Справа № 2-1142/2010 р.                    

                                Р І Ш Е Н Н Я

                         І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

23.11.2010 року            м. Гола Пристань

               Голопристанський районний суд Херсонської області

               у складі: головуючого судді Ширінської О.Х.,

               при секретарі – Янцен І.О.,

               з участю позивача – ОСОБА_1,

               представника позивача – ОСОБА_2,

               представника відповідача – Комлик Н.П.,

               представника прокуратури – Кравченко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Гола Пристань цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до держави в особі Державного казначейства України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті незаконного засудження, -

                            в с т а н о в и в:

    ОСОБА_1 звернувся до суду із вище вказаним позовом, який в судовому засіданні підтримав і просив задовольнити, частково змінивши розмір моральної шкоди.

    Зокрема  у позові зазначив, що вироком Суворовського народного суду м. Херсона від 19.07.1988 р. його було засуджено до 5 років позбавлення волі  з відбуванням покарання у ВТК посиленого режиму з конфіскацією майна за ч. 3 ст. 154 КК УРСР та стягнуто в дохід держави суму у розмірі 31932 рублі 61 коп.

    Ухвалою судової колегії по кримінальним справам Херсонського обласного суду від 23.08.1988 р. зазначений вирок залишено без змін.

    Постановою № 44-у-190 Президії Херсонського обласного суду від 23.08.1991 р. вирок Суворовського народного суду м. Херсона від 19.07.1988 р. та ухвалу судової колегії по кримінальним справам Херсонського обласного суду від 23.08.1988 р. відносно нього скасовано, провадження по справі припинено через відсутність в його діях складу злочину та звільнено з-під варти.

    Вважає, що на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду він має право на відшкодування шкоди, завданої в результаті незаконного засудження, на відшкодування доходів, які він втратив внаслідок незаконних дій за весь час перебування в ув’язненні та на відшкодування моральної шкоди.

     У вироку суду зазначено, що його грошові доходи в наслідок комерційної діяльності за 11 місяців склали 31 032, 61 крб. В розрахунку на місяць ця сума складає 2902, 96 крб. Згідно вироку суду був позбавлений волі до моменту звільнення 39 місяців ( з 17.05.1988 р. по 24.08.1991 р.). За урахуванням зароблених ним до ув’язнення грошових доходів фактично за 39 місяців втратив 104506, 56 крб.

   Відповідно до Закону України «Про відновлення грошових заощаджень громадян перерахунок карбованців на гривні було здійснено з розрахунку 1,05 грн. за 1 крб., тому розмір втрачених грошових доходів у зв’язку із перебуванням в місяцях позбавлення волі протягом 39 місяців в перерахунку на грошову одиницю гривню складає 109731, 88 грн. (104506,56 х 1,05).

    Покарання відбував в умовах крайньої півночі, де в тяжких умовах займався лісоповалом, потім був експедитором. Після звільнення з-під варти отриманих коштів ледь хватило щоб повернутися до дому. В результаті засудження був позбавлений можливості спілкування з дітьми та матір’ю, які залишилися протягом відбування ним покарання без матеріальної підтримки, яку він надавав до засудження. Змушений був пристосовуватись до  інших кліматичних умов проживання, в умовах низьких температур після того як все життя проживав на півдні України, був позбавлений можливості займатися звичайними справами та спілкування з близькими людьми, що завдало значних моральних страждань, які оцінює у розмірі 100 000 грн.

    Про своє порушене право дізнався лише у 2009 р., після консультації з юристом при вирішенні питання повернення частини будинку, конфіскованого в результаті його незаконного засудження.

    Позов подано до Державного казначейства України, оскільки відповідно до ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» Державне казначейство є головним розпорядником коштів в межах бюджетних призначень у даному виді спорів.

     Просить задовольнити позов, стягнути з Державного казначейства України 109731, 88 грн. матеріальної шкоди та 100 000 грн. моральної шкоди.  

   Представник Державного казначейства Комлик Н.П. позовні вимоги не визнала і надала свої заперечення, в яких зазначила, що   відповідно до пункту 8 статті 7, пунктами 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України.

    Згідно частини 4 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" у державному бюджеті передбачені видатки лише на відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів.

    Тобто, шкода відшкодовується виключно у випадках, прямо передбачених Законом України від 01.12.1994 №266/94-ВР.

     У свою чергу, відповідно до Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України,Міністерства фінансів України від 04.03.1996 №6/5/3/41, право на відшкодування шкоди мають громадяни, щодо яких незаконні дії, передбачені частиною 1 ст. 1 Закону, були здійснені після набуття Законом чинності, тобто після 16 січня 1995 року. Шкода, завдана до цього часу, відшкодовується у відповідності з законодавством, що діяло на момент завдання шкоди.

