Справа № 2-4799/10
ПОСТАНОВА
Іменем України
13 грудня 2010 р. м. Донецьк
Калінінський районний суд міста Донецька в складі:
головуючого - судді Ушенко В.Ф.,
при секретарі Малаховій А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, яким просив визнати дії відповідача щодо відмови у виплаті надбавки до пенсії як інваліду 3 групи відповідно до ч.4 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі 200 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 02.12.08 по 30.11.2009 та надбавки до пенсії, як інваліду ветерану війни 2 групи у розмірі 350 % мінімальної пенсії за віком з 01.12.2009р. по 01.12.2010р. із застосуванням коефіцієнту підвищення до основного розміру пенсії відповідно до п.1 Постанови КМУ №1293 від 27.12.05, тобто у 2,5 рази та із застосуванням підвищення на 12 відсотків згідно з Постановою КМУ № 894 від 13.07.04р. за період з 02.12.2008 по 01.12.2010р.
Позивач у судове засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності та уточнення позовних вимог.
Представник відповідача у судове засідання не з’явилися, надали заяву про розгляд справи за їхньої відсутності, просила суд у задоволені позову відмовити, посилаючись на відсутність правових підстав для перерахунку та виплати позивачу державної пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров’ю в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком. Вказала, що ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» в період введення мінімальної пенсії в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначено, що мінімальна пенсія за віком використовується тільки для призначення страхових (трудових) пенсій та для визначення надбавок до підвищених пенсій, а також для призначення по іншим законам не приймаються. Вимоги позивача щодо перерахунку пенсії вважає незаконними, просила суд у задоволенні позову відмовити, визнати дії УПФУ в Калінінському районі м. Донецька правомірними.
Дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Судом встановлено, що позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1.
Позивач визнаний інвалідом 2 групи безстроково, що підтверджується відповідною довідкою МСЕК серія НОМЕР_2. Вказані факти сторонами не заперечуються.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається та діє принцип верховенства права. Конституція має вищу юридичну силу, Закони та інші правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Відповідно до ст. 16 Конституції України подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов’язком держави. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений як Конституцією, так і законами України. Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін в діючі закони не припускається звуження змісту та об’єму існуючих прав і свобод. Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та рівні перед законом. Згідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені і закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначені види пенсій, які підлягають виплатам особам, постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильської АЕС 1, 2, 3 та 4 категорій, це зокрема, державна пенсія та додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідних розмірах, виплата зазначеної пенсії відповідно до ст. 53 цього Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.
Згідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1, зазначені норми розповсюджуються на позивача як віднесеного до категорії 1.
Частиною 3 статті 54 вказаного закону передбачено, що обчислення та призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання (у спірних відносинах має місце захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження) проводиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до п. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» пенсія з інвалідності третьої групи не повинна бути нижчою шести мінімальних пенсій за віком.
Таким чином, аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що пенсійне забезпечення позивача регулюється спеціальними Законами, норми яких поширюються на нього.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач віднесений до першої категорії як особа, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, перебуває на обліку в УПФУ Калінінського району м. Донецька, є інвалідом 2 групи з 25.11.2009р. безстроково.
При визначенні розміру мінімальної пенсії, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» іншого нормативно-правового акту, який би визначив цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Конституційний суд України неодноразово розглядав проблему (про що зокрема зазначено у рішенні № 8-рп2005 року по справі № 1-21\2005), пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимість обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та Закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішенні Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому зауваження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається.
Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені ст. ст. 1,2 ч. 2 ст. 6, ст. 8, ч. 2 ст. 19, ст. 22, ст. 23 ч. 1 ст. 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права виконання прийнятих на себе зобов’язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого ст. 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму. Оскільки пенсія позивачу має визначать, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а у разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачу повинен проводитися, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Згідно до ст. 1 Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік» від 19.10.2004 року № 20-УІ та п. 1 Закону України «Про внесення змін зо Закону України» «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 12.12.2004 року № 2291-1У з 01.01.2005 року розмір мінімальної пенсії за віком для осіб, які втратили працездатність склав 332 гривень.
Крім того, відповідно до п. 1 Постанови КМУ № 1293 від 27.12.2005 року розмір пенсії за інвалідністю учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС у 1987-1990 року збільшено у 2,5 рази з 01.01.2006 року.
Згідно ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» призначення і виплата пенсій провадиться відповідно до Закону від 05.11.1991 про «Про пенсійне забезпечення», статтею 19 якого було встановлено мінімальний розмір пенсії за віком. З 01.01.2004 року ст.19 Закону України від 05.11.1991 року «Про пенсійне забезпечення» втратила чинність з прийняттям ст.28 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», яка передбачала, що мінімальний розмір пенсії за віком визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики. Законом «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 24.12.2004 року №2291-IV, що набрав чинності з 12.01.2005 року, редакція ст.28 вказаного Закону була змінена у розмірі мінімальної пенсії за віком встановлено в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, а саме – законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Таким чином право позивача на отримання державної пенсії і щорічної додаткової пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму, а також підвищення до неї, виникло з 12 січня 2005 року.
Виходячи з системного аналізу ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 2 ст. 100 КАС України передбачено, що якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на нараховані суми пенсії, що не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком. Суд встановив, що предметом оскарження є неправомірність дій УПФУ щодо нездійснення нарахування до доплати до пенсії та її виплаті не в повному обсязі, тобто ці позовні вимоги нерозривно пов’язані між собою.
Суд не може погодитися з розрахунком, проведеним відповідачем щодо обчислення пенсії позивача та з посиланнями відповідача на ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно з якою порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначається Кабінетом Міністрів України, як і не може погодитися з тим, що застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суперечить вимогам частини 3 цієї статті, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 тієї ж статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання пенсії, передбаченої ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суд вважає за можливе застосувати саме ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру пенсії, передбаченої Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином застосуванню підлягає Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», як нормативно-правовий акт, який має вищу юридичну силу ніж Постанови Кабінету Міністрів України.
