ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 638/4216/24 Номер провадження 22-ц/814/2541/24Головуючий у 1-й інстанції Попов М.С. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2024 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Чумак О.В.

суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.,

за участі секретаря        Галушко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Карлівського районного суду Полтавської області від 19 квітня 2024 року, постановлену суддею Поповим М.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генеральної прокуратури про зняття арешту з майна.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,-

                               ВСТАНОВИЛА:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генеральної прокуратури про зняття арешту з майна, посилаючись на те, що 01.09.2010 в ході обшуку у його домоволодінні виявлено та вилучено із сейфу ряд предметів, відповідно до переліку. Згідно із протоколом про накладення арешту на майно від 01.09.2010 слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України накладено арешт на: холодильник, мікрохвильову піч, газову плиту, кухонну стінку, два телевізори, спальний гарнітур, автомобіль, обручку, будинок. Усе зазначене, крім будинку, передано його дружині ОСОБА_2 . Вироком Дзержинського районного суду м.Харкова від 05.03.2012 по справі 1-708/11 ОСОБА_1 засуджено до позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією частини особистого майна. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 25.06.2013 вирок залишено без змін. Відповідно до довідки про звільнення від 08.05.2014 позивач відбув покарання в установах Державної КВС. Згідно довідки Карлівського відділу з питань пробації від 24.02.2017, 06.05.2016 він знятий з обліку по закінченню строку додаткового покарання. Звернувшись до нотаріуса, з метою проведення реєстраційних дій, йому було повідомлено, що на будинок накладено арешт старшим слідчим ОСОБА_3 . Позивач вважає, що накладений арешт порушує його право власності, оскільки він позбавлений можливості у повному обсязі користуватися та розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд. Оскільки позивач відбув покарання та з нього знято судимість, він просить повернути вилучене майно та скасувати накладений арешт.

Ухвалою Карлівського районного суду Полтавської області від 19 квітня 2024 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генеральної прокуратури про зняття арешту з майна.

Роз`яснено позивачу право на звернення щодо даного спору до суду у порядку адміністративного судочинства.

З цією ухвалою не погодився ОСОБА_1 та оскаржив її в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу місцевого суду.

Вказував, що нормами чинного законодавства не передбачено іншого способу захисту права власності на належне йому майно, ніж звернення до суду в порядку цивільного судочинства із позовом про зняття арешту.

У відзиві на апеляційну скаргу Офіс Генерального прокурора, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу місцевого суду – без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

В судове засідання позивач та його представник – адвокат Жолонко О.В. не з`явились, останній направив заяву з проханням розглядати справу без його участі та участі позивача.

З огляду на приписи ст. 372 ЦПК України справу можливо розглянути у відсутність учасників справи, які належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду справи.

Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 374 ч. 1 п. 1 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника відповідача та перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 05.03.2012 по справі 1-708/11 ОСОБА_1 засуджено до позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією частини особистого майна. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 25.06.2013 вирок залишено без змін. Вилучення майна позивача та накладення арешту було застосовано в рамках кримінального провадження.

ОСОБА_1 є власником будинку в АДРЕСА_1 на який був накладений арешт. Також позивачем надано протокол обшуку та протокол накладення арешту від 01.09.2010, з переліком відповідного майна.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що вказана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного законодавства.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з цим висновком суду, приймаючи до уваги наступне.

Відповідно до матеріалів справи арешт на майно    ОСОБА_1 було накладено у кримінальній справі № 1-708/11 на підставі        статті 126 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року  (далі -  КПК України 1960 року) у редакції, яка була чинною на момент вчинення процесуальної дії.(а.с. 38-39).

Згідно зі статтею 126 КПК України 1960 року забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б це майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Пунктом 9 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року (далі - КПК України 2012 року) визначено, що запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з пунктами 7 та 8 частини першої статті 324 КПК України 1960 року, постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

У порядку, передбаченому статтею 411 КПК України 1960 року, суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема щодо виконання вироку у частині цивільного позову чи конфіскації майна.

Позивач, у березні 2024 року, звернувся до суду із цим позовом в порядку цивільного судочинства, в якому просив суд зняти арешт, який було накладено в порядку кримінального провадження.

Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Вказаний висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/ (провадження № 14-516цс19).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за КПК України 1960 року та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі    № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960   року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про  порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду  від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17).

Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц).

Відповідно до матеріалів справи, вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 05.03.2012 року ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 368 КК України із призначенням покарання у вигляді позбавлення волі строком на п`ять років з позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов`язків на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності – строком на 2 роки та конфіскацією частини майна, яке є його особистою власністю.

При цьому позивачем не надано жодних доказів в частині виконання вироку суду в частині конфіскації частини майна. Не зазначено, чи звертався вирок в цій частині до виконання та чи відкрите виконавче провадження, а також чи звертався позивач із заявою про зняття накладеного арешту в порядку кримінального судочинства.

Приймаючи до уваги наведене, колегія суддів вважає, що питання про скасування арешту, за встановлених обставин цієї справи, який був накладений за правилами кримінального судочинства 1960 року, підлягає розгляду в порядку визначеному кримінальним процесуальним законом, оскільки арешт було накладено на майно позивача під час досудового слідства у кримінальній справі, за результатами розгляду якої було ухвалено вирок, що узгоджується з висновками Верховного Суду наведеними вище, в тому числі в постанові від 30.07.2021 року по справі № 185/9002/20.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у цивільній справі на підставі п. 1 частини першої статті 186 ЦПК України, проте помилково роз`яснив позивачу право на звернення щодо даного спору у порядку адміністративного судочинства, зважаючи на те, що позивачем не оскаржуються дії чи бездіяльність органів виконавчої служби, а також відсутні відомості з приводу виконавчого провадження щодо виконання вироку в частині конфіскації майна.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне змінити ухвалу Карлівського районного суду Полтавської області від 19 квітня 2024 року, виключивши з неї посилання на порядок звернення щодо вирішення даного спору до суду у порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Карлівського районного суду Полтавської області від 19 квітня 2024 року в частині роз`яснення порядку звернення позивача з цим позовом в порядку адміністративного судочинства змінити, виключивши це посилання з мотивувальної та резолютивної частини ухвали суду.

В іншій частині ухвалу Карлівського районного суду Полтавської області від 19 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий -суддя                О.В.Чумак

Судді                                                        Ю.В.Дряниця

                                                        Л.І.Пилипчук