    У зв'язку з тим, що позивач був засуджений до 5 років позбавлення волі у 1988 році, тобто до набуття Законом чинності, він не має законних підстав для відшкодування шкоди відповідно до Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду".

    Разом з цим, вважає безпідставними посилання позивача на норми Цивільного кодексу України, який прийнятий 16 січня 2003 року. За загальним правилом ЦК України застосовується до тих відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 1 січня 2004 року.    

    Відповідно до   ст.4 Прикінцевих та перехідних положень щодо цивільних відносин, що виникли до набрання чинності ЦК, його норми застосовуються тільки до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

     У даному випадку, настання цивільно-правової відповідальності повинно розглядатись за нормами Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року.

     Як вбачається з матеріалів справи, позивача було засуджено 19.07.1988 відповідно до ч.3 ст.154 КК УРСР, яка на той момент була в наступній редакції: «Спекуляція, тобто скуповування і перепродаж товарів або інших предметів з метою наживи карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років з конфіскацією майна або...».

       Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки від 25.06.1991 №1255-ХП «Про захист споживчого ринку в Українській РСР» ст.154 КК УРСР викладено в наступній редакції: «Спекуляція, тобто скуповування товарів або інших предметів, на які встановлено державні роздрібні ціни, в підприємствах (організаціях) торгівлі, а так само інших підприємствах, що здійснюють реалізацію товарів або інших предметів населенню, та їх перепродаж з метою наживи...». Таким чином позивач був засуджений у 1988 році законно відповідно до норм діючого на той момент законодавства і підстави для відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок державного бюджету відсутні.

   Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" ( зі змінами від 25.05.2001р. № 5) при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом.   Державне казначейство України ніяким чином прав позивача не порушувало. Для вирішення спору по суті у якості належного відповідача необхідно залучити державний орган, який на думку позивача порушив його права та інтереси. Вважають, що Державне казначейство не є належним відповідачем по даній справі. У задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі за необгрунтованістю.

    Представник прокуратури Кравченко І.В. вважає позовні вимоги безпідставними, оскільки незаконного засудження ОСОБА_1 не було, відбулася зміна законодавства.

    Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, сул приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

   Відповідно до ст. 443 ЦК УРСР, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, шкода відшкодовується за рахунок держави в повному обсязі незалежно від вини службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду в порядку, встановленому законом, а саме: у разі заподіяння шкоди внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування взяття під варту як запобіжного заходу, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

  Як було встановлено в ході розгляду справи, вироком Суворовського народного  суду м. Херсона від  19.07.1988 р. позивача було засуджено за ч. 3 ст. 154 КК УРСР.

    Постановою Президії обласного суду Херсонської області від 23.08.1991 р. вирок Суворовського районного суду було скасовано у зв’язку із прийняттям Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки від 25.06.1991 №1255-ХП «Про захист споживчого ринку в Українській РСР», яким було змінено диспозицію ст. 154 КК України, відповідно до якої спекуляцією визнається скупка та перепродаж з метою наживи товарів та інших предметів, на які встановлені державні роздрібні ціни, на   підприємствах (організаціях) торгівлі, а також інших підприємств, які здійснюють реалізацію товарів та інших предметів населенню з метою наживи.

  Як слідує з судових рішень ОСОБА_1 скупав сільгосппродукцію у приватних осіб, у колгоспах та радгоспах, які не відносяться до підприємств торгівлі, а також до підприємств, які здійснюють реалізацію товарів населенню.

   Саме через ці обставини в діях ОСОБА_1 на момент перегляду справи президією обласного суду був відсутній склад злочину, а не через його виправдання.

     Таким чином, вирок Суворовського районного суду від 19.07.1988 р. був законним, скасований через декриміналізацію  норми закону, що надало можливість позивачу звільнитися від відбування покарання раніше визначеного вироком суду строку.

     Враховуючи вище наведене, суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними, що задоволенню не підлягають.

     Крім того, позивач та його представник наполягали на тому, що позов повинен пред’являтися саме до Державного казначейства України як основного розпорядника коштів, оскільки позов звернуто саме до держави. Позивач вважає, що його права було порушено, але при цьому не зазначив який саме державний орган порушив його права та інтереси і повинен нести відповідальність.

     Керуючись ст. ст. 10, 60, 88, 179, 202, 209, 212-215 ЦПК України,   суд -

                              в и р і ш и в :

     У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до держави в особі Державного казначейства України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті незаконного засудження   – відмовити.

      Рішення може бути оскаржено  до апеляційного суду Херсонської області, шляхом подачі до районного суду апеляційної скарги протягом 10 днів.

      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: