Справа № 2-а-2436

2010 рік

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2010 року   Суддя Ровеньківського міського суду Луганської області Іващенко В.М., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1  до Управління  Пенсійного фонду України в місті Ровеньки Луганської області про визнання незаконними дій  Управління Пенсійного фонду України в місті Ровеньки Луганської області з відмови в проведенні виплати, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» , -

В С Т А Н О В И В:

         Позивач звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  він  відноситься  до категорії  «діти війни», тому що народився ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідно до ст. 6 зазначеного Закону, який набрав чинності з 01.01.2006 року  він має право на отримання  щомісяця  30 %  від мінімальної пенсії за віком, як підвищення до пенсії.

         Згідно  ч. 1 прикінцевих положень Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV  від 18.11.2004 року цей Закон набирає чинності  з 01 січня 2006 року.  

         Таким чином, він вважає, що має право на отримання виплат, передбачених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01 січня 2006 року, але відповідні виплати відповідачем йому не проводились. На її письмове звернення до відповідача з проханням  виплатити йому суми підвищення пенсії, виходячи з розміру  30 % мінімальної  пенсії за віком,  він отримав відповідь у формі листа про відмову в задоволенні його  заяви.    

         З відмовою відповідача не згоден, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком згідно до ч. 3 ст. 46 Конституції України, ст.ст.1, 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року повинен бути не нижче прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність. Так, частиною 3 ст. 46 Конституції України передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею  2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07 1999 року, що прийнятий на виконання  ч. 3 ст. 46 Конституції України передбачає, що прожитковий мінімум застосовується, у тому числі для визначення  мінімальної пенсії за віком. Частина 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»  передбачає визначення розміру  мінімальної пенсії за віком  на рівні прожиткового мінімуму для  осіб, що втратили працездатність.  

Просить: визнати дії  Управління Пенсійного фонду України в місті Ровеньки Луганської області з відмови в проведенні виплати 30% мінімальної пенсії за віком у вигляді доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» незаконними та такими, що порушують його конституційні права та свободи. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Ровеньки Луганської області нарахувати та сплатити на її користь недоплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу, виходячи з розміру 30% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2006 року по теперішній час. Судові витрати покласти на відповідача.

Представник відповідача надала до суду письмові заперечення, в яких зазначила, що  позов не визнає, посилаючись на те, що вимоги безпідставні, оскільки надбавки дітям війни виплачувались відповідно до: ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»; ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та Постанови КМУ №530 від 28.05.2008 року; Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік». Вважає позовні вимоги безпідставними і просить у їх задоволенні відмовити, розглянути справу за її відсутності  (а.с. 10).

 Дослідивши матеріали справи та оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що згідно ксерокопії паспорта серії ЕМ НОМЕР_1, ОСОБА_1,  народився  ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 4).                                        

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дитина війни – особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Державна соціальна гарантія – встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсія або щомісячне довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачуються замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

 Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються:

-   мінімальний розмір заробітної плати;

-   мінімальний розмір пенсії за віком.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», виключно законами України визначаються: - мінімальний розмір заробітної плати; - мінімальний розмір пенсії за віком. Державні соціальні гарантії є обов’язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум застосовується для встановлення мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Згідно Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» змінена в бік звуження соціальних пільг.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.    

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальних захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2005 від 11.10.2005 року, Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та Закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається(рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року, від 20.03.2002 року, від 17.03.2004 року, від 01.12.2004 року).

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року в справі №1-29/2007, проаналізувавши відповідні положення Конституції України, Кодексу (2542-12), практику зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині 2 ст. 6, частині 2 ст. 8, частині 2 ст. 19, статтям 21,22, п.1 ч.2 ст. 92, частинам 1,2,3 ст. 95 Конституції України (254к/96-ВР). Таким чином, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин. Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин. На підставі дослідження матеріалів справи, аналізу відповідних положень Конституції України (254к/96-ВР), Кодексу (2542-14) та оспорюваних у конституційному поданні  положень Закону (489-16) Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення статей 29,36, абзацу 3 частини 2 статті 56, частини 1 статті 66, пунктів 7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 статті 71, статей 98,103,111 Закону (489-16) не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними). Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

    Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року, у Рішенні від 14 грудня 2000 року N 15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного

Суду України) Конституційний Суд України зазначив, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду

України є вимогою Конституції України (частина друга статті 150)" (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини). Ухвалюючи Рішення від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет. Ця рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених  у зазначеному Рішенні, відповідно до яких: стаття 38 Кодексу конкретизує вимоги частини другої статті 95 Конституції    України щодо змісту закону про Держбюджет; у сукупності вказані статті Кодексу і Конституції України визначають вичерпний  перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет - встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзаци четвертий, п'ятий, шостий, восьмий пункту 4 мотивувальної частини). У зв'язку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що "зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92 частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини). При прийнятті оспорюваного Закону, всупереч зазначеним правовим позиціям, законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів (стаття 67 розділу І) і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них не чинними (розділ 11).

Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають  чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

 Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу(акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради АРК чи рішення Ради Міністрів АРК, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов’язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Тобто, при вирішення спірних правовідносин по цій справі, суд повинен керуватися і застосовувати не Закони України «Про Державний бюджет» на відповідні роки та Постанови КМУ, а Конституцію України та закон, який регулює спірні правовідносини, тобто Закон України «Про соціальний захист дітей війни».

 Суд не приймає до уваги посилання представника УПФУ в м. Ровеньки на неможливість застосування вищезазначених нормативних актів у зв’язку з посиланням на Постанови КМУ №530 від 28.05.2008 року та Закони України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» і «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»,  оскільки ними порушуються Конституційні права позивача та Рішення Конституційного Суду України з цього питання.

Суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, тому, що тому, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» доплати до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не зупинялись та не обмежувались.

     Відповідно до ч.3 ст.54 Закону України « Про Державний бюджет України на 2009  рік» від 26 грудня 2008 року №835-У1 розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

     Проте, на виконання вищезазначеної норми, Кабінетом Міністрів України не приймалося окремої постанови щодо встановлення в 2009 році розміру підвищення до пенсії особам, віднесеним до категорії «дитина війни». Пунктом 8 постанови КМУ № 530 від 28.05.2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» передбачено, що дітям війни ( крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня – 48.1 гр., з 1 липня – 48.2 гр., з 1 жовтня – 49.8 гр. Розмір підвищення до пенсії з 1 січня 2009 року цією постановою не визначений та змін до цього питання в 2009 році у вищезазначену постанову не вносилося.

     Відповідно до рішення Конституційного Суду України  у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами» від 09.09.2010 року, положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами» від 18.02.2010 року визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

     Тобто, відповідно до ст. 18 КАС України, усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб’єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

     Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

    З огляду на положення статей 21,105,162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов’язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю.

       Згідно п. 2 ч. 1 ст. 183-2  КАС України, скорочене провадження застосовується в адміністративних справах щодо оскарження фізичними особами рішень,  дій чи бездіяльності суб'єктів  владних  повноважень  щодо   обчислення,   призначення, перерахунку,  здійснення,  надання,  одержання  пенсійних  виплат, соціальних   виплат   непрацездатним   громадянам,    виплат    за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням,  виплат та пільг дітям війни,  інших соціальних  виплат,  доплат,  соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

     Згідно ч. 4 ст. 183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку  скороченого  провадження одноособово,  без  проведення  судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.  За  результатами  розгляду  справи  у скороченому  провадженні  суддя,  оцінивши  повідомлені позивачем, відповідачем обставини,  за наявності  достатніх  підстав  приймає законне  та  обґрунтоване  судове  рішення.

     Суддя вважає, що вимоги підлягають задоволенню з 09.07.2007 року  по 31.12.2007 року, 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, тому, що цими числами були прийняті рішення Конституційним Судом України про неконституційність окремих статей Закону України «Про державний бюджет України на 2007, 2008 рік», які стосуються доплат до пенсії дітям війни.

     Вимоги про стягнення з відповідача суми недоплаченого щомісячного підвищення до пенсії за 2010 рік, суд не може задовольнити, оскільки не зазначені конкретна сума та конкретний термін за 2010 рік, відсутній розрахунок цієї суми та не зазначена сума вже виплаченого позивачці щомісячного  підвищення до пенсії, а зробити свій розрахунок суд не може через те, що в матеріалах справи немає відомостей про вже сплачені позивачці суми.

      Відповідно до ч. 1,3 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони,  яка не є суб'єктом владних повноважень,  суд присуджує  всі  здійснені  нею документально  підтверджені  судові  витрати  з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету,  якщо іншою  стороною був  орган  місцевого  самоврядування,  його  посадова чи службова особа). Якщо  адміністративний  позов задоволено частково,  судові витрати,  здійснені позивачем,  присуджуються йому  відповідно  до задоволених  вимог,  а  відповідачу  -  відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Даючи оцінку встановленим обставинам справи та наданим сторонами доказам, суддя приходить до висновку, що позов обґрунтований частково і тому підлягає частковому задоволенню з наведених вище підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України, постанови суду про присудження  виплати пенсій,  інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів виконуються  негайно - у межах суми стягнення за один місяць.

На підставі викладеного та керуючись  ст.ст. 3,19,22,24,46,55 Конституції України, ст.ст. 1,6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст.2,6-11,21,105,158-167,183-2,185,186,256 КАС України, суддя, -

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати дії Управління пенсійного фонду України в м. Ровеньки Луганської області з відмови по нарахуванню та виплаті ОСОБА_1  щомісячної  соціальної допомоги згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» незаконними.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Ровеньки нарахувати та виплатити ОСОБА_1  заборгованість щодо підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, з урахуванням виплачених сум.

  Стягнути з місцевого бюджету на користь ОСОБА_1  судовий збір в сумі 3 грн. 40 коп.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити за необґрунтованістю.

Допустити постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Копію постанови не пізніше наступного дня надіслати сторонам рекомендованим листом із повідомленням.

         Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Ровеньківський міський суд Луганської області стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, протягом десяти днів з дня отримання її копії. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не буде подано.

              Головуючий:                                                                                         В.М. Іващенко