Законом України від 05.10.2006 р. N 231-V, який набув чинності 31.10.2006р. статтю 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» доповнено частиною третьою, якою передбачено, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
До внесення змін у ст. 67 вказаного Закону існувала норма закону – частина 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року N 1058-IV, якою передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. В такій редакції частина 1 ст. 28 Закону N 1058-IV діє з 12 січня 2005р. (У п.1 Прикінцевих положень Закону України від 23.12.2004 р. N 2291-IV, яким внесено зміни до ч.1 ст. 28 Закону N 1058-IV зазначено, що цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, опубліковано Закон у виданні «Урядовий кур'єр» №4 від 12.01.2005).
Тому позивач мав право на отримання пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсії за віком, виходячи з відповідності розміру мінімальної пенсії за віком розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 12 січня 2005р., а дії відповідача по нарахуванню йому пенсії у меншому розмірі не відповідають вимогам ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст. 28 ч.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з ч.4 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993р. № 3551-XII із змінами, внесеними Законом України від 23.11.1995р. №458/95 – ВР (введено в дію з 01.01.1996р.) інвалідам війни 3 групи пенсії підвищуються на 200 відсотків мінімальної пенсії за віком, а інвалідам війни 2 групи пенсії підвищуються на 350 відсотків мінімальної пенсії за віком. В такій редакції щодо розміру підвищення пенсії вказана норма діяла до 31.12.2005р., оскільки Законом України від 05.10.2005р. № 2939 - IV (введено в дію з 01.01.2006р.) внесено зміни та визначено, що інвалідам війни, зокрема, 3 групи пенсії підвищуються на 30 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
З 01.10.2008р. по 31.12.2008р. розмір мінімальної пенсії за віком становив 498 грн. З врахуванням пріоритету законів над підзаконними актами застосуванню підлягає закон, тому застосування визначеного постановою Кабінету Міністрів України №831 від 26.07.1996р. іншого розміру для обчислення підвищення до пенсії є неправильним.
Оскільки, як зазначено вище, мінімальна пенсія за віком визначається у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 02.12.2008р., позов підлягає задоволенню – за період з 02.12.2008р. по 01.12.2010р., тобто до зміни ч.4 ст. 13 Закону України № 3551-XII.
Так як Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25.12.2008 було зобов’язано відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу з 02.12.2008р у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, з врахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Крім того Постановою Калінінського районного суду м. Донецька від 30.12.2009р. було зобов’язано відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу по інвалідності з 18.11.2009р. із рахунку 8 мінімальних пенсій за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму для непрацездатних осіб та додаткової пенсії із рахунку 75 % мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму для непрацездатних осіб, які втратили працездатність.
За таких обставин, перерахунок пенсійних виплат ОСОБА_1 як інваліду 3-ої групи в розмірі 200 % мінімальної пенсії за віком з врахування надбавки до пенсії повинно бути здійснено саме з 02.12.2008р. до 30.11.2009р., як інваліду 2-ої групи в розмірі мінімальної пенсії за віком з врахування надбавки до пенсії як інваліду війни 2 групи в розмірі 350 % мінімальної пенсії за віком з 01.12.2009 року по 01.12.2010 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком із врахуванням коефіцієнту підвищення основного розміру пенсії відповідно до п. 1 Постанови КМУ № 1293 від 27.12.2005 року та Постанови КМУ №894 від 13.07.04. за період з 02.12.2008 року по 01.12.2010 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-15, 17-18, 69-71, 79, 86-87, 94, 99, 100, 104-107, 122-143, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, п.18 ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» №7-93 від 21.01.1993, ст.ст. 49-50, ч.4 ст.54, ст.67,ст.71 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильскої катастрофи», ч.4 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», суд –
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька «Про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії» – задовольнити.
Визнати протиправною відмову Управління Пенсійного Фонду України в Калінінському районі м. Донецька виплаті пенсії ОСОБА_1 з 02.12.2008 року по 01.12.2010 року державної пенсії по інвалідності у розмірі мінімальної пенсії за віком із врахуванням коефіцієнту підвищення основного розміру пенсії відповідно до п. 1 Постанови КМУ № 1293 від 27.12.2005 року та Постанови КМУ №894 від 13.07.04. за період з 02.12.2008 року по 01.12.2010 року та надбавки до пенсії як інваліду ветерану війни 3 групи у розмірі 200 % мінімальної пенсії за віком з 02.12.2008р. по 30.11.2009р. відповідно до ч.4 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та надбавки до пенсії як інваліду ветерану війни 2 групи у розмірі 350 % мінімальної пенсії за віком з 01.12.2009р. по 01.12.2010р. відповідно до ч.4 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Калінінському районі м. Донецька провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком із врахуванням коефіцієнту підвищення основного розміру пенсії відповідно до п. 1 Постанови КМУ № 1293 від 27.12.2005 року та Постанови КМУ №894 від 13.07.04. за період з 02.12.2008 року по 01.12.2010 року та надбавки до пенсії як інваліду ветерану війни 3 групи у розмірі 200 % мінімальної пенсії за віком з 02.12.2008р. по 30.11.2009р. відповідно до ч.4 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та надбавки до пенсії як інваліду ветерану війни 2 групи у розмірі 350 % мінімальної пенсії за віком з 01.12.2009р. по 01.12.2010р. відповідно до ч.4 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Калінінський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня проголошення постанови суду. Якщо постанови суду було постановлено у письмовому провадженні, чи без виклику особи, яка її оскаржує, або в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя: В.Ф.Ушенко