому домашньому арешті.

       Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_7 , що відмова від носіння засобу електронного контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в його роботу з метою ухилення від контролю, а рівно намагання вчинити зазначені дії є невиконанням обов`язків, покладених судом на обвинуваченого при обранні запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, і можуть бути підставою для зміни запобіжного заходу на більш суворий.

       Копію ухвали направити для виконання начальнику Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області.

       Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом 5-ти днів з дня її проголошення.

            Головуючий суддя: ОСОБА_1

Суддя: ОСОБА_2 .

Суддя: ОСОБА_3